Через кілька років після зміни місця проживання вимушені переселенці переживають психологічні кризи, що змушують їх думати про повернення на малу батьківщину, а деяких - навіть повертатися в окуповані міста. Внутрішньо переміщені люди часто живуть спогадами про рідний край, не знаючи, наскільки там змінилося життя, і мріють про повернення в минуле, вважають психологи. Вони зафіксували не один приклад того, як люди поверталися на окуповані території.
Журналісти Радіо Донбасс.Реаліі познайомилося з переселенкою, яка після 5 років поневірянь теж зважилася повернутися на батьківщину - ось що з цього вийшло.
70-річна Людмила з Луганська влітку 2014 року поїхала в Донецьк до дочки - в сім'ї очікувалося поповнення. Пенсіонерка поспішала на народження внучки, а потрапила в місто, переповнене людьми зі зброєю. Залишали Донецьк Людмила, дочка, її старший син і новонароджена дівчинка вже під обстрілом. Спочатку сім'я з двох жінок і двох дітей зупинилася недалеко - в Новотроїцькому.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переселенці розповіли, на що вистачає грошей адресної допомоги
"Ми поїхали автобусом. Але вже були блокпости, чоловіків перевіряли, чи немає слідів від зброї. Друзі нас влаштували. Онук пішов в перший клас в Новотроїцькому. Але гроші швидко танули. У квартирі не було опалення та води - фільтрувальну станцію розбили. Дитина у нас два місяці не була купаною, серветочками обтирали. Замерзали. Потім я захворіла на бронхіт, і ми зрозуміли, що там не перезимуємо ", - розповідає Людмила.
Назад у минуле?
Через проблеми з житлом на зиму жінки з дітьми повернулися в Донецьк. Не витримавши життя в тривозі та страху, по весні знову виїхали ... За роки "вимушеного переселенчества" сім'я змінила не одну квартиру і не одне місто - тулилися й у далеких родичів, і у чужих людей. Зрештою, осіли в Дніпрі. В останній рік знімали тісну квартирку за 5 тисяч гривень на місяць - поки були свої кошти та допомога благодійників. Опинившись знову без житла, Людмила і її дочка не витримали: вирішили повернутися в Донецьк.
"У нас не було виходу: ми поїхали, бо залишилися просто неба", - говорить Людмила.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: До кінця літа переселенців виселять із модульного містечка
У Донецьку вона пробула місяць. Потім забрала онука і знову приїхала в Дніпро. Життя в окупованому місті зараз, каже вона, ще більш напружене, ніж у 2014-му.
"Квартира не зруйнована, ціла, речі на місці, тому що родичі доглядали. Але місто обстрілюється, ціни шалені, роботи немає. Про школу для онука ми навіть не могли розпитати. Донька не хоче, щоб онук там ходив в школу. Каже, що там всі зомбовані. У мене навіть з родичами немає контакту: ми по-різному дивимося на всі речі. Я пенсіонерка, якби я була одна, я б, може, там якось і виживала, мовчала б. Мої сусіди теж поїхали. Кілька місяців прожили в Києві, але було дуже дорого, і вони повернулися назад та вже адаптувались", - розповідає Людмила.
"Чужої біди не буває"
Повернувшись в Дніпро, Людмила і її онук Даня знову опинилася без даху над головою. Добре, що благодійники запропонували хлопчикові путівку в табір, він зараз на морі.
Бабусю ж тимчасово прихистила приятелька і волонтер Людмила Таран - в однокімнатній квартирі, де вона живе разом з сином. Зараз жінка допомагає подрузям-переселенцям оббивати пороги інстанцій.
"Я полюбила цю сім'ю. Ми весь час думаємо, як їм допомогти. Чужої біди не буває. Треба стукати в усі двері. Життя - це проблеми, а ми повинні їх вирішити", - говорить Людмила Таран.
Вони такі не самі
У благодійному фонді "Карітас Донецьк", який допомагає переселенцям, констатують: випадок Людмили - не єдиний. Керівник відділу зі зв'язків з громадськістю та залучення ресурсів Галина Целовальниченко каже: через кілька років після зміни місця проживання вимушені переселенці з Донбасу переживають психологічні кризи, що змушують їх думати про повернення на батьківщину, а деяких - навіть повертатися в окуповані міста. Ці люди часто живуть спогадами про рідний край, не знаючи, наскільки там змінилося життя, і мріють про повернення в минуле.
"Безумовно, у цих роздумів і пошуків рішення є матеріальна база - це питання житла, доходів і так далі, але в великій мірі ядром цих проблем є психологічний стан переселенців і їх неможливість побачити варіанти для поліпшення життя", - сказала Галина Целовальниченко.
Психологи працюють з тими, хто хоче повернутися
Психолог Ірина Бородіна веде групи психологічної підтримки "У пошуках дому" БФ "Карітас Донецьк": працює і з людьми, які коливаються - повертатися їм назад чи ні. Каже: переселенцям дуже важлива підтримка місцевих жителів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Батько трьох доньок розповів, чому та як переїхав з родиною до Америки
"Внутрішній ресурс людей, які виїхали на якийсь час, але проживають тут вже тривалий період, виснажується. У стані надії та невизначеності люди виснажуються. Виникають психологічні кризи. Проходить 3-4 роки та людина не розуміє, що з нею відбувається. Начебто є робота, сім'я, діти, але виникає внутрішній конфлікт. В цьому стані важливо отримати підтримку. І від людей, які самі вже це пережили. І від дніпрян, які показують, що приймають переселенців і тут їм раді", - говорить психолог.
Станом на лютий 2018 року в Дніпропетровській області зареєстровано понад 73 тисяч тимчасово переміщених осіб з Донбасу.
У Луцьку допомагають повернутись до повноцінного життя людям після травм, інсультів, операцій. Усім, у кого є проблеми з ногами та мілкою моторикою рук. Поки що не беруть тяжкі випадки та маленьких дітей. Лікують пацієнтів викладачі-волонтери та студенти Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки.
1 
1865
Коментарі