Із цілком зрозумілих причин я не купую вин, дорожчих за кільканадцять євро. А тому, коли випадає нагода покуштувати вино за п"ятдесят, не відмовляюся. Екскурсія до винарень довкола Бордо, на яку ми поїхали з донькою, передбачала дегустацію справді добрих напоїв, а також історію виноградарства на цих теренах.
Донька як фаховий соціолог із захватом слухала про оцінювання прибутковості виноградників за убранням місцевих церков і зафіксованим у церковних книгах віком дівчат, що виходили заміж. Я ж дослухався більше до новочасних тенденцій — укрупнення ділянок, спрощення технологій і викуповування маєтків російськими олігархами.
Урешті ми отримали свої келихи і забули про безталанних дівчат, неврожайні роки, бридких олігархів і згубні глобалістичні тенденції. Залишилося високе небо, дзвінке грудневе повітря, вкриті інеєм виноградники і терпкуватий трунок, що подразнював і водночас умиротворював піднебіння.
Він не прочитав із власної волі жодного вірша
— Ви уявляєте?! — захоплено розказувала удома донька. — Там не лише ґрунт має значення. І не лише кількість сонця чи якість дерева, з якого зроблено діжку, а навіть її форма: те саме вино з продовгастої діжки має інший смак, ніж із кулястої!..
— Нічого дивного, — відповів син. — Та сама музика звучить інакше на різних інструментах — залежно від їхньої форми.
— Авжеж, — додала дружина, — форма — це все. Якщо спортсменам дати круглого м"яча, то вони гратимуть у футбол. А якщо овального — то у реґбі.
Я розлив пляшку бордо у келихи і підняв тост за нас усіх: за доньку, котра вміє усім захоплюватися, за дружину, котра нічому не дивується, і за сина, котрий іноді буває справжнім поетом, хоча в житті не написав і, здається, не прочитав із власної волі жодного вірша.
1 
1
Коментарі
5