Gazeta.ua відшукала садибу Усиків у козацькому селищі на Сумщині, де вони жили з діда-прадіда. Звідти родом і батько українського чемпіона, до якого Олександр звернувся під час свого тріумфу.
Після перемоги над британцем Тайсоном Ф'юрі 18 травня, Олександр Усик із рингу звернувся до покійного батька Олександра Анатолійовича: "Батьку, ми це зробили!". І заплакав.
Тато чемпіона - родом із козацького селища Терни на Сумщині. Помер влітку 2012-го – відразу після перемоги сина на Олімпійських іграх у Лондоні.
"Я прилетів і коли зайшов у кімнату – він лежав у труні. Я взяв медаль і поклав йому в руку", - розповідав Олександр.
Свого батька Усик згадує у багатьох інтерв'ю та публічних виступах. Вказує, що саме Олександр Анатолійович привів його у бокс.
ТЕРНИ ЗАГУЛИ
- Нашою головною задачею було встановити, що саме з Тернів походить коріння Олександра Олександровича Усика. І нам це вдалося! - підносячи палець догори каже краєзнавець Володимир Богатир. Працює в тернівському відділі культури й завідує історико-краєзнавчим музеєм.
Терни розташовані за 90 км від Сум. Їх заснували у 1643 році - тоді сюди переселилися перші пʼять сімей. За кілька років селище розрослося. Жили тут переважно козаки, які були організовані в сотню і згодом підпорядковувалися Сумському полку.
На початку Першої світової війни Терни були аграрно-промисловим селищем. У радянські часи тут працював цегельний та цукровий заводи, ферми, конюшня. Населений пункт стрімко розвивався. Нині ж тут мешкає біля 3 тис. людей.
Із Володимиром Богатирем спілкуємося в історико-краєзнавчому музеї. Просторий кабінет на першому поверсі селищної школи пахне крейдою й сухою деревиною. Стіни завішані архівними фотографіями, стендами й дошками пошани. Під склом розставили експонати - старовинні предмети побуту та рештки зброї часів Київської Русі й козацької доби.
Про те, що батько відомого боксера родом із Тернів, місцеві самі вперше дізналися у 2010-му. Тоді Олександр Усик підтвердив це в одному з інтервʼю.
- Ото тоді все і закрутилося, - розповідає Богатир, сидячи за столом перед компʼютером. Заправляє у джинси блакитну футболку. - У нас є один товариш, який першим знайшов інформацію про батька в інтернеті. А до цього ніхто і не здогадувався про таке! У Тернах найбільше загули про Усика, коли в 2018-му він забрав чотири пояси (став абсолютним чемпіоном світу у першій важкій вазі, перемігши в об'єднавчому поєдинку росіянина Мурата Гассієва. – Gazeta.ua). Почали говорити, що це наш земляк.
З того моменту і сам Володимир Богатир почав ретельно досліджувати інформацію й піднімати архіви селища. Виявив, що прізвище "Усик" у Тернах мають 16 родин.
- Іноді ЗМІ пишуть "Усік". Це неправда! У Тернах ніколи не було "Усіків", а тільки "Усики", - наголошує краєзнавець.
Разом із колегами по музею та односельчанами чоловік почав досліджувати родовід Усика. Шукав інформацію про його пращурів.
- Я знаю тих Усиків, які старші від мене або молодші на чотири-пʼять років. Але не міг зрозуміти, хто із них може бути родичем боксера, - говорить. - А тоді сів і знайшов в інтернеті фото Усика. Ось зараз покажу.
Із полиці Володимир Павлович бере два важких альбоми у шкіряній коричневій палітурці. Це - "книги пошани" радянських часів. Чоловік кладе їх на стіл і починає гортати. Із верхньої шухляди стола дістає вирізку з газет із фотографією Олександра Усика.
На кого ж він похожий у Тернах?
