Я вже звик до зайців, які мирно випасаються на університетських газонах. Найчастіше зустрічаю їх увечері, коли виходжу з бібліотеки. Деякі з них ховаються в кущі, проте більшість лише лінькувато відплигує вбік. Ми мирно собі співіснуємо у паралельних світах, намагаючись не надто одне одного турбувати.
Заокеанські бібліотеки, зрештою, завше цікавили мене більше від заокеанської фауни. Хоча фауну я відкрив для себе дещо раніше. Спершу це була неймовірна кількість птахів у Мічиґані, потім — полохливі бурундуки та безстрашні білиці, потім — олені й лосі, що прогулювалися автострадами у Скелястих горах, і врешті — величезні рибини, що їх мої друзі виловлювали у Великих американських озерах — тих самих, про мертвотну затруєність яких мені ціле життя розказували совєтські газети. Вони казали правду. Але забували додати про подальші зусилля тамтешніх суспільств і урядів, спрямовані на рекультивацію озер і, взагалі, охорону довкілля. Про формування іншої свідомості, що відрізнялася від нашої приблизно так, як тамтешній зелений рух від тутешнього — зацікавленого зовсім іншою "зеленню".
І все ж саме бібліотеки стали для мене найбільшим дивом. Декотрі з них працювали майже цілодобово, і в них можна було навмання блукати між полицями, з поверху на поверх. А головне — туди можна безперешкодно зайти й безперешкодно вийти, і жодна мордата тьоха не загорлає тобі у спину: "Ей, мущіна, туда ніззя!".
Бібліотеки стали для мене найбільшим дивом
Дух свободи панує в тамтешніх університетах і його відчувають, здається, навіть зайці. А точніше, вони теж є виявом цього духу — разом із білками, бурундуками, червоногрудими робінами і довколишньою зеленою-зеленою травою.
1 
1
Коментарі
10