В історичному серці Києва, на Подолі, розташувалася незвична галерея. Поряд з картинами тут живуть найрізноманітніші ляльки: ангели, дама з тонкою цигаркою і в вуалі, казкові гноми, хлопчик з велосипедом. У "Галереї Парсуна" можна подивитися кращі колекції ляльок українських та зарубіжних майстрів, також діє й школа лялькового мистецтва. Арт-менеджер галереї Анастасія Кацан допомагає зазирнути за лаштунки цього вишуканого мистецтва і розповідає, як відбувається процес творення ляльки.
"Більшість представлених тут ляльок виготовляють із полімерної глини. Деякі матеріали застигають самі, а інші треба запікати. Для запікання не треба спеціального устаткування: підійде звичайна духовка. Матеріали, що достигають самі, як правило мають в основі деревну стружку. Її добре шкурити, доводити до бажаної форми і покривати фарбами. Таку фактуру можна стилізували по-різному: і під дерево, і зробити "старішою" на вигляд".
"Щоб створити одну ляльку, знадобиться не менше місяця. Це колосальна робота, бо треба детально виліпити і руки, і ноги, і тулуб. Створити перуку. Багато часу йде на обличчя. Під час такої роботи ви і скульптор, і живописець, і модельєр-перукар, і дизайнер та швець. Бажано мати й навички шиття".
"Лялька — це за великим рахунком обман. Щось не справжнє. Тому коли не вмієш шити, можеш щось приклеїти. Але все одно кожна деталь має бути досконалою. Скажімо, для дуже реалістичної ляльки вже хочеться й реалістичний костюм, який теж має відповідати всім канонам. А під стилізовані моделі ляльок одяг більш простий. Але теж відповідає загальній ідеї. Із текстилю виготовляють прекрасних ангелів і казкові створіння".
"Є в галереї такий собі міфічний чоловічок, якого створили близько десяти років тому. Раніше знаходився в приватній колекції. З ним пов'язана доволі незвична й навіть містична історія. Це чоловік з характером: його не можна садити біля дзеркала. Якщо посадити, то дзеркало падає і розбивається. Можна побачити, що в галереї він займає місце в куточку, і ніяких дзеркал поряд не має".
"У авторської ляльки очі мають бути прописані. Хто користується очима готовими, беруть зазвичай німецьке скло. Такі очі теж виготовлені вручну іншими авторами. З ними лялька має дуже натуральний погляд".
"Кожна лялька має виконуватись одним автором. Часто навіть магазинні ґудзики не підходять. Якщо тканину для одягу купують готову. То її треба вручну пофарбувати. Або ж одяг на ляльці має бути призібраний. Іншими словами, тканині теж треба додати чогось авторського. Тоді виріб матиме цінність для колекціонера".
"Для авторських ляльок ніколи не використовують натуральне волосся. Головна причина — невідповідність пропорцій. У дорослої людини волосся завжди товстіше, ніж у 30-сантиметрової ляльки. Ну і, звісно, з волоссям пов'язано багато прикмет. Далеко не кожна жінка схоче приносити в дім ляльку, яка має чуже волосся. Тому для лялькового волосся використовують мохер, альпаку та інші матеріали. Або ж розпускають шовкові нитки".




















Коментарі