- Думаю, на кого ж він похожий у Тернах? - каже чоловік і відкриває "книгу пошани" на сторінці Григорія Григоровича Усика. Прикладає до його портрету знімок боксера. - Усе стало зрозуміло. Ось це - двоюрідний дід Олександра!
Обоє чоловіків на фото мають схожі риси обличчя. У записі під портретом у книзі йдется, що Григорій Усик працював електриком на місцевому цукровому заводі з 1951 року. Брав активну участь в громадській діяльності підприємства й отримував нагороди за сумлінну працю.
- До мене ця книга попала десь півроку тому. Тоді я й сказав, що дійсно Усик - наш, - каже Володимир із помітною гордістю. - Коли ми це встановили, то почали думати - де ж їхня родина жила? Григорія Григоровича в живих вже не було.
Краєзнавець починає гортати старий шкільний зошит із пожовклими сторінками. Це - журнал перепису населення у 1942-му, який вела німецька окупаційна влада. Список тодішніх мешканців села вдалося зберегти.
- Ось дивіться - уся родина Усиків записана. Прадід Григорій Аврамович, його жінка й четверо синів. Коли це побачили, то зрозуміли, де їхня хата.
У другій "книзі пошани" збереглося фото Григорія Аврамовича. У ній вказано, що чоловік народився 1905 року у Тернах.
- Наша основна задача була - довести, що вони стопудово мають коріння тернівське. Ми не досліджували їхній шлях, бо хотіли родину залишити в спокої, - додає Володимир Павлович.
РОДИННИЙ БУДИНОК
У селищі батька боксера Олександра Анатолійовича - ніхто не знає особисто. Тут жив і помер тільки його двоюрідний брат Григорій. Місцеві кажуть, що спогадів про тата обмаль, бо він у дитинстві із родиною виїхав з Тернів.
Олександр Усик-старший народився 1962-го. Точну дату відʼїзду сімʼї з Тернів ніхто не знає. Однак місцеві припускають, що це сталося у 1967-1968 роках. Бо тоді селище було перенаселене – жило 12 тис людей. Роботи для усіх не вистачало, тому люди масово виїжджали працевлаштовуватися в інші місця. Переважно мігрували в Суми, Маріуполь, Київ.
Усик-старший з батьками переїхав на Чернігівщину. У молодості займався боксом. Був військовим і воював в Афганістані. Згодом працював в охороні на будівництві у Криму. У 1984 році на півострові він познайомився з майбутньою дружиною Надією. За три роки у них народився син - Олександр Усик-молодший.
Попри те, що батько боксера родом із Сумщини, а мати з Чернігівщини - майже весь час сім'я мешкала в Криму. Але родинний будинок Усиків у Тернах дивом зберігся. Краєзнавці змогли його відшукати.
До музею заходить міцний чоловік у тенісці молочного кольору. Це – шкільний бібліотекар Олександр Яловець. Сідає за парту та жваво переповідає історію пошуків коріння спортсмена.
- Я не міг повірити, що батько Усика народився у нас, - згадує Яловець. - А дворище, на якому стоїть їхній будинок, купили ще у 1990-х. Власники поставили на землі нову хату, але старий дім Усиків залишили. Нині господарів там немає. Вони десь у Київ переїхали.
Ідемо до будинку, де народився батько боксера. Дорогою краєзнавці розповідають про селище. Обговорюють між собою, де ще живуть їхні однолітки та хто виїхав у місто.
Місцеві розділяють село на умовні частини. Їх назвали прізвищами перших жителів Тернів. Родичі Усика жили на "Павлівці".
- Григорій Григорович був старшим від мене, - згадує діда Усика бібліотекар. - Разом працювали на сахарному заводі. Але якщо до інших я міг підійти і поспілкуватись, то він був такий весь поважний... Займався баскетболом і мав високий зріст. Теж із оселедцем ходив. А хто у ті часи таку зачіску робив?
