Криваві малолітки, закатований антиквар і грузинські кілери: які жахи в 1990-х пережила духовна столиця України

14

У 1990-ті роки основні розбірки між бандитськими угрупованнями відбувалися у великих містах України. Одні з найкривавіших – у Києві й Харкові, де злочинці ділили між собою сфери впливу.

Майже посередині між цими містами розташована Полтава, яку в народі багато хто називає "духовною столицею України" через, те що саме тут народилося чимало відомих письменників і культурних діячів, зокрема класик нової української літератури Іван Котляревський. Серед частини полтавських старожилів досі шириться легенда, що обласний центр оминула кримінальна участь у 1990-ті тільки тому, що між бандитами обох столиць "ходила" негласна домовленість: цей населений пункт є сірою зоною, де заборонені будь-які розбірки. Мовляв, Полтава – це місце, де можна з'їжджатися для обговорення справ і досягати "мирових" домовленостей. А також відпочивати.

Чи справді Полтава була настільки тихою і мирною у ті небезпечні роки – кореспондентка Gazeta.ua дізнавалася у тодішніх оперативників. Окремо розпитала про найрезонансніші справи й злочини 1990-х, які потрясли тоді обласний центр.

ГРАБІЖНИК-КОМСОМОЛЕЦЬ

З колишніми міліціонерами зустрічаємося у кафе в центрі Полтави. Першим приходить 70-річний Павло Дмітрієв, екскерівник управління карного розшуку Полтави.

Невисокий сивий чоловік у темно-синій теплій куртці зі штучним хутром на комірі. На його гладко виголеному обличчі – легка ввічлива усмішка. Сідає на диванчик у кутку зали, складає на стіл руки, схрещує пальці. На перший погляд здається, що він професор – викладач якогось ВНЗ чи лікар. Та з-під кущистих брів його сіро-блакитні очі дивляться занадто уважно, навіть чіпко. І це відразу видає в ньому оперативника із солідним стажем.

Фото: Ольга Стенько

У правоохоронних органах пропрацював понад 30 років. Почав оперативником Октябрського районного відділку Полтави 1974 року. За місяць розкрив перший злочин: зловив у тролейбусі кишенькового злодія, на якого тоді полювали усім відділом. Для цього виготовили пристрій, який бризкав стійкою спеціальною фарбою на руки того, хто відкривав гаманець.

Великим здивуванням була особа затриманого. Він виявився тодішнім керівником одного з осередків ВЛКСМ – всесоюзного ленінського комуністичного союзу молоді. На молодого слідчого намагалися чинити тиск, бо в ті часи було доволі ризиковано звинуватити у злочині активіста-комсомольця.

– Та на моєму боці були беззаперечні докази. Не тільки покази свідків, але і неспростовний факт: фарба на його руках. Її так просто не змити. А потрапити на руки могла в єдиний спосіб: він відкрив гаманець, який поцупив з кишені людини, що була в тому тролейбусі, – зауважує Павло Іванович.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Полонений "вагнерівець" зізнався в масових убивствах

За кар'єру Дмітрієв устиг попрацювати оперативником, слідчим, неодноразово очолити відділи й управління карного розшуку, злочинів проти людини й боротьби з організованою злочинністю: районні, міські, обласне. Завершив працювати 2005-го на посаді заступника начальника карного розшуку Автономної республіки Крим.

ГРУПА КІЛЕРІВ

Побутує думка, що Полтава – спокійне містечко в центральній Україні, у якому нічого особливого не відбувається. Принаймні криміногенна ситуація і близько не нагадує сцени з детективних серіалів і блокбастерів зі стріляниною та гонитвою.

Розпитую про це колишнього правоохоронця, чий пік кар'єри саме й прийшовся на лихі 1990-ті.

