Щоразу як наші урядовці починають молоти про боротьбу з корупцією, я згадую анекдотичний коментар до газетної інформації: "Сполучені Штати виділили українському урядові на боротьбу з корупцією сорок мільйонів. Але попередили, що всі купюри — мічені".
Утім, не менш анекдотичною була відповідь фінської амбасадорки українському журналістові, котрий захотів, щоб Фінляндія, як найменш корумпована країна світу, поділилася з Україною своїм досвідом боротьби з цим ганебним явищем.
— Боюсь, ми не зможемо з вами нічим поділитися, — відповіла амбасадорка. — Ми просто ніколи з цим не боролися — не мали потреби.
Припускаю, пані посол розвеселилася б іще дужче, коли б потрапила зі мною на конференцію, де обговорювалася проблема корупції в нашій науці. Серед засобів порятунку називали систему екзаменаційних тестів. Після чого ректор одного вузу сказав:
Це не буде чесно
— Авжеж, це чудова система. Вона дає нашим викладачам додатковий заробіток. Бо тепер їх запрошують до шкіл, садять у сусідніх кімнатах і дають розв"язувати задачі, котрі не до снаги місцевим учителям.
Про корупцію я зрозумів майже все років десять тому, викладаючи у США. Перед іспитом, у відведені для консультацій години, до мене завітав студент, котрий довго марудив мене запитаннями. Щоб скоріше позбутися його, я сказав:
— Слухай, ось тобі тести і відповіді на них. Переглянь усе, що тобі треба.
Я ніколи в житті не забуду його погляду і його слів.
— Сер, — розгублено вигукнув він, — це не буде чесно!
І я з того часу знаю, що корупцію ми переможемо лише тоді, коли в нас з"являться такі студенти, а згодом і професори, і може, навіть урядовці.
1 
1
Коментарі
5