"Ми бачили хребет і уламки кісток" - як "госпітальєри" на нулі рятують бійців ЗСУ

29

У липні медичному батальйону "Госпітальєри" виповнилося 10 років. Це - добровольча організація парамедиків, заснована Яною Зінкевич на початку війни в Україні у 2014 році.

"Госпітальєри" займаються евакуацією постраждалих з передової, надають допомогу пораненим військовим та цивільним, які знаходяться в зоні бойових дій. Нормалізують їхній стан та потім транспортують до лікарень і госпіталів у тилових містах України.

На передовій у складі понад 50 екіпажів зараз працює 360 добровольців. Усього "Госпітальєри провели більше 17,8 тис. евакуацій.

Кореспондентка Gazeta.ua побувалана базі батальйону. Поспілкувалася з парамедиками й дізналася, як вони рятують життя на передовій та з якими найбільш важкими випадками стикалися.

БАЗА

Одразу за ворітьми, навпроти невеликої парковки, чути гарчання дрелі, стукіт молотків. Будують спортзал, розповідає командирка "Госпітальєрів", нардепка Яна Зінкевич. Проводить екскурсію тиловою базою батальйону. Говорить стримано й майже не посміхається.

Тут добровольці живуть у перервах між ротаціями. Їх проводять кожні 15 днів. Також на базі є парковка і склади. Зараз у батальйону - близько 350 автівок.

 

- Це і реанімобілі, і пікапи, і машини обслуговування - катафалки, вантажівки, холодильники, - зауважує Яна Зінкевич. - Медики - одна із пріоритетних цілей росіян. Тому наші автомобілі ніяк не промарковані й не відрізняються від інших військових машин. Великим викликом зараз є FPV, тому що в період АТО такого не було. А зараз наші екіпажі фактивно переслідуються FPV. Через це ми маємо втрати й поранених. У нас 26 загиблих, четверо зниклих безвісти, семеро були в полоні, пʼятеро з них вдалося повернути. Наших людей не включають у списки на обмін. Мабуть, через незрозумілий статус. Бо ми й не військові, і не цивільні.

Власник надав територію "Госпітальєрам" безкоштовно у липні 2022 року. Раніше тут був тільки двоповерховий будинок. "Госпітальєри" ж добудували до нього їдальню, звели додатковий корпус для медиків і навчальний центр.

- Тут був кошмар. До нас ту жили студенти. Щодня по 30 волонтерів працювали, щоб все це вичистити, - говорить Яна. - Зробили пляж, щоб між ротаціями медики могли відпочивати. У великому будинку живуть ті, хто постійно на місці.

У коридорі пахне огірками й трохи печивом. Велика їдальня розташована праворуч. Між столами посеред кімнати розкинуло крони велике дерево. Під час будівництва його вирішили залишити на прохання власника. За скляною перегородкою метушаться куховарки - ріжуть, миють, варять. Пропонують скуштувати холодний компот.

- Я найбільше люблю, коли готують плов, - додає Яна.

Фото: Тарас ПОДОЛЯН

У сусідній кімнаті на стіні розвісили нагороди й подяки від підрозділів і силових структур. Навпроти - біля портретів загиблої Ірини "Чеки" Цибух - на полиці поклали оберемок синьо-жовтих колосків. Трохи вище - прапор батальйону з гаслом "Заради кожного життя".

- У середньому активними тримаємо близько 50 екіпажів по чотири людини. Одночасно на фронті застосовується десь 16-20, і вони між собою ротуються, - пояснює вона. - Усі втрати для нас надзвичайно важкі. Але наш батальйон - це родина. Ми підтримуємо одне одного й так разом вдається переживати ці втрати.

ДЕМОБІЛІЗАЦІЯ і БРАК ВІЙСЬКОВИХ

Територія засіяна газоном. Навколо квітнуть трояндові кущі, а яблука на деревах уже почали червоніти. Між будинками над широкою галявиною розкинули білу сітку, що кидає на траву мереживну тінь і захищає її від палючого сонця. Поруч біля паркану стоїть навчальний центр - невелике приміщення, заставлене столами й стільчиками.

- Ми рятуємо усіх, і ворогів також. Бо це обмінний фонд, який потрібен, щоб повернути наших бійців, - каже Зінкевич. - До нас напряму бригади роблять запити про надання їм екіпажу. Ми не отримуємо ніякої допомоги від держави. Усе, що ми маємо, - завдяки благодійникам. Аби не заважали, я б так сказала.