– У Полтаві траплялися кримінальні розборки. Було таке, що до нашого міста приїжджало грузинське угруповання кілерів, – відповідає Дмітрієв. – Була така махінація в місті, яку назвемо умовно "цукровою справою". Тоді загинули чотири людини. Якщо в загальних рисах, то була в Полтаві група людей, які з громадянами іншої країни уклали договір. Домовилися, передали гроші. Потім щось не вийшло, хтось комусь кошти не віддав. І настає момент, коли вони не можуть розібратися між собою і людина, яка живе в іншому місті – наймає кілера. Той приїжджає в Полтаву, щоб виконати завдання. Відстрілювали тих людей які, на їх думку, були винні.

 

Одного потерпілого застрелили на автостоянці, іншого – коли заходив додому. Подробиці справи Дмітрієв не розголошує навмисно. Бо в жертв є родичі. Та і багато людей проходили у справі – хтось свідком, хтось підозрюваним.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Проти скандального митрополита Павла Лебедя порушили кримінал ‒ Юрчишин

Коли скоюється будь-який злочин, слідчий чи опер починають "танцювати" від особи потерпілого, місця злочину й мотиву – триває збирання інформації, зокрема опитують громадян. Також правоохоронці з'ясовують, чому потерпілий став об'єктом нападу. Вивчають усе: де народився, вчився, з ким живе, чим займається. А потім починається оперативна робота. Міліції у цьому допомагали помічники – гласні та негласні. Їм давали певні завдання. Потім спеціальна людина аналізувала зібрану інформацію.

 

Дмітрієв згадує ще один розкритий злочин. У селі під Полтавою сусіди помітили, що літнє подружжя декілька днів не виходить з хати. У домі виявили тіла господарів, яких задушили в ліжках. На перший погляд слідів злочинця не знайшли – не було ні відбитків пальців, ні натяку на шлях, яким він потрапив у будинок, згадує ексслідчий.

– Як це немає відбитків? Якщо злочинець був у рукавичках – знайди мені їх сліди, кажу експерту на місці. Або знаходиш мені відбитки, або починаєш все з початку, – згадує Павло Іванович. – Я стою в дверях і починаю діалог з начальником їх підрозділу. Питаю, як людина відкривала двері, як закрила, коли вийшла? Ногою відкривала? То знайди мені слід від ноги! А експерти вже в машині сиділи, щоб їхати звідти. Ми їх повертаємо і я ставлю задачу: ретельно обстежити вхідні двері. І вони знаходять відбиток бічної частини долоні.

У той час, знімаючи відбитки пальців, "відкатували" також повний відбиток долоні та бічної частини. Комп'ютерів не було, порівняння зразків з каталогами експерти проводили власноруч. І знайшли збіги – чоловік, уродженець Донецька. Коли почали перевіряти зв'язок підозрюваного з жертвами, то з'ясували, що він колись жив у цьому будинку. Потім сів у тюрму, а батьки продали дім подружжю пенсіонерів. Також слідчі встановили, що злочинці дві доби сиділи в сараї, спостерігаючи за власниками.

– З'ясували, що в дідуся та бабусі була квартира в місті. Ми бігом туди, а там двері відчинені, все винесено. Розуміємо, що це елементи одного злочину. Почали з'ясовувати, як можна виїхати з того села, – розповідає чоловік. – Тоді якраз там були танці й усі знали – хто і на чому приїжджав та виїжджав. Був автобус, але з'ясували, що чужих там не було. Поїзд проходить, але нам залізниця давала письмову відповідь, що на тій станції не зупиняється. Однак ми дізналися, що він там пригальмовує, щоб передати пошту. Отак і з'ясували, що за хвилину стояння – туди сіли двоє чоловіків. Знаючи час прибуття до Полтави, опитали таксистів. І знайшли того, хто їх підвозив до пограбованої квартири. Зрештою знайшли їх (злочинців. – Gazeta.ua) вже в Донецьку. Наша людина виїжджала туди, щоб їх забрати.

БОМБА ДЛЯ ТЕТЯНИ

Влітку 1992 року міліція розслідувала справу про замах на вбивство. Одну відому в Полтаві лікарку Тетяну намагалися підірвати біля під'їзду її будинку.