Попри свою поважність Григорій Усик водночас був і товариською людиною. Любив пожартувати й провести час із друзями, брав участь у баскетбольних турнірах. Його родина жила скромно, але не бідувала.
Дід Олександра працював на цегельному заводі
Прадід Олександра Усика народився 1905 року. Вийшов на пенсію приблизно 1965-го. Володимиру Павловичу тоді було всього девʼять років. Жив на іншому кінці селища.
- Тому і не пам'ятаю Григорія Григоровича (діда боксера. – Gazeta.ua), - зізнається Богатир. - Мені телефонувала теперішня власниця їхнього дворища тиждень назад. Десь знайшла документи, що рідний дід Олександра працював на цегельному заводі в Тернах. Треба переглянути трудові архіви. Тоді за роком його звільнення можна буде точно визначити, коли вони виїхали з селища.
Старий цегляний будинок розташований неподалік школи. Його важко помітити за парканом. Під шиферним дахом досі висить табличка - "вулиця Фрунзе, 55". Хатина збудована з червоної цегли. Маленькі деревʼяні вікна обрамлені фігурним білим карнизом.
Володимир Павлович трохи ніяковіє, коли бачить, що стежка до дому почала заростати травою. Всередину краєзнавці ніколи не заходили, бо це - приватна власність.
- Скаже Усик: "Оце земляки мої доглядають", - сміється чоловік. - Ось тут проживали прадід, діди й батько Олександра Усика. За моїми даними, будинок звели десь у 1960 роках, коли Терни перебудовувалися. Як зроблять музей Усика тут, то і дізнаємося, що там всередині.
ЖИТТЯ БІЛЯ КОРДОНУ
Зараз у Тернах проживає не більше 2,5 тис. осіб. Усі великі підприємства зачинені, тому роботи майже немає. Люди працюють у школі, магазинах, фермерських господарствах або їздять у сусідні міста. Щогодини звідси курсує транспорт до обласного центру.
Усього за 40 км звідси - кордон з Росією. Уже в перший день повномасштабного вторгнення у Терни заїхали ворожі танки. Місцеві готувалися чинити спротив, формували територіальну оборону. Але окупанти людей не чіпали, бо їхньою ціллю були Суми.
Після новин про можливий новий наступ росіян на регіон, місцеві мешканці знову бояться окупації. А от до постійних вибухів тернівчани вже звикли.
З початком великої війни із Тернів почали виїжджати люди, а більшість молодих чоловіків – вже мобілізували на фронт.
- Аби нам з Володимиром Павловичем дали автомати, то ми б тут і залишилися оборонятися, - каже вже біля школи бібліотекар. - А діти й онуки хай би вже кудись виїжджали. Бо тут постійний грохот.
БІЙ, ЯКИЙ ДИВИЛИСЯ УСІ
- Усі дивилися поєдинок Усика. Мені син дав код до трансляції по телебаченню. До мене ще гість приїхав і хотів спати. А я кажу: "Вибач, важливий бій. Будем дивитись разом", - розповідає директор школи Ігор Борисовський. Чоловік зустрічає у своєму кабінеті, пригощає солодощами. - Коли вийшов на вулицю наступного дня, пішов у магазин - усі про одне говорять. У нас був тоді футбол вранці. На стадіон усі прийшли невиспані, але щасливі. Ми ще й матч виграли, то святкували всі перемоги в один день.
Після перемоги Олександра Усика телефон директора не стихав. Усі дзвонили з питаннями про батька знаменитого боксера.
- Довго й сам не вірив, - зізнається Борисовський. - Я не корінний тернівчанин, батька сюди направили по розподілу. Мені було 6 років тоді. Спершу думав на інших Усиків. А тоді Володимир Павлович каже, що дядя Гриша - його дід. А я ж його знав з дитинства.