 

Потрапити до батальйону легко, каже Зінкевич. Для цього потрібно написати "Госпітальєрам" у соцмережах або на електронну пошту. Потім усіх бажаючих збирають на вишкіл. Люди проходять навчання й потім можуть виїжджати на ротації.

Для вогневиків і водіїв навчання проходить тиждень, для медиків і парамедиків - 14 днів. "Госпітальєри" - повністю добровольчий батальйон, який прямо не підпорядковується нікому. Але координуються Збройними силами України.

- Щоб вступити до нас, не обовʼязково мати медичну освіту. Частина персоналу медики, але більшість - парамедики, які пройшли наші вишколи або навчання в інших структурах. У нас немає бронювання, тобто ми є повністю добровольчим підрозділом, - пояснює командирка. - Тому маємо проблему, що частину наших людей мобілізують і доводиться постійно поповнювати склад. Але зараз у нас багато добровольців віком до 25 років, і вони не підлягають мобілізації.

Зараз бажаючих вступити до війська серед українців мало, додає Зінкевич.

 

- Нам треба збільшити мотиваційну частину для вступу в армію, забезпечити якісні і вчасні ротації, а також можливість відпусток. Багато людей відмовляються йти до війська, бо бояться, що будуть знаходитися там цілодобово. Коли приймався закон про мобілізацію, уся частина про демобілізацію була виключена за ініціативи "слуг". Зараз розумію, що ці всі обіцянки про те, що закон буде розроблятися, його скоро приймуть - це все брєд. Я бачу, що відбувається зсередини й ніякого бажання робити зараз демобілізацію у них немає. Хоча я підтримую демобілізацію через 24 або хоча б 36 місяців.

Усього на базі постійно проживають до 30 людей. Медики разом святкують, зазвичай, дні народження, День добровольця, день батальйону й День захисників і захисниць України.

"ЗАКОХАЛАСЯ В ЦЮ СПРАВУ"

Анна "Вогняна" - 21-річна інструкторка батальйону. Білявка з великими блакитними очима, повними запальної рішучості. Її шлях у "Госпітальєрах" розпочався у 2021 році. Тоді доброволиці було 18 років.

- Я була активною дівчиною, цікавилася військовою тематикою, а саме тактичною медициною, - розповідає вона, усміхаючись. - Розуміла, що найкращу підготовку можуть дати тільки в "Госпітальєрах". Але цілі саме потрапити в батальйон у мене не було. Тоді я навчалася на другому курсі юридичного університету в Харкові, тому пріоритет був на навчанні.

Коли жінка пройшла курс підготовки, їй запропонували одразу їхати на ротації і спробувати себе спершу на менш небезпечних напрямках. Однак Анна поїхала в Харків на навчання.

- Уже перед початком Великої війни у рідному Павлограді змогла долучитися до батальйону. Повз мене проїхала велика автівка з написом "Госпітальєри". У той момент зрозуміла, що мені це потрібно. Вишколи не проводилися, а в мене вже була підготовка, тому мене взяли. Батальйон формував екіпаж у Павлограді як групу швидкого реагування в місті. Я звʼязалася з другом "Соболем", своїм інструктором, бо він був відповідальний за створення цього екіпажу.

4 квітня 2022 року "Вогняна" офіційно долучилася до "Госпітальєрів". Уже 12 травня поїхала на першу ротацію. За рік потрапила до інструкторського складу батальйону.

 

- Я тоді закохалася в цю справу. Основною метою було - рятувати життя, - зізнається вона. - Найбільша потреба зараз - це автівки для евакуації. Бо ти маєш надавати допомогу, буквально, на ходу. Медичний транспорт є ціллю ворога, тому потреба в обладнанні, ремонті авто є завжди. Також потрібні люди. Наша задача підготувати їх. Не зважаючи на те, який маєш моральний чи фізичний рівень, ти повинен підготувати бійця й передати йому свої знання й навички. Але це ж і мотивує, особливо, коли бачиш результат.

Перша її ротація пройшла на Запорізькому напрямку поблизу села Богатир. Це була найважча евакуація, згадує.

