Київ потрібно модернізувати - гід Софія Грабовецька

16

Проводити прогулянки – моя основна робота. На день у мене може бути 1-2 тури. Раніше я брала 3. Зараз стільки веду рідко, щоб не розповідати одне й те саме надто часто. Намагаюся відпочивати і шукати нові історії.

Якщо я не на маршруті, вивчаю місто. Моє маленьке хобі – збирати цікаві київські під'їзди. Коли маю вільний від роботи час, можу побродити, пошукати ще невідкриті для себе місця.

Один з моїх улюблених районів Києва - Поділ. Хай народилася на Верхньому місті, коло Золотих воріт, на вулиці Олесі Гончара, скажу, що характер Подолу яскравіший. Він дуже відрізняється від всіх районів міста. Як на мене, він наче окреме містечко.

Нинішні будинки Подолу – це 19 століття і пізніше. На Поділ останнім часом переїхала більш молода, творча тусівка, тут відкриваються галереї та арт-простори. Щось реставрується, щось будується. І в цьому є нове життя.

Забудовники теж взялися за цей район. Проте тут не можна будувати висоток: вулички доволі вузькі, під ними колектори – вони не безрозмірні. Найбільше зараз муляє очі "Монстр на Подолі", лякає кількість нових хмарочосів на Глибочицькій. Страшно уявити, що станеться з транспортним потоком, парковкою, каналізацією, коли забудову здадуть в експлуатацію.

Атмосфера Нижнього міста особисто мені нагадує львівську: переважно низька забудова, трамваї… Однак подільські вулички все ж таки ширші. Львів камерніший і вужчий.

Цікавість викликає і місцевість навколо метро Тараса Шевченка. Цю частину району звели у 1989 і прозвали "маленьким Тель-Авівом". У забудові зустрічається також буквально десяток прикладів конструктивізму і сталінки.

Цього ж літа на Подолі киянам подарували вхід у Річковий вокзал. Та як на мене, першопочаткову ідею запороли. Обіцяли цікавий культурний простір, а по факту відвели під мистецтво лише один зал. В іншому показують кіно, на терасі зробили курилку з кальяном, а ще в одній частині розмістили "Національну лотарею". Не розумію, чому не вкласти в це гроші більш грамотно і не зробити з цього туристичну принаду? Час покаже. Може, щось зміниться.

 

Чудова ідея і не найкраща реалізація. Скло у підлозі там поки без сенсу: під ним видно дорогу і лисий пагорб, де поки що не висадили дерева. До того ж воно вже встигло і подряпатися і потріскатися… Діра для бюджету міста. Хоча дуже красива сама форма моста і види з нього.

Програшним вважаю стилізований фонтан з головами левів, який поставили біля мосту з боку Володимирської гірки. Мені дивно, чому роблячи такий сучасний міст, захотілося втулити поруч фонтан з позаминулого століття. Я не проти 19 століття, але скільки можна? Зробіть сучасний класний фонтан. Київ потрібно модернізувати. Я хочу у майбутньому розповідати людям не лише про злам епох минулого, а й про цікаву сучасну архітектуру. Ну хай вже фонтан з минулого, то чому не зробити навколо нього лавок? Який тоді у ньому сенс? У нас часто грішать тим, що роблять якісь локації до дати бігом-бігом, але не доводять їх як слід до пуття.

А взагалі хочеться нового і справді красивого в містобудуванні. Зробленого зі смаком і розумом. У цьому плані мені подобається принцип Берліна: інтегрувати нове у те старе, що вже є. Місто – це живий організм.

Театр на Андріївському узвозі мене спочатку відштовхував. Нижні поверхи більш-менш вписуються, а головна проблема цієї будівлі в масивній коробці, подібної до якої немає більше ніде навколо. Але одного дня я ішла Узвозом згори вниз, і уважно подивилася на будинок номер 18, який стоїть впритик до театру. Його дах уже провалюється і прогниває. За 10-20 років цієї будівлі тут не стане. На її місці виросте знову щось таке, як театр. Тоді це вже не так різатиме око. Цей театр – просто віха розвитку архітектури. Зараз він дуже мозолить око, бо ми до такого не звикли. Хоча сама споруда дуже стильна, проста і без зайвих елементів. Те, що зараз в моді.

