У селі Криворівня Верховинського району на Івано-Франківщині найкраще в Україні збереглися гуцульські традиції. З особливим розмахом тут святкують Різдво, а головним його атрибутом є колядка, яку виконують після закінчення святкової літургії майже всі мешканці села.

Потім частина із них розділяються на дев'ять груп і з трембітами, скрипками та іншими музичними інструментами йдуть співати про народження Ісуса Христа місцевим людям і в дев'ять присілків (невеликий сільський населений пункт поблизу села або частина великого села. - Gazeta.ua) Криворівні. Колядування триває до самого Водохреща, 19 січня. Послухати цих гуцульських колядок і поспостерігати за майже театральним дійством під час їх виконання з'їжджаються туристи з усієї України.

Криворівня відома й тим, що тут знімав стрічку "Тіні забутих предків" Сергій Параджанов. Також у селі чимало часу проводили Іван Франко, Михайло Грушевський, Гнат Хоткевич, Володимир Гнатюк, Андрей Шептицький.

Кореспондентка Gazeta.ua 7 січня побувала в знаменитому селі й провела час із колядниками.

ПАРТІЇ І ПРИСІЛКИ

У Криворівні немає залізниці. Тож дістатися сюди можна власним транспортом або автобусом. Ходять із Коломиї і Ворохти. Перші на шляху проїжджають Буковецький перевал заввишки у 810 м. Другі прямують через Кривопільський заввишки в 1013 м.

О 10:00 біля свого будинку в присілку Заріччя через річку від церкви на коляду збирається 60-річний Микола Мойсейчук. Одягає на кептар сардак – верхній зимовий одяг, прикрашений традиційною вишивкою з бісеру, паєток і китицями з різнокольорових вовняних ниток. На голові – рогата шапка, оздоблена пір'ям павича. У руках декоративна бартка – дерев'яна палиця із залізним топірцем згори.

Фото: Анна-Лілія КОКОРА

Чоловік на пенсії. Працював учителем фізики й військової підготовки. Зараз у себе вдома приймає туристів. Із цього має заробіток.

– Біля церкви колядую щороку. Раніше, коли був молодим, колядував і в присілках Заріччя, Потік і Запогар зі своєю партією (групою колядників, які живуть у присілку. – Gazeta.ua). 10 років відколядував. Не минав жодної хати – жила чи не жила, – каже. – Усюди приймали добре. Нема такого, щоб не пускали чи сердилися, коли приходили колядувати.

Чоловіка перебиває сусід, який від порогу відгортає сніг, що випав увечері напередодні.

– Христос народився! – кричить через подвір'я.

– Славити Христа, – знімає рогату шапку Микола Васильович і кланяється сусідові. – Найвеселіше колядувалося, коли жила моя бабуся Ганна. Була дочкою Параски Харук, у хаті якої Параджанов знімав "Тіні забутих предків". Сідали в баби в хаті й колядували давніх колядок, які вже й не всі збереглися. Хоч багато знаю гуцульських і моя найулюбленіша – "Бог предвічний".

 

До Миколи Васильовича підбігає його золотистий ретривер Сем. Ластиться до господаря, махає хвостом.

– Колядники, які ходять партіями у своєму присілку, збирають гроші на церкву. Бувало, збирали багато. Одного разу за колядку купили паласи (килими. – Gazeta.ua), щоб укрити підлогу. Щоб люди, які ходять на службу, не мерзли, – веде далі Мосейчук. – Церква у нас не опалюється. Така старовинна – 360 років не припиняється богослужіння. Маємо каміни УФО, але поставити якесь парове опалення не можна. У церкві є старі розписи, ікони. Не хочемо їх зіпсувати, – чоловік кланяється і йде на службу.

ГОЛОВНЕ НЕ ВПИВАТИСЯ

Православна церква Різдва Пресвятої Богородиці розташована на пагорбі через дорогу від річки Чорний Черемош. Неподалік неї припарковані десятки автомобілів і кілька туристичних автобусів. Звідти виходять люди у вишитих сорочках під куртками. Підіймаються сходами в церковний двір. Частина слухають літургію, інші – фотографуються.

 

Близько 12:00 до храму сходяться колядники з усіх присілків. Загалом дев'ять партій із12 людей у кожній та з музикантами-скрипалями. Разом - 120 осіб. Із собою несуть трембіти й роги.

