2015-го Олег Луканюк приїхав навідатися до старої дідової хати в селі Яворів на Косівщині Івано-Франківської області. Її успадкував. У будівлі давно ніхто не жив. За два роки місце розрослося на кілька дерев'яних будинків, господарство, артіль для сільських майстрів. Сюди люблять тікати мешканці міст. Простір називають "Дідовою хатчиною".
Біля обіду навколо "хатчини" блукає з півтора десятка овець. У загороді - троє поросят, поруч - білий кудлатий пес на прив'язі. Посеред двору стоять панелі сонячних батарей, бо електрика сюди не дійшла. Десь далеко біліють розкидані по горах чужі обійстя.
На порозі великого дерев'яного будинку прибита табличка "Роззуватися". Сам поріг захаращений взуттям гостей. Вони приїхали взяти участь у триденних майстер-класах з традиційної музики, які організував столичний освітній проект "Рись". У "хатчині" співають, живуть та відпочивають.
"Тут жили мої дід та прадід, - розповідає ввечері 29-річний Олег. – Родина вважалася ґаздами, була досить заможною. Тримали корови, вівці, коні, мали землю. Коли їх почали лякати, що заберуть у колгосп, дід з бабою вирішили переїхати до Косова. 1962 року зібрали по колодах хату і склали її на новому місці. Забрали з собою усе. Навіть викопали молоді фруктові деревця. Я народився вже у Косові".
До 1991-го у хаті деякий час жила дідова сестра. Потім туди їздив на теплий сезон прадід Олега. Тут провів свої останні роки. Помер на 90-му році життя.
"На старість він любив усамітнюватися, вів аскетичний спосіб життя. За все життя не отримав жодного укола, не випив жодної таблетки. Дуже багато працював. Був одним з найкращих у селі столярів.
Я завжди мріяв тут щось зробити. З такою думкою приїхав до Яворова у вересні 2015-го року. Ідею про такий простір озвучив Дарині Фурманюк – ми разом працювали на бізнес-проектах. Її це зацікавило. Спершу поруч зі строю хатою мав бути просто навіс, аби можна було спати. З того навісу випадково вийшла двоповерхова хата.
Потім з Дариною на "Фейсбуці" створили групу "Дідової хатчини". Оголосили, що хочемо створити простір у горах, де можна відпочивати, працювати, набиратися гуцульської культури. Запросили людей на толоку. Приїхало вісім чоловік. Потім толоки почастішали, людей збільшувалося.
Коли ми обжилися інструментами, предметами побуду, лишати все без нагляду стало неможливо. Написали пост, що "хатчина" шукає ґазду – людину, яка на волонтерських умовах буде за цим усім доглядати. Пост широко розійшовся. Довелося проводити відбір. Зараз тут постійно живе Микола зі Львова та Марія з Києва.
Олег живе та працює у Львові - веде бізнес-проекти. Кожні два тижні намагається проводити у Яворові.
"Я й досі не маю чіткої мети, заради чого це все. Хтось витрачає гроші на подорожі, дорогі машини, дискотеки чи казино. Мені кайфово витрачати їх на ось це все і відпочивати тут. Друзі кажуть, що я хворий на голову – заліз у якісь корчі, влупив купу грошей.
Завдяки "Дідовій хатчині" я зміг з боку подивитися на себе. Тут маю культурне, енергетичне, моральне харчування. Заряджаюся тим, що гублю у місті. Тамтешня фальшива атмосфера часто зводить на манівці, коли думаєш, що ти не помиляєшся, а насправді це так. У мене змінилося багато пріоритетів – перестав заощаджувати, думати про далеке майбутнє і пенсію. Мені шкода людей, на який тисне тягар бізнесу. Пихтять, як заробити гроші, а потім думають, куди їх подіти.
Читайте також: Француз Орест Дель Соль став успішним фермером в Україні
До Києва уникаю їздити. Востаннє був у вересні, відвідував економічний форум, слухав різних спікерів – трата часу. Не знаю, як люди у Києві живуть. Дивуюся, що там ще так мало суїцидів. На людських обличчях – зло. У метро всіх ніби везуть до газової камери. Тут поки з Яворова до Косова автобусом доїдеш, знаєш усі новини у світовій геополітиці, з тобою знайомляться, усі разом сміються.
У великому місті відпочинок – це похід по торгових центрах. Світ живе споживацтвом, людям нав'язуються потреби. І це не лише реклама, а все оточення і друзі довкола. Хоча я теж користуюся цією риторикою, коли веду свої бізнес-проекти. Але мушу мати гроші, щоб тут сидіти і з вами говорити. Стараюся, щоб мої проекти були максимально креативні. Один з таких – Львівська майстерня пряників "Юрашки". Намагаємося, щоб у нашому закладі людина відчула атмосферу казки, відірваності від сірих буденних пейзажів. Тобто мої справи не такі вже комерціалізовані, мають душу".
Косівщина – багата народними умільцями. Яворів – єдине село, де у кожній хаті тчуть ліжники – теплі ворсисті ковдри з овечої шерсті. У райцентрі щосуботи працює відомий Косівський базар. Тут пропонують різьблені шкатулки, тарелі, вишиванки, коників з сиру, кептарі, антикваріат. Вироби майстрів продає артіль "Дідова хатчина" - паралельний напрямок діяльності, який нещодавно створили для часткового перекриття поточних витрат на утримання проекту. Ікони на дереві, прикраси або глиняний посуд можна придбати на сторінці артілі у Facebook чи безпосередньо у "хатчині". Також на її території виготовляють ліжники, кераміку, карпатські чаї.
"Хочемо хоч мінімально покривати витрати на утримання "хатчини", - пояснює Олег Луканюк. - Щомісяця потрібно близько 10 тисяч гривень. Поки більшість суми кладу зі своєї кишені, щоб вівці мали їсти, бензопила - бензин, були дрова. Мав амбіції залучати грантові кошти, оскільки проект соціальний – сюди може будь-хто прийти, тут проводимо багато заходів для місцевих, дітей.
Гранти виявилися дуже забюрократизованою процедурою, треба прогинатися, підлаштовуватися під його умови. Гранти нищать проекти, дійсно круті ідеї. Отримав кошти – мусиш протягом року щось звітувати, займатися документами, довгими листами, пустим говорінням. Я за цей час вже щось збудую. Мені легше взяти гроші зі своїх бізнес-проектів і вкласти їх сюди".
Дідової хати Олега Луканюка вже немає - згоріла на минуле Різдво. Тоді гості розпалили стару пічку. Через дірявий комин або викид сажі на дах він зайнявся. В Олега була думка закривати проект.
Сьогодні на місці пожарища стоїть нова дерев'яна хата з призьбою – майже копія дідової.
"Я би хотів, щоб кругом так було – кожен добре і непомітно робив те, на що здатен, - додає Олег. - А так часто бачу, як цікаві й хороші ініціативи виявляються такими лише зверху. Тільки спробуєш туди зануритися, а звідти починає гниль лізти, смердіти фальшю. Тому й вирішив тут робити щось правдиве, що би не мало подвійного дна".
3 
1
Коментарі