– З Тетяною поруч були люди, яких вона образила. А в них, своєю чергою, були друзі, один з яких раніше судимий. Я б його назвав "уголовний інтелігент". Деякі уголовники в житті великі інтелігенти. Так от, біля її (лікарки. – Gazeta.ua) будинку по вулиці Пушкіна заклали вибуховий пристрій. І от вона виходить на вулицю і все спрацьовує. Суто випадково не постраждала – якийсь чоловік, здається, її супутник, дістав поранення.

Вибухівку заклали в сміттєвий бак біля під'їзду. Як потім з'ясувало слідство, виконавець злочину ретельно готувався: стежив за жінкою, вивчив її розпорядок дня та місця, де буває.

 

Оперативникам довелося важко працювати, щоб встановити злочинця. Опрацьовували коло зв'язків Тетяни, виокремлювали тих, хто міг затаїти образу. А це було важко і легко водночас: через її професійну діяльність мала велику кількість як прихильників, так і недоброзичливців. Паралельно шукали свідків злочину.

– Опитали поквартирно увесь будинок – її та сусідній, вікна якого виходять на це ж подвір'я. Встановили кожного перехожого, з'ясували хто в цей час йде на роботу, вигулює собаку чи йде з дитячим візочком. Це була колосальна робота дільничних і оперативних міліціонерів. Вдалося вирахувати людину, яка декілька разів з'являлася біля під'їзду.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Західні еліти не билися на брудних вулицях міст. Їм не зрозуміти гопника Путіна" – чеський кримінолог Петр Пойман

У той час було важко намалювати фоторобот, бо не було комп'ютерних програм, тож портретистів шукали серед художників та викладачів художніх шкіл. Ці люди малювали портрети зі слів свідків. Отак створили єдиний портрет, який і упізнали люди, згадує Дімітрієв. Виявилося, що на злочин чоловік пішов, щоб відстояти людину в яку був закоханий. Вважав, що лікарка несправедливо з нею обійшлася.

– Як би там не було, але злочин вдалося розкрити. Я тоді працював начальником "шістки" (так званого "шостого відділу", УБОЗу – управління по боротьбі з організованою злочинністю. – Gаzeta.ua). Добре пам'ятаю той день, бо коли затриманий сидів в одній кімнаті – в іншій тривала розмова з жінкою, яка вчинила вбивство. Ми тоді в один день розкрили одразу дві резонансних справи.

Другий злочин про який згадує співрозмовник – вбивство чоловіка на пляжі біля річки Ворскла. Влітку 1992-го жертву виявили із вогнепальним пораненням. Близько 12:00 постріл почули мешканці навколишніх будинків у селі Крутий Берег на околиці Полтави, згадує Павло Іванович.

Криміналісти вчили місцевість, але єдиною зачіпкою на той момент був лише фрагмент протектора невідомої іномарки. І жодного свідка. Утім, злочин розкрили за два дні.

– Ми почали пропрацьовувати зв'язки вбитого. Опитували родину, друзів, партнерів по бізнесу. На перший погляд, "зачіпок" не було, – згадує Дімітрієв. – Також завданням оперів було встановити усіх людей, які пересувалися в районі пляжу того дня. Зараз є камери і цю роботу можна виконати, не виходячи з кабінету. Тоді ж люди працювали "в полі". Опитали безліч людей та дізналися, які машини в'їжджали та виїжджали з селища.

 

З'ясували, що приблизно за годину до вбивства через залізничний переїзд з боку міста проїжджала червона іномарка, а за кермом була дуже красива молода жінка. Потім ця ж машина їхала у зворотному напрямку. Правоохоронці перевірили, у кого в області можуть бути саме такі авто, бо моделей подібного кольору на той час було менше 10. Швидко виявили, що одна машина зареєстрована на жінку. Потерпілий мав з нею бізнес.

Спочатку вона переконувала слідчих у своїй непричетності. Та під тиском доказів зізналася.

– Отак тоді працювали опера – без всяких комп'ютерів і гаджетів. Все на ногах, з людьми вміли говорити. І розкривали вбивства аж бігом, – долучається до розмови колишній оперативник, 61-річний Сергій Титаренко.

