"Заради Бога, сядьте!" - як знаменитий наступник "Ракети" плавав з туристами до Канева

10

Швидкісний теплохід "Нібулон Експрес-1", який є наступником легендарної "Ракети", у четвер втретє виконав рейс по Дніпру "Київ-Канів-Київ". Судно возило на Черкащину пасажирів, яких відібрали для спеціальних фокус-груп. Мають оцінити рівень мандрівки та поділитися думками, скільки такі подорожі повинні коштувати.

Із наступного року подібні тури можуть стати регулярними, кажуть у Державному агентстві розвитку туризму. Там налаштовані відновити річкове пасажирське судноплавство, яке зникло в Україні в 2000-х. Окрім мандрівок до Канева, швидкісні теплоходи можуть почати ходити до Чорнобилю. Про можливість з'єднати по воді столицю з іншими містами, поки не йдеться.

"Ракета" - унікальне пасажирське судно. Може розвивати добротну швидкість і гарно маневрувати за рахунок підводних крил. Кораблі почали виготовляти в СРСР із 1957-го. За 13 років випустили майже 400 суден. Лише в Україні на той час річкові пасажирські перевезення здійснювали понад 150 "Ракет". Нині таких суден в Україні лишилося чотири, за повідомленнями ЗМІ. Решта були розпродані за кордон.

Наступником "Ракети" став більш сучасний швидкісний теплохід "Восход", який почали виготовляти в Україні з 1973 року. До 1990-х випустили біля 150 таких кораблів. Ходили по Дніпровсько-Бузькому лимані, річках Дніпро і Південний Буг. Однак у 1990-х попит на швидкісні теплоходи зник. Пасажирське судноплавство було визнане економічно невигідним. На довгі роки про нього забули.

Рейси до Канева здійснює саме наступник легендарної "Ракети" - відновлений компанією "Нібулон" теплохід "Восход". Кореспонденти Gazeta.ua відправилися на Черкащину кораблем разом із понад 70 людьми.

Біля київського річкового вокзалу, на залитому світанковим сонцем узбережжі Дніпра, сидить рибалка. Поруч себе поклав дві вудки та знаряддя. За метрів п'ять від нього пришвартувався теплохід "Нібулон Експрес-1". Це - "Восход", відновлений наступник "Ракети". Був виготовлений 2002-го у Криму, заявили у Державному агентстві туризму.

Десятки людей уже чекають на запуск теплоходу.

У яскравій зеленій спідниці сходами до причалу спускається керівниця Державного агентства туризму Мар'яна Олеськів. Схвильована. Подорожі Дніпром мріяла запустити давно, зізнається.

- Востаннє такі маршрути проводили близько 15 років тому. Швидкість судна та його дизайн захоплюють навіть вибагливих туристів, - розповідає.

 

Довжина судна 27 м, вміщує до 77 людей. Багато років корабель ходив в Нідерландах.

- Компанія викупила теплохід та повернула на Батьківщину. Тепер "Нібулон" буде ходити в Україні та здійснювати туристичні маршрути, - продовжує Олеськів. - Звичайно, що з місцевою владою говорити треба. Маємо пояснити, чому для них це також вигідно.

Крізь шум моторів капітан Юрій намагається докричатися до матросів. У морях плавав 19 років. Останні два працює на "Нібулоні". Керманич виглядає суворим, спілкується неохоче. Налаштовується на роботу і перевіряє усі системи судна.

Пасажири по черзі заходять до салону. Переступити поріг судна допомагають чоловіки у білих футболках та шортах. Поверх одягли помаранчеві жилети.

- Давайте руку, бо звалитеся у воду, - кажуть жіночці з товстим хвостом на голові.

У теплоході дві каюти. З меншої, у передній частині, можна розглядати краєвиди за вікном. Висять вогнегасники та рятувальні круги. Інша – пасажирська, з великими вікнами та широким проходом.

 

За туалетом високі сходи на палубу. Туди звичайним пасажирам виходити не можна.

- Діти, заради Бога, сядьте!, - кричать дівчата-організатори хлопчикам Остапу та Тарасу. - Вам не можна виходити з каюти. Ми розженемося до 60 кілометрів за годину. На палубі буде небезпечно!

Теплохід повільно відходить від причалу із запізненням у 40 хв. На воді осінній прохолодний ранок відчувається сильніше. Пасажири кутаються у куртки та жакети.

