Мєстов нєт

– Розумієш, я живу в селі з радісною назвою Пологи. Щодня народжується щось цікаве. Як не людина, то плітка чи анекдот. Весело, – каже Сергій, коли питаю його, як справи. Він – художник і дизайнер. Кілька літ тому перебрався до Пологів Білоцерківського району на Київщині після 50 з лишком років столичного життя.

Колись ми з Сергієм разом працювали. А це випадково зустрічаємося біля Золотих воріт. Він чимось схожий на джазознавця Олексія Когана. "Если бы не усы, одно лицо", – жартує. Додає, що, на відміну від джазмена, ніколи не грав на бас-гітарі, хоча "мучив альт".

– Може, зайдеш зі мною до Васі? Маю з ним переговорити, – питає. Вирішую пройтися за компанію до нашого спільного знайомого. Йдемо Ярославовим Валом.

– Коли ми з Вікою переїхали в село, садили город під шнурочок. Спочатку місцеві з нас сміялися. Мовляв, ну-ну, погребуться та й вернуться у свій Київ. А тепер приходять радитися, як саджати помідорчики. Наче до агронома. Моя черга сміятися. Коли зробив собі веранду, дядьки стали поважати. Кажуть: "Сєрьожа, ми думали ти тільки малювати вмієш".

Підходимо до офісу Василя. Цікавлюся: "І що, тепер усе гладесенько-рівнесенько?" Він серйознішає.

– Білоцерківські водії засмучують. Коли маршрутка повна й хтось із пасажирів питає: "Місця є?", відповідають: "Мєстов нєт!" І так щодня. Вуха в'януть від того суржика. Але їхати треба.

×