Коли 150 років тому киянам почали будувати незвичні досі кам'яні будинки з ліпниною і башточками, людям вони теж здавалися масивними монстрами. Місцеві звикли до маленької міської непретензійної архітектури. Тоді на вулицях Києва стояли переважно дерев'яні одноповерхові будинки, поруч із ними криниці, у дворах тримали курей і корів. Більше того, у садибі архітектора Городецького на Банковій теж жила корова, аби він і мешканці могли пити щодня свіже молоко. А це вже початок 20 століття!

Тож кияни не могли розпрощатися з містечковим стилем життя. Сприймали місто як маленький симпатичний тепленький закуточок. А тут раптом будують щось велике з цегли і з оздобами. Для людей це був шок. Казали: "Що це роблять з нашим старим Києвом?" Але так з усім новим бувало. Наприклад, коли в моду увійшли велосипеди, старожили хрестилися услід велосипедистам і казали, що то все від нечистого. Коли Київ перетворився на адміністративний центр трьох губерній, вся атмосфера змінилася.

Але образливо от що. У нас будують нове, а найстаріший пам'ятник Києва – Магдебурзькому праву – стоїть занехаяний. На нього наче махнули рукою: вибиті шибки, бруд, сморід. Зробили щось нове, і увага людей прикута тільки туди.

Або, буває: стояв будинок, його купили, приватизували, а грошей, не те щоб реставрувати, а щоб зруйнувати і збудувати новий, так і не зібрали. Бо навіть знищити будинок теж чогось коштує. От воно стоїть собі руїною.

Є закинуті місця, які оживають наново. Залежить від того, хто власник і чого він хоче. Є дуже відповідальні бізнеси. Чудовим прикладом є будинок Новікова на розі Верхнього валу і Костянтинівської. Тут після довгої розрухи відкрили офісний центр, а на першому поверсі ресторанчик американської кухні.

Разом із тим, у місті ще дуже багато невідреставрованого, що потребує реставрації. Хоча я б навіть починала не з фасадів, а з доріг. Я виросла на вулиці Олеся Гончара. Колись тиха і затишна, з чудовим дорожнім покриттям, перетворилася на суцільний жах у зв'язку з будівницвом декількох ЖК поруч. Розкопати для прокладення комунікацій розкопали, а зробити назад як було "забули".

 

Життя давнього Києва розвивалося у двох районах – Верхньому і Нижньому місті – на Дитинці та Подолі. Далі підключився Печерськ. Кожен район пов'язаний з особливостями життя його мешканців.

Поділ був торгово-ремісничим центром, у Верхньому місті – прибуткова забудова, особняки. На Подолі двори-колодці, на горі – прохідні лабіринти. Окрема тема – повоєнні райони-мурашники. Там людина відпочиває вночі, а активне життя її проходить в центрі.

Але мені дуже подобається, що мешканці стараються створити щось цікаве і на своїй території. Наприклад, до 2016-го однією з незвичних локацій Троєщини був "13 поверх": власниця квартири прикрасила свій сходовий майданчик біля квартири саморобними скульптурами – грибочками, гномиками. Весь поверх був зроблений, як чарівний ліс. На жаль, його вже немає, тому що ця пані переїхала. Інший чоловік оформив три прольоти свого парадного у стилі рококо: поклеїв багети з позолотою, розвішав картини з зображення розкішних красунь минулого. Не на мій смак, але головне, щоб йому і сусідам подобалось. Ще знаю одну клумбу на Оболоні, де мешканці зробили озерце, пустили туди рибок, поставили місточок і лавочки для дітей.

Якщо абстрагуватися від старої архітектури, то цікавими для прогулянок можуть стати навіть такі райони як ДВРЗ чи Святошин. Є гіди, котрі проводять екскурсії і там. Популяризують неочікувані місця.