- Ми були втрьох з "Калашом" і "Кабаном" на медеваці. Нас викликали на евакуацію. Суміжний підрозділ не зміг дати якісні координаційні дані. Через це евакуація затягнулася й ми приїхали до людини, яка була в шоковому стані внаслідок масивних кровотеч і двох ампутацій нижніх кінцівок. Евакуація видалась фізично важкою і небезпечною, бо ділянка, по якій ми йшли, була замінована. Вага пораненого бійця - близько 150 кілограм. Його врятувати не вдалося… Його побратими із черепно-мозковими травмами з метою допомогти й полегшити біль, розкручували й попускали турнікет.

 

Коли медики приїхали, турнікети були неефективні. Вони наклали їх знову, але вже було втрачено багато часу.

- Ця евакуація була найважчою… Констатували смерть військового, потім процедура поміщення в мішок 200. Розуміння відповідальності, почуття провини й те, що не вдалося врятувати людину - змушують подорослішати. Після цього ти розумієш ціну часу, людського життя й ресурсів, і якими мають бути дії, щоб не повторювати помилок.

Згодом "Вогняна" рятувала бійців під Сватовим, де ланка евакуації була від передачі з техніки військових і аж до стабілізаційного пункту. Пізніше, у лютому 2023 року, була ротація в селі Керамік на Авдіївському напрямку.

 

- Це була найбільш складна ротація, але там отримала найбільше дозвіду. Бійці були з гіпотермією, тому важливо було працювати швидко. Щодня рятували по 10-12 поранених. Тоді ми протягом кількох тижнів евакуювали понад сотню військових.

УРЯТУВАЛИ ТАТА

Найбільш поширена причина загибелі на полі бою, каже "Вогняна", масивні кровотечі. Саме тому найперше новобранців вчать накладати турнікет бійцям і собі. Після цього досвідчений медик проводить конверсію турнікету - заміну на інший вид зупинки кровотечі.

- Найбезпечніший буфер, за який потрібно встигнути це зробити, - дві години. Важливо навчити бійців не тільки зупиняти масивну кровотечу, а й зберегти пораненому кінцівку. Більшість ампутацій стається саме через те, що час евакуації затримується, бо бій може продовжуватися. Тобто евакуювати можуть і за пʼять-шість годин, добу або, як це було на Херсонському напрямку, евакуація не могла відбутися 14 діб.

Види поранень також залежать від озброєння, що застосовує ворог.

- Розвиток озброєння у цій війні не зрівняється з будь-якою попередньою, - говорить жінка. - Тому у більшості - вогнепально уламкові поранення. Я знаходжуся в екіпажі "Калаша", керівника навчального осередку в батальйоні. Коли ми тільки починали їздити на ротації, він був старшим мого екіпажу. Я не виїжджала на евакуації, якщо була загроза обстрілу. Іноді під час евакуацій отримували поранення… Але через те, що я працювала з правильними людьми в команді й з побратимами, які дуже берегли особовий склад, у небезпечній зоні була побудована максимально безпечна робота.

Головне в роботі медика - заспокоїти пораненого, каже Анна.

- І дати зрозуміти, що якщо він вже в нас, то він у безпеці. Постраждалі часто згадують про свою родину. Буває просять зробити фото для дружини. Одного разу відео фрагменту роботи без обличчя виставили в соцмережі. Донька пораненого бійця написала й дуже дякувала за те, що врятували тата.

Зараз кожен має виконувати свою роботу, триматися, скільки потрібно - рік, два, десять. Без очікування дня перемоги, додає "Вогняна".

 

- Тільки це зможе довго тримати. Найстрашніше - допустити зневіру у військових. Боротьба полягає у тому, щоб робити все можливе, попри обставини. Наша задача зараз - продовжити готувати заміну й підкріплення. Охочих дуже багато, навчальні групи набираються за лічені години. Цей процес має бути безперервним. Я знаю, що люди мотивовані допомагати, рятувати. Мені це надає сили. Я прийшла в батальйон у 18 років, зараз мені 21. Розумію, що це час української молоді, відродження культури, мови і час викарбовування свого духу. Я дивлюся на людей поруч і розумію, що це залізобетонно сильні люди, які продовжують нести свою посмішку й жити під час війни.