Дружина Григорія Григоровича працювала контролером у кіно. Її називали "тьотя Мотя" - скорочено від імені Мотря. Батько ж Ігоря Петровича у той час був директором будинку культури й товаришував з родиною Усиків.
- У батька знайшов альбоми, де вони з дядею Гришою чаркуються в будинку культури. І тьотя Мотя там стоїть. З нею їздили на екскурсії. Усик високий був, мав довгі худі ноги, як у Олександра, а жінка маленька-кругленька, - посміхається директор і на кілька секунд поринає у спогади. - Він жив спочатку не в цьому будинку, що на "Павлівці", а біля заводу. Григорій Аврамович, його батько, працював слюсарем у депо.
Тернівчани згадують, що могила Григорія й Мотрі Усиків розташована на місцевому кладовищі. Володимир Павлович погоджується пошукати її разом. До цвинтаря звідси кілька кілометрів. Їдемо туди машиною.
Кладовище на околиці селища "заховалося" за густими листяними деревами. Одразу на вʼїзді - нові й старі могили. Краєзнавець швидко блукає рядами, згадуючи померлих односельців. Час від час зітхає й розводить руками - ніяк не вдається знайти Усиків. Телефонує знайомим, щоб дізнатися маршрут.
Раптом за високим кущем бузку помічаємо викладені бетонною плиткою могили Григорія й Мотрі. На спільному чорному надгробку стоять штучні червоні кали й викарбувано: "Памʼятаємо, любимо, сумуємо". Із дат під іменами тепер відомо, що Григорій Григорович народився 1927-го, а помер у 2007 році.
- Ой, а як це без фотографії…, - каже Володимир Павлович, дивлячись на надгробок. - Григорій Григорович був воротарем футбольної команди цукрового заводу. Це він тоді якраз з війни прийшов. На фото в книзі на ньому медалі - то за бойові заслуги. Був такий спортивний чоловʼяга. На свої роки не виглядав, бо був підтягнутий. Його вважали авторитетом, наставником молоді.
Із цвинтаря швидко їдемо назад у село. Маю встигнути на останню маршрутку до Сум.
ДІМ У ВОРЗЕЛІ
До повномасштабної війни Олександр Усик із дружиною Катериною, матір'ю та дітьми мешкали у Ворзелі під Києвом. Під час російського наступу на столицю – селище було окуповане. У маєтку Усиків жили ворожі солдати.
Дім Олександра Усика у Ворзелі стоїть на вʼїзді в селище - біля високих сосен. Звідси до столиці - усього 15 хв машиною. Поруч розташовані санаторії, бази відпочинку, є озера й ставки.
У порівнянні з сусідськими помпезними будинками – маєток Усиків доволі скромний: невисокий двоповерховий дім схований за дерев'яним парканом. Має світлий фасад. Вікна обрамлені шоколадним кольором. На воротах встановлена камера відеоспостереження. Перед входом височіють туї.
Про те, що Усик живе у Ворзелі стало відомо завдяки його дружині – вона викладала фото маєтку в Instagram. Коли українські військові звільнили Ворзель, Катерина показала, що залишили після себе окупанти. На викладених нею фото видно, що росіяни заїхали танками просто у двір. Пошкодили газон гусеницями й зруйнували паркан, зламали кущі та дерева. На ґанку залишили порожні пляшки з-під алкоголю, розбитий посуд, розкидану шкаралупу яєць. Просто у дворі справляли нужду.
Зараз паркан і подвірʼя відновили, а перед будинком знову зеленіє трава. Поруч не видно сусідів, однак вдається поспілкуватися з місцевими біля кавʼярні неподалік.
- Я переїхала сюди зі Львова, - каже бариста. - Усиків ніколи тут не бачила, але мені розповідали, що тут їхній будинок стоїть.
Інші місцеві теж зізнаються, що боксера з дружиною тут вже не бачать. Припускають, що родина могла продати цей маєток.
2 
1
Коментарі