- Біля Києва не можемо плисти швидко - можна зачепити пороги, - пояснює хтось із команди у гучномовець.

Відстань від Києва до Канева більше 130 км. На теплоході її можна здолати за три години. По ходу подорожі пасажирам відкриваються неймовірні пейзажі за вікном.

- Саме у Каневі спочиває відомий поет Тарас Григорович Шевченко. Він хотів, щоб його поховали на одній із тамтешніх гір, - розповідає у мікрофон гід Олександр Пилипчук. Його ледве чути, бо аудіосистема на судні дає збій. Чоловік переходить на крик, аж поки один з матросів не приносить Пилипчуку невеликий рупор.

- Кобзаря поховали на Чернечій горі. Помер же Шевченко у Петербурзі, - продовжує гід. - Однак друзі поета вирішили виконати його заповіт та у травні 1861 року перевезли тіло в Україну. Хрест на горі дозволили поставити тільки за 22 роки.

 

Відпливши подалі від Києва, у судна починають відчутно працювати підводні крила. З вікна видно, як вони "розрізають" воду. Бризки розлітаються на кілька метрів у різні сторони. Теплохід набирає швидкість. У салоні вона майже не відчутна.

- Краще, ніж на автобусі, - каже бородатий чоловік пасажиру на сидінні поруч. Із пакету дістає бутерброд із ковбасою. Смачно їсть. - Не трясе. А звуки такі, немов в "Інтерсіті" їду.

Екскурсовод знову намагається узяти слово. Але навколо верещать діти. Батьки не можуть їх вгамувати. Тож розповіді гіда на задніх сидіннях практично ніхто не чує.

Перед Каневом теплохід запливає на шлюзування. Рівень води у Дніпрі змінюється залежно від місця. Нас мають опустити на 11 метрів. "Нібулон" заходить між високих залізобетонних стін. Їх верх з каюти неможливо побачити.

 

Річковий вокзал Каневу знаходиться біля автомобільного. Відремонтований. Поряд є супермаркети, аптеки та кіоски. Напроти височіє холодна радянська будівля - будинок побуту. Зараз там торговий центр із секонд-хендом.

На лавках під стінами річкового вокзалу сидять п'яні чоловіки без футболок. Розглядають пасажирів, які виходять на причал із ракети

Пасажирів везуть на обід до місцевого кафе. Там гостей зустрічає міський голова Ігор Ренькас. У картатому піджаку підходить до людей та розпитує про враження від мандрівки.

- У нас буде збудований готель і всі туристи матимуть місце, де зупинитися, - каже мер. – Поки ми не зовсім готові до таких рейсів. Хоча показати у Каневі є що.

 

До Чернечої гори, де похований Тарас Шевченко, ведуть круті схили. Дерева кронами загороджують шлях. Проходимо повз світлицю поета. Колись він її спроектував.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вперше в космос вирушив цивільний екіпаж

Біля одного зі стендів сидить 61-річна Людмила Горбатюк. Обличчя прикрите маскою. Такому напливу туристів здивована.

- Зараз люди приїздять - і студенти, і школярі й навіть місцеві, - розповідає. - Багато у вихідні, і з дітьми разом приходять. Але у минулому році відвідувачів було мало. Мабуть, через локдаун. Бояться, хочуть уберегтися. У карантин ми взагалі пару місяців не працювали, - пояснює.

 

У музей прийшла у 28 років влаштовуватися бухгалтером. Захопившись історією, вирішила змінити професію та перейшла в зали. Наразі працює наглядачем.

- Мені подобається моя робота. Платять регулярно і цікаво кожного дня приходити, - продовжує Людмила. - Сама багато чого не знала, вивчала історію під час роботи в архівах. Хотіла би бути науковим співробітником, але вже на пенсії і пізно вчитися. Сама дивлюся відео в інтернеті, читаю, ходжу на курси. Розвиваюся.

У холодному холі висять роботи майстрів на шевченківську тему. Посеред другого залу на підвищенні лежить килим. На ньому понад 200 років тому стояла домовина Кобзаря.

 

За 15 хвилин туристів автобусами підвозять до Канівської ГЕС. На вході зустрічає керівництво, просять підготувати документи та зачитують інструктаж з безпеки. Перевірку проходимо на п'ятому поверсі, під нами - ще чотири.

На передостанньому поверсі знаходиться актова зала. Панорамні вікна відкривають вид на Дніпро.

