Зцілення

 

Я маю у Львові сестру, котра, як і всі мої інші родичі, працює лікарем. Тож саме їй я докладно переповів історію свого лікування в Канаді. Як-не-як, рідна душа — зрозуміє. А фахова душа — зрозуміє тим більше.

Моє власне враження від того лікування було двоїстим. З одного боку — результат був мізерним, тобто я так і залишився при своїх хронічних болячках. А з другого — процес був цікавим і навіть, сказати б, повчальним. У кожному разі, для совєтського чєловєка зустріти у поліклініці ввічливий персонал — досвід небуденний.

— Уявляєш, — розказував я, — реєстрaторка телефонує до мене з лабораторії в понеділок, аби нагадати, що в середу я записаний на дев"яту ранку і що бажано з вечора нічого не їсти!

На сестру, однак, це не справило особливого враження. Вона пожвавилася лише, коли назвав вартість певної стоматологічної процедури — 1200 баків за кілька годин роботи.

— Але процедура була справді доволі складною, — сказав я вибачливо. — I уявляєш, лікар увечері зателефонув до мене додому, аби запитати, як я почуваюся!

— Знаєш, Кока, — видихнула вона хмару цигаркового диму, — я й сама за тисячу баків телефонувала би своїм пацієнтам день і ніч!

На сестру це не справило особливого враження

Я погодився. А через тиждень, повернувшись до Едмонтона, захотів чомусь ту розмову з нею продовжити. Була якраз північ, тобто у Львові — дев"ята ранку. Я набрав номер.

— Що сталося? — здивувалася сестра.

— Нічого. Просто вирішив запитати, як справи.

Вона помовчала.

— Неправда. Ти просто так ніколи не дзвониш. Хіба що на день народження.

— Та ні, — зніяковів я. — Справді — просто так.

— Ох, Кока, — вона, схоже, усміхалася, — бачу, від однієї хронічної хвороби ти таки вилікувався!

×