Перезавантаження

 

Моя дружина вважає, що в нас забагато книжок, — і має рацію. Вони заповнюють усі стіни мого кабінету від підлоги до стелі в два ряди, лежать на долівці під стелажами, висять над дверима, заповзають на підвіконня, на стіл, під стіл і навіть на батарею парового опалення. Я намагаюся з ними боротися, роздаючи наліво-направо. Але їх чомусь усе одно більшає.

Від певного часу я перестав купувати російські книжки, але їхнє місце заповнили англомовні та польськомовні. Перестав купувати художню літературу, а проте і її не поменшало — завдяки подарункам від друзів, знайомих, напівзнайомих або й цілком незнайомих мені авторів. Зрештою, я викинув кілька полиць українських часописів із власними публікаціями. Проте їхнє місце  заповнилося часописами закордонними, на викидання яких у мене поки що не підіймаються руки.

Нещодавно я таки вирішив зробити дружині приємність і, доки вона була у відрядженні, відібрав кількасот книжок і віддав їх до Могилянської бібліотеки. З Могилянки чомусь прислали легкове авто. Тож усі коробки й пакунки не вдалося помістити ані в багажнику, ані на задньому сидінні, й довелося приїздити ще раз. Я з цієї нагоди докинув ще зо дві сотні книжок — і запросив дружину, як тільки вона повернулася, до свого причепуреного кабінету.

Так що ти тут вивіз?

Зміни в бібліотеці не справили на неї жодного враження. Схоже, вона їх узагалі не помітила.

— Так що ти тут вивіз? — сказала вона. — Щось я не бачу.

— Дві легковушки, — гордо сказав я. — Цілий багажник і заднє сидіння.

— Краще б ти взяв вантажівку, — порадила дружина.

— І катафалк, — додав я.

— Окей, окей, — примирливо втрутилася донька. — Вантажівку ми замовимо після катафалка.

×