Іноземці, які вперше потрапляють до Києва, часто дивуються з величезної кількості повій на столичних вулицях. Поступово до них доходить, однак, що тут просто так заведено вдягатися. Тутешні дівчата, як квіти, мають короткий період цвітіння і мусять якомога скоріше привабити свою бджілку.
Мені шкода цих бідолашок, котрі з ранку до вечора палять цигарки під крутими крамницями у "Пасажі". Вони й не здогадуються, що справжні власники справжніх крутих крамниць де-небудь у Європі повиганяли б їх першого ж дня з роботи за такі перекури, бо не терплять дешевизни ані в своїх крамницях, ані під ними.
Але ще більше мені шкода справжніх повій, котрим неймовірно важко працювати в такому середовищі: мовою Антимонопольного комітету це мало би називатися "нечесною конкуренцією".
Мені шкода цих бідолашок
Колись, як іще "Прем"єр-палас" був готелем "Україна", під його стінами навіть узимку можна було зустріти дєвочєк, котрі грілися цигарками і надією на тепле ліжко з яким-небудь мудилою. Вони виглядали жалісно і, сказати б, непрофесійно — наче старшокласниці, що вперше в житті вибралися на незвичний промисел.
Нещодавно я зустрів трьох таких у метро о шостій ранку — з розпущеним білим волоссям, у білих шубках, міні-спідничках і високих, вище колін, чоботях. Вони явно поверталися з нічної зміни, і я ще подумав: "Чому на метро, а не на таксі?". Але в цей момент на пероні з"явилося ще двоє вранішніх персонажів — рибалок у хутряних шапках, кожухах і валянках, з кипою рибальського причандалля. Вони ковзнули байдужими поглядами по дівчатах, дівчата — по них. Істоти з різних світів, непричетні й неприналежні одне до одного: для одних полювання уже закінчилося, для других — іще не почалося.
1 
1
Коментарі
3