Адже деякі локації, як от клітка з воронами на Рейтерській, уже стають попсовими, всіма знаними. Всі до них ходять. Але я не можу сказати, що відомість якогось місця йому шкодить. Навпаки, ці місця стають культовими, про них говорять і їх знають, показують іноземцям. А відтак намагаються за ними доглядати. Як на мене, не слід тримати в секреті подібні цікавинки.

Тому завжди дивуюся, коли люди пишуть: "секретна локація", "відповім в приват". Я за відкритість. Завжди стараюся писати адреси. Єдиний виняток – під'їзди. Адже це приватна територія. Тому навіть якщо воджу туди туристів, то не масово, і з дозволу мешканців.

Часто, щоб зайти в якийсь новенький, можу довго стояти надворі і чекати, поки хтось із мешканців вийде чи зайде. Може, збоку виглядаю як зловмисниця. Але в мене немає інших варіантів. Якщо в під'їзді є охоронець – це все спрощує. З ним просто можна домовитися.

Якщо знати, де шукати, то натрапляєш на прекрасну стелю, ліпнину, плитку…

І найбільшою загрозою старовинних під'їздів є євро-ремонти. Буває, мешканці не дуже переймаються за ту дореволюційну красу і закривають її гіпсокартоном. З одного боку я їх розумію: краще охайний новий гіпсокартон, ніж ота ліпнина, що падає на голову. Але краще вчасно найняти реконструктора, щоб він відреставрував під'їзд зберігши архітектуру, ніж згадувати в останній момент, що тобі стеля падає на голову, і намагатися заліпити її абичим.

 

Вулиця Липинського. Там для мене майже Львів. Там низька забудова, на фасадах голови левів. Маю навіть татуювання магнолії на плечі, стебло якої зроблене у формі вулиці Липинського. А під ним підпис "Як тебе не любити, Києве мій?" шрифтом Брайля, тому що краса -незрима. Люблю Київ приймати відчуттями: я люблю послухати вулиці, понюхати, відчути атмосферу.

Одне з таких наша головна площа.

Сучасний Майдан Незалежності не має архітектурної гармонії. Він перенасичений будинками різних архітектурних стилів - Будинок профспілок, Головпоштамт, колишній Жовтневий палац, консерваторія. Поміж цим усим натикані різні скульптури – засновників Києва, Мамая, архангела Михаїла. Всього багато, і все різне, від чого вибухає мозок. Поміж цього всього ходять люди з птахами, в костюмах звірів та мультгероїі, зі стрічечками і просять допомогти армії. Шумно, гамірно, всі хочуть злупити з тебе грошей. Відчуття, що знаходишся в якомусь цирку Шапіто. Хочеться розміренішої обстановки.

Майдан – дуже важливе місце в нашій історії, але візуально виглядає дуже перенасиченим. Через цю мішанину Майдан, хоч і великий, здається маленьким. Думаєш, як тут може вміститися кілька сотень тисяч людей?

Іноземці, коли опиняються тут вперше, просто не розуміють, куди бігти і що дивитись. Щоб розповісти про кожен об'єкт на Майдані, треба стояти мінімум з годину. При тому, що там толком ніде сісти.

Помітила, що люди, які приходять на екскурсії, часто прагнуть почути про якусь містику в Києві.

Для мене містичними є місця дикі або ті, про які забули, і вони живуть тепер своїм життям. Наприклад, Лиса гора на Видубичах або Замкова гора. Коли виходиш на неї кам'яними сходами з вулиці Фролівської, таке відчуття, що потрапляєш у джунглі.

Мені дуже подобається вулиця Нижньоюрківська. Там теж є розвалені будинки, тихо. Можна вийти на гору Юрковицю і подивитися на пейзажі Подолу.

 

Осінь дуже красива на Подолі. Обов'язково треба сідати на 12 трамвай і їхати через вулички Подолу, Куренівку прямо в Пущу-Водицю. Там ліс і прекрасне повітря. Вся краса в тому, що шматок дороги пролягає хащами. Їдеш, дивишся у віконце і слухаєш улюблену музику.

Труханів острів восени теж чудовий. Сонце світить, пляжників немає, але є велосипедисти. Дуже прикольно, що природа інтегрована в цей район.