Він разом з іще одним колишнім колегою по правоохоронним органам 66-річним Іваном Бергом прийшли до кав'ярні й сіли за столик, поки ми говорили з Дмітрієвим.
Худорлявий вусань із сивим волоссям середньої довжини, у якого виділяється його великий ніс – гострий, чимось нагадує дзьоб якогось птаха. І ще невловимо схожий на когось відомого.

МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ І МИКОЛА ІВАНОВИЧ

– Мене звали Гоголем колеги. Кажуть, схожий. А взагалі спочатку називали Миколою Васильовичем – бо в мене було багато різних посвідчень на різні імена. Доводилося працювати під прикриттям. Була історія одна. Колись я запізнювався на засідаловку і хтось з начальства питає колег: "А де отой ваш, як там його?". Ну хтось і відповідає: "Він щас Микола Васильович". Ото так і приклеїлося. А потім хтось зауважив, шо я дійсно на Гоголя схожий – завжди носив довге волосся, шевелюра була, – розповідає мені коротку історію Сергій Титаренко наступного дня.

 

Сергій Вікторович згоджується не тільки розповісти кримінальні історії, але й показати самі місця злочинів. Сідає на переднє сидіння авто, скеровує водія на потрібну адресу. Та говорить, що практично кожен квартал міста для нього щось та й означає – приховує історії подій, що давно минули.

– Зараз ми проїжджаємо повз територію колишнього ПЧВЗРКУ (Полтавське Червонопрапорне вище зенітне ракетне командне училище. – Gazeta.ua). І тут колись історія сталася. Був у Полтаві прокурор Микола Іванович. Якось він випивав у себе в кабінеті. А потім треба було йому додому. По його дзвінку черговий райвідділку виділив якийсь УАЗік. Но Микола Іванович так напився, шо вийшов, в той УАЗік уткнувся головою, постояв, розвернувся і пішов пішки. А отут вздовж паркана бетонного його пацанва стріла. Хотіли, мабуть, пограбувати. А той такий: "Так я ж прокурор!". То вони йому в бошку дали і посвідчення відібрали. Який був фурор в Полтаві!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Товаріщ" Путін, московські попи і авто з тітушками: про що говорили під час історичної служби ПЦУ в Києво-Печерській лаврі

Хуліганів згодом знайшли. В одного із них виявили прокурорське посвідчення.

ЩУКІНСЬКА БАНДА МАЛОЛІТОК

Діяли в Полтаві й вуличні банди – організовано нападали на містян, грабували та били. Офіційно таких злочинців називали угрупованнями. За законодавством тих часів окрема стаття передбачала бандитизм і покарання було суворе. Тому правоохоронці частіше послуговувалися формулюванням "група осіб".

Найстрашнішими були невмотивовано жорстокі, неконтрольовані молодики, які вчиняли злочини заради задоволення, згадує опер. Саме такою була "банда Щукіна" – троє неповнолітніх, які потрапили під вплив 18-річного чоловіка. Наводили страх на місто 1996-го.

– По Каштановій алеї не можна було від цієї банди пройти. Від облдержадміністрації і до площі Зигіна вони орудували. Ці малолєтки на алеї щовечора лупили підвипивших мужиків. Одному колишньому кегебісту (співробітнику КДБ СРСР. – Gazeta.ua) відгризли фалангу пальця, бо в того перстень не знімався. Йшов технічний експерт з УВС, його перестріли. Мовляв, давай бабло. Він сказав, шо з міліції. Так його побили до потєрі пульса, довго у лікарні валявся. За вечір-ніч могли п'ять розбоїв вчинити.

Такі випадки у ті часи в Полтаві були непоодинокі: вулицями вешталося багато "бєзпризорників" – підлітків з неблагополучних родин, якими не займалися батьки. Та серед цих "малоліток" Щукінське угрупування відзначилося особливо.

– Вони на автостанції №1 восени 1996 року побачили мужика, який підвипив в кафешці. То його ще трохи підпоїли і хотіли пограбувати. Потягли через дорогу в приватні двори. У кишенях в потерпілого знайшли вскритий пакет з марлевим бинтом, одну та дві копійки й жменю сємочок.

