Розлучаючись, пані Дейвід зажадала від чоловіка кругленької суми в 100 мільйонів, хоча в шлюбному контракті йшлося лише про скромні 43. У документах, поданих до суду, пані стверджує: на тиждень їй треба мінімум 53 800 баксів, зокрема 700 на лімузин, 4500 — на вбрання, 1000 — на догляд за волоссям та шкірою, 1500 — на ресторани й розваги, 8000 — на подорожі, не кажучи вже про утримання чотирьох помешкань у різних кінцях світу.
Я завжди намагався збагнути психологію людей, що купаються в безглуздій, зухвалій розкоші, добре знаючи, що в цей самий час мільйони інших людей помирають через брак найпростішої їжі та найнеобхідніших ліків. Кожен із нас, у принципі, споживає більше, ніж потребує. Межа між потрібним і зайвим загалом нечітка, завжди є спокуса її трохи розширити і розмити. Але коли ця межа зникає цілком, коли людина взагалі перестає собі задавати подібні питання, вона вироджується. Саме так занепадають династії та імперії, а в умовах глобалізації — цілий світ.
Я б урешті й повірив у його неминучий занепад, коли б не бачив також протилежної тенденції. Вона не така помітна й потужна, але вона жива. І поки жива, нагадує нам про інший вимір. Вона простежується від Сократа до Махатми Ґанді, від середньовічних схимників до новочасних хіпі.
Дротяні окуляри й сандалі купили не Ахметов із Коломойським
— Уявляєш, — повідомляє донька, — вони вже й до Ґанді добралися: якийсь тип у Нью-Йорку придбав на аукціоні його дротяні окуляри й сандалі майже за два мільйони!
Я зазираю в газету і зітхаю полегшено: все-таки їх придбав індієць, а не пані Дейвід.
— І не Ахметов із Коломойським, — жартує донька.
— Ну, за цих я спокійний, — кажу. — Вони якщо й куплять, то що-небудь із-під Кобзона.
2 
1
Коментарі
3