— Накладаю дві рукавиці на одну руку, бо діла не буде. Колеться, — 56-річний Іван Яременко із села Гранів на Вінниччині бере за хвіст гарбуз рукою в двох рукавицях.
Другою, в одній рукавиці, обриває сухе бадилля. Гарбузи обережно складає на тачку й везе ближче до подвір'я. Там кожен знімає двома руками й розкладає в один ряд. Під гарбузами вже викопана картопля. Кладе світлим боком до землі.
— Та сторона не тільки світліша, а й привичніша до вологи. Якщо виставлю на сонце, то спечеться. Гарбуз загниє.
Поруч купа сухого бадилля. Його теж зносить з усього городу.
— Я ним колись накривав гарбузи, як вже холодало. А тепер привіз, розгрузив й одразу накрив. Дуже очі зривають. Можуть помогти сховати, — сміється.
Навіть через один город не помітно, що в чоловіка замаскований врожай. Гарбузи розкладені в один ряд. Це додає непомітності й вони не торкаються один одного. Надгнилі плоди забирає й згодовує худобі. Одразу віддає й припечені, надбиті чи якщо хвіст увірветься.
— Якийсь стане гнити. Гниль торкнеться цілого гарбуза. Лежать так у мене на городі до листопада. Може, трохи довше. Накрити тільки треба пльонкою, як приморозки почнуться. Гарбузи 5–7 градусів морозу витримають. Нуль — без накриття, під бадиллям переживуть. За осінь вилежаться. Я вже бачу, який зиму переживе, а який — ні. Ті, що залишились цілі, звожу в гараж. Машини там нема. Тільки солома. Складаю гарбузи вже в три ряди хвостиками вверх. Лежать до березня. Сорт Арабатський чи, як його ще називають, булава, — тримаю в хаті під ліжком. Йому головне — сухо й тепло, і до червня лежить. Розрізаєш — свіжісінький. Хоч печи, хоч кашку вари.
2 
1
Коментарі