 

Підлітки озвіріли і накинулися на потерпілого. Сильно побили та вкинули у вигрібну яму туалету. Коли виявилося, що він не втопився і намагається вибратися – взяли стилет та добили чоловіка. За декілька днів вчинили новий жорстокий злочин.

– На Київському Шосе знайшли бомжів. Так само підпоїли, а потім убили. Перерізали горлянки. По характеру ран було зрозуміло, що це не ніж. Пізніше в них питали про знаряддя вбивства. Виявилося, розбили дзеркальце і осколками поперерізали сонні артерії.

Наступну жертву обрали біля тієї ж автостанції по вул. Шевченка. Якби не щасливий випадок – це могло обернутися масовою трагедією, яка в буквальному сенсі прогриміла би на всю Україну, згадує Титаренко.

– Вони на Коцюбинського вчинили розбій в ізувєрський спосіб. Підпоїли мужика, провели його додому, посиділи в нього у квартирі на другому поверсі. Коли він ліг спати – відкрили балкон, а самі вийшли через двері. Коли стемніло, прийшли з драбиною, залізли до квартири і забрали звідти те, шо можна було винести. А в дальній кімнаті, де спав господар, розпалили вогнище на підлозі й відкрили на кухні чотири газові конфорки, – пригадує деталі справи опер. – Виглядало все так, що п'яний власник квартири сам собі начудив. Це ізощрьонні вже рєбята, вони до своїх вбивств готувалися ретельно. Щукіну було 18, Дмитренку 16, а ще двоїм по 17 років.

 

Якби план злочинців спрацював, то панельна п'ятиповерхівка склалася б від вибуху, як карточний будинок і жертв б було багато. Пощастило, що вогнище не розгорілося і погасло.

– Взривоопасна суміш не утворилася. Хтось з сусідів почув запах газу і викликали Полтавагаз. Ті позвонили в міліцію. Двері вскрили, конфорки закрили, все провітрили. Чоловік не задохнувся – на підлозі лежав. Коли прийшов в себе, то розказав, описав їх. Це допомогло затримати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розкольники, "братня" Росія і мерзота з 1990-х: про що говорять у Києво-Печерській лаврі після обшуків СБУ

Правоохоронці діяли швидко й масовано: затримували для з'ясування усіх неповнолітніх, які мали бодай дрібні правопорушення чи були "на олівці" в дитячій кімнаті міліції. Їх привозили до камер попереднього ув'язнення, опитували.

– У той час я працював старшим опером прикриття в міському відділі. Займався внутрікамерними розробками затриманих. Зрештою це допомогло розкрити злочини і підтвердити провину затриманих. Бо "понизу" пройшла інформація, хто вчинив цей злочин – єсть у внутрікамерних розробках таке як "холодно-холодно, тепло, гаряче". Отак з'ясували перші подробиці, виявили винних. І пішла "жара".

Затриманих злочинців допитували і потроху почали розкриватися жахливі злочини. Ватажок зрозумів, що дістане пожиттєве ув'язнення. Тому співпрацював зі слідством. Змогли розкрити понад 20 епізодів – не лише вбивства, але розбій та грабежі, додає опер.

– Ними керувала не стільки жага до наживи, а скоріше було відчуття влади над дорослими чоловіками. Стали такими через погане виховання, проблеми в родині. Дмитренко, якому тоді було 16 років, виріс у неповній родині. Його мати торгувала пиріжками у школі – могла не всі гроші внести в касу. Він бачив це все і був у банді найскритніший з усіх. У Щукіна теж була неповноцінна сім'я.

Організаторові угрупування дали пожиттеве позбавлення волі, іншим учасникам – різні терміни ув'язнення, від 5 до 10 років.

ЗАКРИВАВЛЕНА "ДІАНА"

Нині кафе "Діана" у Полтаві вже не існує – не пережило пандемії. Та в 1990-х заклад був одним з модних, хоча й мав певну славу. Кафе було улюбленим місцем базарних ділків – тут дрібні підприємці "обмивали" вдалі оборудки, укладали нові угоди й відпочивали. Завсідниками були й "братки". А біля них завжди крутилися певні "дівчата".