– Різдво – найважливіше свято не лише в гуцулів, а й в українців. Бо ми ще не воскресли, але вже народилися. Воно ближче й зрозуміліше нам по духу, – каже настоятель церкви отець 56-річний Іван Рибарук. Зі священиком говоримо неподалік його дому за воротами храму. На честь свята отець одягнув одну з найкращих риз – золоту із синім і зеленим орнаментом у вигляді хрестів. – Із погляду християнства святкування – це зустріч новонародженої дитинки. Маємо до цього готуватися, як до народження власної або дитини близьких чи друзів. Прийти до неї "чистими", щасливими, спокійними, щоб відчути реальний доторк до немовляти. А решта – вказано в церковних приписах. Щодо алкоголю – головне не впиватися. Бо "не впивайтеся вином, у якому розпуста, а яке наповнене святим духом", – до священника увесь час підходять люди, вітаються. Він їх обіймає, цілує, усміхається.

– У Криворівні традиції збережені та яскраві, бо людям до них небайдуже, – продовжує отець. – Я також працюю над цим. Бувало, мені доводилося спілкуватися з парафіянами, переконувати їх підтримувати традицію. Якщо раніше колядували переважно старші люди, то зараз до цього долучилася і молодь.

 

Настав час, щоб українці святкували Різдво з усім світом – 25 грудня, переконаний Іван Рибарук.

– День починає зростати після 24 грудня, значить, і Різдво потрібно святкувати тоді. До приходу совітів українці, принаймні ті, які жили до Збруча – відзначали народження Бога разом із європейцями. А те, що маємо зараз, – пострадянська традиція. Треба її позбуватися, – додає Рибарук.

ДОБРІ ГУЦУЛИ

Місцевий 15-річний Володимир Кобильчак цьогоріч уперше зібрався на колядки. Хлопець навчається у випускному класі місцевої школи.

– Буду колядувати відсьогодні, аж до Йордану. Сам захотів. Це раніше бувало, що з кожної хати мали йти колядувати. А тепер – на бажання. Мені страшенно подобається це дійство – подивіться, скільки людей зібралося. Не лише колядників, а й гостей. Перший рік таке бачу, – показує довкола себе.

 

Хлопець у гуцульському однострої та із червоними від морозу щоками стоїть біля церкви. Ховається від сонця, яке яскраво заливає двір храму. Уже втомився фотографуватися з туристами, зізнається.

– Найбільше мені подобаються старовинні колядки, їх у нас вельми багато. І в кожної партії, у кожного присілка є свої улюблені. Вони відрізняються одна від одної і зовсім не подібні на українські. Я із Зарічанської. Це он той присілок, за річкою. Великий. А то з Гашпарівки, – показує на інший гурт колядників. – До того колядував лише із хлопцями. Починали на Святвечір, ходили по двоє-троє. Могли наколядувати три-чотири тисячі, але ділили між компанією. Усюди нас приймали, просили колядувати ще, запрошували до столу, частували. Гуцули добрі люди, завжди вас приймуть! – додає колядник.

 

О 13:00 Іван Рибарук із зятем, отцем Борисом, закінчують Різдвяну службу й виходять із церкви на вулицю. Священики служать акафіст і миропомазують людей. Черга з охочих розтягується на понад 20 м, а таїнство триває майже годину – мируються усі, хто прийшов на службу – понад 1 тис. осіб.

Отець Іван починає проповідь. Вітає зі святом і дякує тим, хто долучився до організації.

– Слухайте колядки, слухайте українську музику й дивіться українські фільми. Діти, дуже прошу вас, видаліть із мобільних московську музику, бо нема на то ради! – каже в проповіді. Згадує і дякує військовим, які захищають Україну від ворога. Запрошує колядувати дитячий хор зі Слов'янська й Києва. Діти із цих міст проводять зимові канікули в Криворівні.

 

Починають сурмити сім трембіт. До них додаються роги. Сурмлять тричі, на знак народження Ісуса Христа. Раніше гуцули так робили, коли в них з'являлися діти – сповіщали про це все село.

"В неділю рано сонце сходило,
Сади вишневі розвеселило,
Сади вишневі цвітом біленьким,
Ой народивси Христос маленький.

Ой чесні люди, чесна родина
Христос родивси, весела днина!
Христос родивси, будем вставати,
Ісусу Христу славу давати!".

Колядку співають майже 12 хв. Після того ще тричі сурмлять у трембіти й роги, кланяються і з колядами обходять церкву. Люди йдуть слідом, а потім ще довго фотографуються.

– Я зі Швеції, – каже 29-річний Пітер. Чоловік приїхав на Новий рік у відпустку до Львова. Має там друзів. Високий, чорнявий з ідеально білою усмішкою. Говорить англійською. Намагається повторити деякі українські слова – "коляда", "Різдво", "присілок", "Устя". Але погано вдається. – Запропонували мені показати таке, чого я ніде більше не побачу. І правда, мене вразила не тільки природа, а й сама традиція співати різдвяні пісні. У нас такого немає, і не було, здається. А ці костюми! Чудові. Думав, співаки мерзнуть на такому морозі, але дали приміряти. Я вражений – легка тканина, вовна овеча, а така тепла. Шкода лише, не розумів, про що співали. Пообіцяли мені потім перекласти.