"НАД НАМИ ВИСІВ РОЗВІД-ДРОН"

Окрім вишколів, "Госпітальєри" проводять платні навчання різної складності для цивільних. Сьогодні на базі - одноденний курс. Біля навчального центру гомонять чоловіки й жінки, іноді зриваються сміхом або зовсім мовчать. Інструктор Дмитро із позивним "Док" вчить підопічних накладати турнікет.

У "Госпітальєри" чоловік вступив на початку повномасштабного вторгнення, коли ЗСУ звільнили Київщину. До цього працював медбратом у реанімації.

 

- Я сам з Харкова, у мене батько воює. Моє місто щодня знищують. Казав собі постійно: "Якщо почнеться наступ - то піду на фронт". Але не хотів кидати навчання, тому шукав можливості, щоб і допомагати, і вчитися. Випадково вийшло, що знайшов у соцмережах відео "Госпітальєрів". До цього взагалі про них не чув, - зізнається Дмитро. - Яна Зінкевич зустріла і запитала, що вмію. Кажу: "Вісім років в реанімації, водити й стріляти вмію". Наступного дня вже поїхав на ротацію.

Пізніше "Док" став інструктором. Однак свою першу ротацію памʼятає досі.

- Це був Запорізький напрямок. Спершу стабпункт у Покровському, а потім нас перекинули ближче до Гуляйполя, - згадує медик. - Там теж був стабілізаційний пункт. Стояли з бойовими підрозділами. І саме там я прийняв своє бойове хрещення. Нас дуже сильно обстрілювали, хоча ворог був не дуже близько до нас, як сказали військові, - 300-400 метрів. Але для людини, яка до цього взагалі нічого такого не бачила, то було страшнувато. Коли почалася робота, треба було рятувати хлопців, то вже про це не думав. Поранення були різні, було дуже мало кульових, а більше - осколкові, контузії, опіки.

 

Чоловік розповідає, що досвід роботи в реанімаційному відділенні допоміг на фронті. Емоційно був готовий до криків чи кількості поранених.

- До цього було вісім місяців реанімації ковіду, - додає "Док" і сідає на сходи біля корпусу медиків. - Були дні, коли за добу 60 людей заходили, а іноді й до 100 з гаком. Ми швидко працювали, усе гарно розпланували, що чітко було зрозуміло, хто що робить. Якісь екстра моменти могли навіть там оперувати. Змінилося тільки те, що ти працюєш не в стерильних умовах і будь-де. Одного разу командир подзвонив і сказав, що в певній точні машина з пораненим, і його не довезуть. Я прибіг туди. Як потім дізнався, над нами висів російський розвід-дрон. Його вивезли просто на вулицю, ми його стабілізували.

Під час роботи на одному зі стабпунктів у селі, де українські військові атакували противника, медикам вдалося врятували всіх поранених. Найважче, коли знаєш, що є поранені, а їх не привозять, зізнається чоловік.

- На останній ротації у нас стояла "радєйка" підрозділу, що біля нас. Чули розмови бійців, що є два важких поранених. Одного молодого хлопця з важким пораненням привезли, ми його врятували. А другий усього з пʼяткою, але його не могли знайти три дні. Він був у сірій зоні, а ми чули групу, яка його вийшла шукати, як її обстрілюють. День, другий, а на третій кажуть: "Знайшли… 200". Шкода, коли не встигаєш. На першій ротації "Хаммер" наших хлопців приїжджає весь пробитий кулями. Їм пощастило, але це драконить, що для ворога немає поняття честі чи міжнародного права. Ми для них дуже жирна ціль.

 

"Док" згадує військового з осколковим пораненням. Ворожий снаряд влучив у його бліндаж. Частина шиферу залетіла під бронежилет і зрізав близько 30 см шкіри і мʼяз.

- Ми бачили хребет і уламки кісток. Однак не мали рентгену, щоб зрозуміти, чи травмоване саме тіло хребця, чи тільки відростки, - розповідає медик. - Він питає: "Я буду ходити?". Відчував ноги, міг ними ворушити, але не розуміли до кінця. Потім дізналися, що там була справа тільки у відростках, спинний мозок цілий - і людина ходитиме. Було поранення у командира однієї групи від початку бедра, і нога була направлена в сторону. Він приїжджає й ми бачимо, що у нього кровотеча. Не могли зрозуміти, який там перелом, бо нема знімка. Ми дивилися на це під світлом ліхтариків. Вирішили не повертати ногу назад, бо не могли виділити судини. І добре, що цього не зробили, бо перелом був глибокий, гвинтовий і з уламками. І якби ми повернули кінцівку назад, то вона би перерізала артерію. Зараз він ходить.