– Це місце старалися люди одіозні посіщать, воно було трошки блатненьким. Тут був і той потенціальний підозрюваний, який скоїв цей злочин – Кононенко, – розпочинає розповідь колишній правоохоронець та дає невелику довідку про згаданого чоловіка. – Я особисто його допитував, хоча це й було заборонене – він колишній співробітник ФСБ РФ. Я думаю, він до нас був засланий, щоб курирувать і розвивати тут агентурну мережу. За легендою, вивіз з Росії свій багатомільйонний кеш, бо був під ковпаком у їхніх сцецслужб і шукав де в Україні можна розгорнути власний бізнес. Отримав даже у Диканьці землі шість соток. Построївся у Тахтауловому (нині село на околиці Полтави. – Gazeta.ua), двоповерховий особняк обніс міцним парканом, по периметру камери поставив – мабуть, перший в місті, тоді в нас про таке не могли даже мріяти.

 

Інцидент у кафе стався в грудні 1996 року. Потерпілий не був кримінальником. Однак його добре знали в закладі, частенько приходив в компанії дівчат. Був бізнесменом, а всі вони у ті часи були напівлегальними. Бо грошові потоки на п'ятому році існування держави тільки формувалися, вважає Титаренко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вбивство працівника ГУР Кірєєва: Буданов озвучив несподівані деталі

Словесна перепалка почалася ще в залі, розташованому в цокольному поверсі. Для з'ясування стосунків жертва та вбивця вийшли на вулицю. Потерпілий дістав кульове поранення грудної порожнини. Помер не одразу – встиг відійти всередину двору, на літній майданчик. Там вже впав.

За свідченнями очевидців, разом з жертвою із зали вийшов саме Кононенко – "з'ясовувати стосунки". Але його вину довести не вдалося, каже колишній міліціонер. Адже коли приїхала слідчо-оперативна бригада, пістолет був у водія згаданого вище "бізнесмена" – Кутєпова. Той чекав у машині і взяв вину на себе.

– Мабуть, це Кононенко попросив свого водія, щоб той взяв на себе вистріл, і пообіцяв "відмазати". Водія почали опрашувати і він став плутатися в деталях. Це вже заставляє сумніватися про причетність до злочину. Хотя іногда злочинці застосовують такий метод – починають плутатися в деталях, щоб відвести від себе підозру. Так тоді й не довели нічию вину.

 

ЗАКАТОВАНИЙ АНТИКВАР ПЄНКІН

Трагедія сталася в окремому одноповерховому будинку в приватному секторі Полтави на Подолі взимку, наприкінці 1997 року.

Потрібний будинок на колишній вул. Нариманівській ми з Титаренком знаходимо не одразу. Цього номеру немає вздовж вулиці. Помічаю поруч на зупинці кількох молодих людей і старшу жінку – років 55 на вигляд. Називаю адресу.

– Я тут неподалік літ шість живу, но де іменно цей номер, не знаю, – блондинка у світло-сірому пальті байдуже знизує плечима. – А шо там має бути?

– Шукаю дім, де родину вбили.

– А, це навєрно антиквара? Чула цю ужасну історію, но нікада не задумувалася де воно сталося. Знаю, десь тут, – пожвавлюється жінка.
З автобусу неподалік виходить худий чоловік у чорній куртці та шапці. Рідкі короткі вуса майже сиві, тож видають його пенсійний вік. Несе в руках два повних білих пакета з продуктами.

– Так це ж поруч зі мною. Треба зайти в провулок, дім вглибині. Я тут три роки живу, но цю історію чув. Там щас живе сам-один чоловік років 60 плюс. Но шось його останнім часом не бачив – може десь виїхав, – відкриває металеву хвіртку та заходить у свій двір.