 

Пітер живе з друзями в присілку Устя, неподалік Верховини. Умови більш ніж комфортні. Дивна, але смачна їжа і вельми приємні ціни, каже.

– Завтра група з нашого району прийде до нас колядувати. Треба буде гарно їх прийняти – поїдемо в центр, купимо різних ласощів та алкоголю. Хочу зробити пряму трансляцію для батьків і співробітників. Хай подивляться, як тут чудово. Бо думали, що я ненормальний, що поїхав сюди, – додає.

О 15:00 колядники діляться на партії й кожен вирушає до свого присілка: Царина, Москалівка, Грашпарівка, Заріччя, Березово, Багни, Запогар, Грушівка, Устя. Деякі обходитимуть жителів села сьогодні, хтось колядуватиме відзавтра.

Спершу йдуть до дому священника. Отець Іван Рибарук із родиною вітає колядників біля порогу дерев'яного двоповерхового будинку. Кланяється, кожного обіймає і цілує тричі в щоки. Колядники вітають господарів трембітами й рогом тричі, співають майже 20 хв. Діти й онуки священика виглядають у вікно, стукають колядникам, усміхаються. Потім головний чоловік у партії дає всім поцілувати хреста. А касир підходить до господарів зі скринькою – у неї кладуть гроші. Усе "наколядоване" передадуть церкві.

– Маємо ще доплатити майстрам за престіл із куполом, який учора закінчили будувати. А далі будемо його оздоблювати, – каже Рибарук.

 

Колядників запрошують до стола, який накрили на ґанку. Частують традиційними гуцульськими стравами, дають випити гарячого чаю, пригощають наливками. Багато колядників відмовляються. Маємо колядувати аж до ночі, пояснюють.

УМЕРЛА КОЛЯДА

23-річний Володимир Сліпанчук – уродженець Криворівні. Багато разів ходив колядувати, але цього року має роботу – музей "Хата-ґражда" який неподалік церкви сьогодні відвідує чимало туристів. Він допомагає родичці Василині Зеленчук, яка ним опікується.

– Колядники ходять у кожну хату. Навіть у ту, у якій не живуть люди. Там колядують, щоб знову з'явилося життя. Спершу сурмлять у роги й трембіти. У Заріччі не маємо трембіт, бо їх у всьому селі мало залишилося. Зате майже в усіх є роги, – говорить Володимир. – Так сповіщають господарів, що вони на порозі. Після коляд віншують і господарі платять за коляду, – хлопець щойно приготував чай із карпатських трав і глінтвейн для відвідувачів музею. Горнятко гарячого вина з прянощами коштує 30 грн.

– Гостинців нам не треба, ми не малі діти. А усі гроші з коляди, партії передають у церкву. Тому й сказати не можу, скільки вдавалося наколядувати. Але подивіться, який у нас храм! Відновлюється, стає красивим. Партії колядують безплатно, підтримують традицію, бо так було завжди. Зате колядників часто приймають господарі. Наша сім'я завжди їх приймає. Усіх годуємо, зігріваємо, чарчину наливаємо, – розповідає.

 

Чоловік каже, що коляд є вкрай багато. Для дівчат, хлопців, маленьких дітей. Особливою є Умерла коляда.

– Співається на замовлення в тому домі, де нещодавно померла людина. Співають, щоб їм на тому світі добре велося. А коляди закінчуються "розплєсом". 19 січня всі колядники збираються після служби в найстаршого й там колядують і святкують.

Володимир каже, що жив у багатьох містах України. Працював і у Варшаві.

– Але повернувся сюди. Тут я народився, тут і хочу залишитися. Немає милішого місця.

До приходу колядників готується й Василина Зеленчук. Син і чоловік жінки в зарічанській партії. Тому після коляди жінка цілу партію прийматиме вдома.

– Готую традиційні страви – грибну юшку, голубці, студенець, кулешу. Зроблю й олів'є, хоч то не є гуцульська страва. Ми знали лиш один салат – шухи, з бурячка й грибів, – ділиться.

Жінка в коричневому кожусі, із пов'язаною хусткою на голові. Окрім того, що опікується музеєм, ще й учителює в місцевій школі.

– Зараз, якби котрийсь присілок не дав своєї партії – то було б сильно встидно. Але нема такого. Ідуть, колядують, багато молодих цього року. Шкода, що в інших селах такого нема, але то залежить від духовного наставника в церкві. Наш старається, робить усе, щоб традиція не зникла.