- Я веду управління роботою ГЕС. Народився в Каневі, тут виріс і вивчився, - говорить начальник оперативної служби Геннадій Харченко. - Після інституту пропонували бути науковцем. Але захотів залишитись удома. Живу своєю роботою і хочу, щоб розвивалась станція, адже вона працює багато років.

На мінус четвертому поверсі у монтажному цеху реконструюють старі іржаві мотори та іншу техніку. За дерев'яним столом у кутку над кресленнями сидять співробітники у синіх робах та помаранчевих касках. У залі смердить залізом та сигаретним їдким димом.

- Казав же, тут не можна палити, - свариться Генадій на підлеглих. Молодші ховають недопалки за спиною.

У коридорах стоїть уся електрична техніка. З нею працюють і жінки. На стінах через кожні 10 метрів висять старі стаціонарні телефони, у кутках труби поросли павутиною. На стелях видно сліди від води. Вочевидь, протікав дах.

Неподалік від ГЕС над водою стоїть зруйнований міст.

- Будували до Другої світової війни для залізничного сполучення, - каже Харченко. - Зруйнували нацисти. Згодом використовували для автомобільного сполучення. Однак почав заважати роботі ГЕС. Половину демонтували, а другу - залишили як історичну пам'ятку.

 

Новою дорогою від станції їдемо до пляжу. Дитячий табір "Сонце над Дніпром" працює переважно влітку. Під дерев'яним навісом з десяток дітей вчаться ліпити вироби з глини.
Тут можна кататися на сапах, байдарках, моторних човнах. Для туристів працює стрільбище та Джип-тур.

- Дітки приїжджають з різних міст, одні й ті ж самі кожного року, переважно, - розповідає вожата Каріна Рябокляч. 24-річна дівчина має добру засмагу, бо усе літо живе у таборі.
Сама із Київської області. Навчалася на педагога у Переяславі. Працювати у великому місті не хоче - з першого погляду закохалася в Канів, пояснює.

- Я кайфую від роботи з дітьми, вони тут якісь інші, - каже. - Проводимо патріотичне виховання й ніколи не сидимо без діла.

За три тижні відпочинку у таборі беруть за дитину 7 тис. грн. За одну зміну проживає близько 40 осіб. Живуть у військових наметах. Спить малеча на так званих "нарах". Живуть і хлопці, і дівчатка разом.

Якщо дитина не слухається - відправляють копати окопи. Біжать відпрацьовувати залюбки, каже Каріна.

- Я отримую від дітей заряд емоцій. Живу в отій дерев'яній вежі. Уявіть: була злива і буря зруйнувала накриття там, де ми обідаємо. Малеча вибігла під дощ і всі разом почали танцювати, - сміється. – Заробіток малий. Але гроші не запорука щастя. Мій хлопець агроном. Поїхав на заробітки в Шотландію, працює водієм. Він вважає, що в Україні неможливо заробити та вийти на такий рівень, як за кордоном. Мене кличе із собою, але я не хочу поки туди їхати. Не уявляю своє життя в іншій країні.

 

О 16:30 "Нібулон" має відправлятися у зворотній рейс. Під автовокзалом теплохід роздивляються місцеві та гості.

- Якщо буде недорого, то буду на судні кататись. Хоча кожного дня було б теж не цікаво, - каже Олександр. Приїхав із Миронівки на рибалку до друзів.
Вартість квитка на маршрутку до Києва складає 120 грн.

- За маршрут на теплоході разом із подібною екскурсією планують брати від 1600 до 2000 грн, - каже Даша, одна з організаторок туру. Рахує пасажирів. - Тих, хто не встигне - чекати не будемо! Хай беруть таксі до Києва, - кричить.

На моторному човні проводжати "Нібулон" припливли Каріна та директор дитячого табору Андрій. Радо махають туристам. За судном пропливають ще 100 метрів.

Втомлені подорожжю та екскурсією туристи вже не розмовляють між собою. Дехто доїдає бутерброди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Показали фото легендарної "Ракети", яка курсуватиме Дніпром

Сонце починає заходити. Підсвічує хвилі, які видаються наче золотими. За вікном видніються поодинокі рибацькі човни.

У Києві мотори глохнуть. Капітан виходить до пасажирів, щоб привітати з завершенням подорожі. У каюті шалено плескають.

 

×