 

Будинок за парканом із сітки-рабиці має вигляд старого, міцного й неохайного водночас. Одну стіну колись намагалися тинькувати, але з-під сірого розчину проглядає первісна цегла – стара червона, а на карнизі збереглася фігурна цегляна кладка. Вікна тут досі з дерев'яними рамами – подвійними. Зовнішня фарбована в тон цегли, внутрішні рами – зелені.

Вікна щільно зашторені, хвіртка зачинена, тож потрапити всередину шансів немає.

– Потерпілий був антикваром, – починає історію Титаренко. – Думаю, в нього було багато антикваріату середнього пошибу. Але завжди ж кожен намагається розповісти щось солідне про свої надбання. Він комусь і казав, що в нього є дуже рідкісна Біблія. Як правило – це жупел (тут – видумана історія. – Gazeta.ua) був. Можливо, Біблія саме такого кшталту високої цінності й не мала. Кажуть, її вартість коливалася від 1,5 до 2 тисяч доларів. Антиквар же про цінності розповідав, щоб бути привлєкатєльним скупщиком. Десь бандюки і прочули.

За версією слідства, пізнім вечором злочинці постукали у двері до антиквара. У цей час вдома були усі члени родини: сам Володимир Пєнкін, його дружина та теща, а також 23-річна донька Олена. Сім'ю бандити заскочили зненацька і ніхто не встиг покликати на допомогу.

– Почався допит з пристрастієм. Я бачив у справі фотографії загиблих. Там такі ізощрьонні питки були! По слідам на тілі ясно – і ожоги, і всьо… Звірське убивство. Ні до, ні після того я не чув, щоб у Полтаві було щось подібне по своїй жорстокості, – досвідчений слідчий хмурить брови і хитає головою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Болдвіна судитимуть за вбивство Галини Гатчінс

Інструменти катувань злочинці відшукали в домі жертв: паяльник, праска, плойка. Чоловік і три жінки терпіли нелюдські муки. Та сусіди тоді стверджували: тієї ночі нічого не чули. Можливо, через те, що жертв зв'язали, застосовували кляпи.

 

Кати задушили жертв. Понівечені тіла виявили сусіди за декілька днів. Бо звернули увагу, що з будинку ніхто не виходить і не заходить.

Цей злочин був на контролі в профільному міністерстві – як скоєний з особливим цинізмом.

– Це був дуже резонансний злочин. Місто притихло. Затаїлися і злочинці всіх категорій, розуміючи, що від правоохоронних органів можуть поступити якісь репресивні заходи. Діяли примітивним способом: гребли "волоком" усіх підряд, затримували на сутки. Але по цій справі таким чином нічого не знайшли. Не було і жодного предмета, які зазначалися в переліку (речей антиквара. – Gazeta.ua). Наводчики, які розповідають щось злочинцям, можуть дуже прикрашати і приписувати антикварам те, чого у тих насправді немає або примножувати цінність наявних предметів.

Правоохоронці зійшлися в думці, що хтось дав наводку на адресу. Однією з версій було, що Пєнкіних вбили "гастролери". Наводчика міліція шукала ретельно. Сподівалися, він здасть грабіжників.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дослідники відтворили давнє вбивство

У коло підозрюваних потрапив син Володимира Пєнкіна від першого шлюбу. Говорили, він мав проблеми з наркотиками. Загадково зник з дому перед злочином. Та чи пов'язані ці події – так і не встановили. Вдалося з'ясувати, що він виїхав у Ленінград, але на тому його слід загубився.

– Ще розробляли Кутєпова і Кононенка, які в кафе Діана були причетні до вбивства підприємця. Бо мало лі, вони такі рєзкі-дерзкі. Але успіху для слідства це не дало. Вбивство залишилося нерозкритим, - розводить руками Сергій Вікторович.

СМЕРТЬ МІНЯЙЛА "ЛИСОГО"

Колишній слідчий дістає з-за поясу штанів товстий блокнот-книжку в темно-червоній палітурці. Слинить палець та гортає списані акуратним дрібним почерком сторінки.

Швидко знаходить потрібний розворот та показує мені. У верхньому лівому куті приклеєне невелике чорно-біле фото чоловіка років 30. Над ним червоним олівцем написано "Лисий". Маркером виділені особисті дані – Олександр Горбань. На момент смерті йому було 34 роки.