– Бачте, як то є. Коли не можна було, за Союзу, то люди рвалися. А тепер пригасло. Бо раз можна – то можна й попустити. Не можна попускати своє. Своє треба міцно тримати, примножувати, збагачувати й доказувати, щоб хтось не смів зазіхнути, – додає Василина.

 

Киянин 52-річний Андрій із дружиною Вікторією приїхав у Криворівню на Різдво. На тиждень винайняв будинок неподалік від центру. Платить 700 грн за добу. У цей період у селі вартість житла помітно дорожчає через надмірний попит. Улітку зазвичай з людини беруть 150 грн.

Умови комфортні, є інтернет, ділиться Андрій.

Чоловік стоїть у дворі, виглядає колядників.

– Вони за два будинки. Чути, як у трембіти гудуть, – чоловік поверх куртки вкритий воняним коцом. Переступає з ноги на ногу. Не очікував на Різдво тут таких морозів, зізнається.

– Після церкви я побіг у магазин, купив пляшку й усе до канапок. Жінка на кухні, робить. Сильно хочемо прийняти колядників. Не уявляли, наскільки це дійство чудове, – чоловік говорить із сильним російським акцентом. Робить довгі паузи між словами. – Стільки відео зняв, усім товаришам уже розіслав. Ніхто не вірить, що таке є насправді.

 

Колядники заходять у двір, сурмлять у роги й співають колядку "Плєс" для господарів. Після завершення заходять у хату, притупуючи на порозі, щоб збити сніг із взуття. Господарі пригощають колядників канапками – дружина Андрія наготувала їх аж на трьох тацях – із ковбасою та сиром, паштетом і овочами, шпротами. Господар наливає в паперові горнятка горілку. Старші куштують, молодші відмовляються. Розпитують, звідки приїхали господарі в Криворівню, чи сподобалася служба в церкві. На кінець співають ще одну коляду й дякують за гостину. Господар дає "на хрест" (на церкву. – Gazeta.ua) 1 тис. грн.

ДОНБАС

О 21:10 до хати, яку нам допомогли знайти місцеві жителі для ночівлі, приходять колядники. Вони вже сім годин поспіль колядують у присілку Заріччя. Хоч зізнаються, що втомлені й уже замерзли, але співають голосно й дмуть у роги на повні груди. Дякують "за коляду" і йдуть у сусідню хату.

Коляду в Криворівні звідусіль чути до півночі. Лише після цього в селі стає тихо.

– Різдво – найбільше із християнських свят на Гуцульщині. Дійство, яким усі прославляють народження Ісуса Христа, сина Божого, – каже староста села 48-річний Дмитро Ілліч. На посаді рік. До того виконував обов'язки голови села й був секретарем. – Щороку з радістю приймаю колядників у себе вдома. Кажу, щоб вони обирали час, коли готові прийти, а я підлаштовуюсья під їхній графік. Моя найулюбленіша коляда – "В неділю рано".

 

– Після початку війни на Донбасі ми вирішили, що несправедливо колядку співати лише тут, й тричі їздили на передову до наших військових. Збирав по 40 колядників із села, брав музикантів із сусіднього Бистриця і Дземброні. Думав, що так буде завжди, але торік нам заборонили через карантин. Цього року не поїхали через те, що наші війська в повній бойовій готовності.

– Криворівня – село, у якому найкраще збереглися гуцульські традиції. Завдяки цьому й через красу місця та гостинність людей сюди їде чимало туристів. Село стало ще й таким собі паломницьким центром – за добрим словом до отця Івана Рибарука їдуть люди зі всієї країни, – веде далі староста. – Верховинське ОТГ ми створили лише торік. Довго думали й тягли із цим, щоправда. Можливо, тому плюси від реформи ще не помітні. Увесь минулий рік був карантин, туристи майже не приїздили, бюджет не наповнювався. Слава Богу – вижили. Цього року ситуація значно краща. Думаю, за 5-10 років Криворівня стане повноцінним музейним комплексом, одним із найкращих місць в Україні. Для цього є всі ресурси, люди, які готові для цього працювати.

12

хвилин тривала колядка "Плєс", яку співали біля церкви. Стільки ж днів колядують у Криворівні – із 7 до 19 січня.

1719

рік, коли вперше письмово згадується Криворівня. Тоді місцеві жителі переносили дерев'яну церкву з присілку Заріччя через річку Черемош на місце, де вона стоїть досі. Нині це церква Різдва Пресвятої Богородиції Православної церкви України.

1500

приблизно стільки людей живуть у Криворівні.

×