Ось уже третій місяць серед різношерстих шахраїв, які обіцяють повести нас від стабільності до добробуту і поліпшити життя ще вчора, я натрапляю на невмирущих послідовників Лєніна-Сталіна, котрі опанували найвище з революційних мистецтв — конвертацію марксистської ідеології у дзвінку монету.
Кожного дня вони обіцяють із білбордів "вернуть страну народу", відновити практику "наших дедов", котрі всіх "сажали". І нарешті знайти управу на "привладних бандитов", котрі "обокрали страну". Єдине українське слово в їхній рекламі вказує, вочевидь, на тотально україномовний характер місцевої олігархії.
Ще, пригадую, ці добродії якийсь час захищали землю, котра українцям "как мать", а тому "нельзя ее продавать". Проте врешті й для матері знайшлася ціна, тож вірні лєнінці таки поступилися принципами й підтримали привладно-бандитський закон у парламенті.
Какие же это левые, если у них журнал на украинском
Недавно я розбалакався в Херсоні з їхньою активісткою, котра не доборолася ще до власного "мерседеса", але, за всіма ознаками, має шанси.
— Чому ваша партія не підтримала страйкарів?
— Так у них же профсоюз — помаранчевый. Их американцы финансируют! Через Сороса!
— Але ж тут пишуть, — даю їй журнал, — що профспілку створили самі робітники.
Вона гортає часопис, на обкладинці якого зазначено, що це видання нових лівих. Тоді повертає й каже:
— Какие же это левые, если у них журнал на украинском?
Маркс, може, обурився б, але я знаю, що в нашій країні — його закони не діють. І вся описана ним священна класова ненависть трудящих до експлуататорів — ніщо супроти спільної ненависті одних і других до "украинцев", "свидомитов", "бандер" та всяких інших аборигенних "козлов, которые мешают нам жить".
2 
1
Коментарі
16