Не та мова

"Родько Виктория Володимирівна", – написала знайома в шапці свого резюме й забезпечила присутнім трохи сміху на вечір.

– А чого російською заповнюєш? Раз ми з Полтави, то пиши вже так, щоб усе було по-українськи, – після порції жартів каже її хлопець.

Зав'язалася розмова, як і наскільки впливає мова на успіх у пошуку роботодавця. Вирішили не нависати над Вікою, хай сама вирішує. Але домоглись обіцянки: вона щодня перечитуватиме по одній отриманій від мене статті.

– Все, – кажу хлопцям. – Скоро Україна матиме нову нацючку, – і виношую план нещадного зомбування.

На третій день листування згадую, що розміщував на сайті матеріал київської дописувачки Наталки Шевчук "Як знайти роботу". ­Авторка зізнавалась, як, закінчивши філологію КНУ Шевченка, пішла на телекастинг. На запитання, чого б вона ніколи не зробила на камеру, відказала: "Ну, хіба що російською не розмовляла б". – "А голою знялась би?" – "Чого ж ні?"

Невідомо, друге їх підкупило чи перше, але Наталку взяли. І за якийсь час уже вона добирала нових людей на продакшн. "Не закріпачуйся. Говориш українською вдома? Так і на вулиці ж тебе зрозуміють!", – таким був посил у писанині піврічної давності.

– Ну добре, – каже після цього Вікторія. – Я сьогодні матиму співбесіду. Для експерименту спробую дотриматись української.

За кілька годин телефонує:

– Уявляєш, дзвонять мені ще з одного офіса. Думаю: "Що буде, те буде". Говорю українською. І чую: "О, хорошо, что у вас приличный украинский. Нам как раз такой диктор сейчас нужен".

За кілька днів обговорюємо на одній хаті подробиці, як то воно все так збіглось. І тут озивається один із господарів – інженер-будівельник Валєра:

– О, то, може, й мені переписати резюме українською, а то вже три тижні ніхто не віддзвонює?

×