У серпні минулого року на стабпункт поблизу Лиману привезли бійця з пораненням від кулі снайпера. Вона влучила в плече й пройшла крізь два легені.

 

- Але там попрацювали до нас медики добре, що нам нічого вже робити не треба майже. Це врятувало хлопця, бо там ще й куля була нестандартна. Я цього медика не знаю, але якщо побачу, то скажу: "Дякую", - говорить інструктор. - Якось із побратимом отримали поранення, витягував його. У нього кисть відірвало, і він каже: "Дзвони моїй нареченій і кажи, що весілля відміняється. Куди я каблучку надіну?". Але я його заспокоїв.

ХРЕЩЕННЯ БІЙЦІВ

Закінчилась перерва й "Док" поспішає до учнів. Частина розстеляє каремати й лягає на підлогу, інші - накладають їм турнікети.

- Я маю вищу медичну освіту й не хочу залишатися осторонь, - розказує 26-річна Анастасія й прибирає з обличчя розтріпане після заняття волосся. Пройти курс вирішила після загибелі чоловіка, він був військовим. - Це сталося півроку тому… На війні був з початку 2022 року. Допомагає триматися вдячність і повага до нього. Він же пішов захищати й мене. Хочеться продовжити його справу. Був в артилерії, однак я не потяну, обʼєктивно, штурм посадки. Але маю медичну базу й можу напрацьовувати скіли.

 

Із їдальні пахне смаженим мʼясом, чути стукіт тарілок. За півгодини "госпітальєри" підуть обідати. Яна Зінкевич спілкується з добровольцями, що вийшли на перекур.

- Що змушує Вас посміхатися? - питаємо.

- Чоловік, - каже Яна й кутики губ легко вигинаються в усмішці. - Він у мене з гумором. І дочка, Богданка. Їй 7 років, пішла в перший клас.

До наступу росіян "Госпітальєри" готувалися з квітня 2021 року, коли ворожі війська почали зосереджуватися на українському кордоні. Закуповували майно, амуніцію, бо розуміли, що от-от почнеться повномасштабне вторгнення.

 

- У політику вирішила йти, бо Зеленський став президентом, - говорить депутатка. - Для мене це було настільки моральним шоком і аутом, що півдоби я ні з ким не розмовляла. Тому стала депутатом, бо хотіла запобігти реваншу проросійських сил.

Яна впевнена, що зараз суспільство робить замало для ветеранів. Також зізнається, що у перші роки війни їй було важко спілкуватись із цивільними.

- Немає спільних тем, уявлень чи ідей. Так само зараз мій чоловік - військовий, вітчим і свекор - військові. Цивільні знаходяться в тилу, далеко від війни й не всі розуміють, що це таке. Що кожного ветерана потрібно цінувати й поважати, - говорить вона. - Війна мене змінила в позитивний бік. Я отримала нові навички, знання, стала морально сильною людиною, витривалою.

 

Наприкінці розмови згадує випадок з евакуацією важко пораненого бійця.

- Ми розуміли, що він не доїде до лікарні. Попросив мене провести процедуру хрещення. Медики мають право таке робити, це підтримують священнослужителі. І мені довелося звичайним натрій хлором охрестити людину.

ДОПОМОГА БАТАЛЬЙОНУ

"Госпітальєри" існують за рахунок благодійників. Тому вони відкрили збір коштів з нагоди 10-ї річниці створення батальйону. Ціль - 10 млн грн. Завдяки донатам патронатна служба піклується про сімʼї "Госпітальєрів" та інших батальйонів УДА, а люди з Херсонської та Миколаївської області вже більше року отримують гуманітарну допомогу.

"Кожний ваш внесок важливий - від гривні до тисячі. Завдяки вашим донатам вже 10 років ми - "Госпітальєри". З честю ми працюємо заради наших воїнів на фронті. Ваші внески роблять не просто багато, а дуже, розумієте?"ʼ, - кажуть у батальйоні.

Задонатити можна на рахунок Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/4tsHPfpKqW

×