Весна краще проходить у Верхньому місті, на Володимирській гірці. Коли прокидається зелень, але вона ще не дуже густа, крізь неї добре видно всю панораму Києва. Можна іти від нижньої Пейзажної алеї до нового пішохідного мосту. Взимку на Гірці холодно, вітряно і не дуже приємно.

Влітку ідеально проводити час у Гідропарку. Там можна взяти в оренду човник і поплавати Дніпром, покупатися.

Ще дуже люблю приходити в ресторан "Тераса" готелю Воздвиженський. Вони дуже грамотно підійшли до використання заднього двору – зберегли повноцінний рельєф гори і зробили сходинки, імітуючи ідею висячих садів Семіраміди. На сходинках висадили квіти. Не чути ніякого шуму міста.

Парк "Наталка" на Оболонській набережній шикарний для літніх прогулянок на велосипедах і самокатах. Одного разу я там застала костюмований пікнік у стилі 19 століття – панянки і панове, в сукнях, капелюшках і брилях, з великими кошиками провізії. Це класна локація. Але вона більше для місцевих. Мало хто, живучи на Святошині, їхатиме через усе місто на Оболонь, щоб відпочити там. Всі з бічних районів гуляти їдуть в центр.

Взимку треба бувати в місцях активного відпочинку. Їдьте на Протасів яр кататися на лижах.

 

Наші люди ще не дуже навчилися європейського сервісу. Це зрозуміло, тому що сервіс почав з'являтися в Києві в кінці 19 століття, потім його радянська влада прихлопнула, і ми про нього згадали тільки в 2000-х. Нам у цьому плані ще вчитися.

У столиці дуже бракує лавочок і туалетів. Ведеш групу туристів до Софії - величезна площа, люди втомлені, і жодної лавочки. Уже зробили вбиральню на Андріївському узвозі, велика вбиральня на Володимирській гірці є. Можна було б ще парочку поставити.

Мало пандусів. Навіть якщо вони є десь у переході, вони вузькі чи екстримально нахилені. Думаю – коли я стану мамою, як я буду з цим жити?

Зате ціни у нас дуже демократичні. Для іноземця випити каву за два долари – все одно що задарма, якщо в себе вдома він за неї платить 5-7. Хоча якість їжі тут значно вища за якість в європейських містах. Наша їжа справді смачна.

Пару доларів за таксі для іноземця - також дешево. Бо в себе в Європі чи Штатах за поїздку в таксівці віддають двадцятку.

Житло у нас також дешеве. Планую поїхати в жовтні в Амстердам. Там за одну ніч в центрі хочуть від 200 євро. І це ж не елітна квартира, а просто звичайна та охайна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Леді з минулого проводитиме екскурсії містом

Але, з іншого боку, велика проблема для іноземців в Україні, що навіть у столиці мало хто говорить англійською і досі недостатньо англомовних вивісок. Ти зайшов у маршрутку, і ніхто тебе не розуміє. Метро/автобус/трамвай – єдиний транспорт, яким іноземець може користуватися впевнено. Транспорт в Україні взагалі копійки коштує. Проїзд у нашому метро - 30 центів, тоді як у Штатах мінімум два долари 50 центів.

На відміну від їжі, житла і проїзду, ціни на екскурсії у перевірених хороших гідів близькі до європейських. Хоча залежить, в якій Європі. За індивідуальну 2-годинну екскурсію у Стокгольмі хочуть 200 євро, коли я беру 55 євро. Хоча в Парижі 2 години за 70 євро теж знайти можна.

Заплативши за обід в Україні 10 євро, іноземці, особливо студенти, які живуть у хостелах, уже замислюються, чи варто платити за екскурсію 50-60.

 

Я маю справу переважно з бізнес-сегментом. Тому більшість моїх клієнтів – зі Сполучених Штатів Америки. Але розвинена Європа теж їде в Україну: Франція, Німеччина, Польща, Прибалтика. Трохи їде діаспора з Канади й Австралії. Ще трохи - бразилійці й італійці. Іспанці бувають рідко: мені здається, що вони взагалі нічого не чули про нас. Китайців трохи побільшало останнім часом. Їдуть турки, араби і євреї.