Зайшовши до банку заплатити за комунальні послуги, я застав там цілий консиліум співробітниць, котрі намагалися порозумітися з іноземцем. Робили вони це головним чином за допомогою жестів, а також мови, котра жителям Києва та, особливо, околиць чомусь видається російською.
Іноземець переходив із німецької на англійську, з англійської на французьку, проте з однаковим, себто нульовим ефектом.
Я одразу згадав, що середня зарплата у банківській сфері набагато перевищує середні зарплати в усіх інших галузях, включно з металургією, гірничовидобувною промисловістю та авіацією, не кажучи вже про науку, техніку, медицину, освіту та всякі інші низькокваліфіковані й соціально малозначущі професії. І подумав, що при таких зарплатах можна було б набрати персонал зі знанням іще якоїсь мови, крім російської. Або принаймні підучити цих бідолах на якихось курсах. Та, видно, в тому й полягають особливості совкового капіталізму, що в ньому дуже мало від сучасного капіталізму, зате багато від традиційного совка. І ніякими прикидами та євроремонтами цього не приховати.
Тут у вас, в Україні, неможливо жити без української
Я, звісно, втрутився й пояснив дєвушкам, що іноземець хоче дістати готівку з кредитної картки. А тоді пояснив іноземцеві, що це коштуватиме п"ять відсотків від суми плюс комісійні іноземного банку. І від себе додав, що простіше отримати цю суму із банкомату.
Банкомати, пояснив я, на відміну від дєвушек, запрограмовані кількома мовами, зокрема й англійською.
Уже на вулиці іноземець подякував і додав — чи то докірливо, чи вибачливо:
— Тут у вас, в Україні, просто неможливо жити без української!
Я співчутливо посміхнувся. І не став йому пояснювати, що й з українською тут часто буває теж неможливо жити.
1 
1
Коментарі
20