Кілька років тому уряд Перу видав указ. На кожному місці археологічних розкопок має жити пара безшерстих собак. Лише таким чином цих тварин можна захистити від вимирання.
Волосяний покров перуанські безшерсті мають лише на кінчику хвоста та на голові — у вигляді ірокезу. Вони жили на території країни ще на початку V ст. Древнім племенам допомагали на полюванні. Їх також закопували разом із покійниками — собака мав допомогти власникові знайти шлях до світу померлих і слугувати йому в потойбічному житті.
Стародавні перуанці вважали, що ці тварини мають дуже теплу шкіру. Хоча насправді собаки через брак шерсті просто легше передають тепло свого тіла.
1532 року на територію сучасного Перу прийшли іспанці. Вони шукали багатства древніх інків. Із собою привезли великих псів. Солдати часто розважалися, випускаючи на поєдинки з ними кількох перуанських безшерстих.
— Є свідчення того, що іспанські собаки розривали на шматки до п"яти своїх лисих суперників, — розповідає Педро Варґас, координатор археологічного комплексу Уака Пукльяна.
Пізніше перуанські безшерсті перестали бути свійськими тваринами. Вони бродили узбережжями. Люди вбивали їх задля розваги або для шкіри. Вона, як вважають жителі країни, допомагає лікувати артрит і добре зберігає тепло. Тому з неї шили термічні сумки.
Зараз лисі собаки живуть переважно в археологічних комплексах і місцях розкопок.
— Невелику їх кількість розводять на продаж, вони дуже дорогі, — каже Педро Варґас. — Їх називають собаками-потворами, брудними собаками. Насправді ж вони значно чистіші за тварин із шерстю: не линяють, не мають бліх, не викликають алергії. До того ж прекрасно зігрівають узимку.
3 
1
Коментарі