– Він був міняйлом біля ЦУМу. До нього зверталися люди купить чи продать золотішко, міняли валюту. Зверталися і правоохоронці, – мій співрозмовник закладає пальцем місце в блокноті та береться переповідати біографію жертви. – Він до того встиг виїхати в Ізраїль, був призваний на службу в їхню армію і там трохи послужив. Але, мабуть, війна пригнала його назад в Полтаву. І тут відкрив собі хлєбний промисєл. Мабуть, мав трошки доларів. Началося з того, шо поміняв одне на друге – і пішло-поїхало. За щот того, що до міняйлів приходили і залишали в залог золото отримане після злочинів, то він навєрно був десь, так сказать, "на зв'язку" оперативному.

Можливо, думає колишній міліціонер, "Лисий" почувався спокійно, пускаючи до себе додому різних людей – був впевнений, що він під захистом правоохоронців і з ним нічого не може статися. Тож до нього постійно хтось ходив цілодобово.

 

Початок скандалу у квартирі потерпілого почув сусід, який був військовим пенсіонером. Десь біля 2:00 зателефонував на 02 та повідомив про шум, ніби когось вбивають. Але в Октябрському райвідділі міліції, розташованому в сусідньому кварталі на цій же вулиці, не сприйняли повідомлення серйозно.

– В 4 часа ночі звонить цей сусід ще раз. Реакція знову толерантна. В конєчном ітогє, отставнік чує, шо крики починають затихать і шоб злочинець не вийшов, підпирає двері "Лисого" драбиною. Но це був совєцький військовий і в нього не вистачило мізків подумати, що двері квартири відкриваються всередину. Злочинець відкрив двері й вибіг. А на подвір'ї було два міліціонера – охорона банка (колись у сусідній будівлі розташовувався філіал Національного банку України. – Gazeta.ua) вийшли покурить. Цей отставнік з балкона кричить їм, що злочинець виходить з під'їзду і тікає. А сержанти розвертаються і заходять в зданіє.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Катівні, всюдисущі букви Z і чітка робота ЗСУ: як Козача Лопань оговтується після звірств росіян

Побачивши, що злочинець утік, сусід пішов подивитися в квартиру, звідки раніше лунали крики. І застав там страшну картину: криваві плями та мертве тіло. Тож наступний дзвінок до міліції був із повідомленням про вбивство. Цього разу 300 м, які відділяють місце злочину від райвідділку, міліціонери таки подолали – на місце прибула слідчо-оперативна бригада.

– Застали безлад у квартирі. Тіло знайшли у спальні. Було багато крові, – розповідає Титаренко. – Цього "Лисого" чогось вважали геєм. Можливо, це запустили сусіди, бо до нього часто ходили в гості чоловічі компанії.

Слідство розпочали одразу, на місце злочину приїхало багато міліції, начальство. Обхід квартир почали вже о 6:00. Така старанність пояснювалася не стільки важливістю самого потерпілого, скільки іншим фактом: у сусідньому під'їзді мав квартиру начальник УВС області.

– Свідок дав прикмети потенційного підозрюваного, – Сергій Вікторович трохи мружить очі, але без окулярів зачитує занотовану інформацію з записника. – Вік до 35 років, зріст до 180 см, щільної тілобудови, обличчя витягнуте, голос грубий. Вдягнений у куртку темно-коричневу прямого крою та темні штани. Шкіра м'яка, волосся темно-каштанове, є невеликі лобні залисини. Зі свідком склали фоторобот – був у нас такий чудовий портретист, експерт райвідділку Юра Швець.

 

Титаренко згадує, що коли на нараді зачитали прикмети злочинця, вийшов конфуз. Хтось з членів групи на увесь зал каже: "Так ось він сидить у президіумі! Прикмети один-в-один!". А тоді була інформація, що жертва мала знайомих серед міліції, тож слідчі пильніше придивилися до керівництва.

– Я коли це почув, одразу відкинув підозри. Бо з цією особою плотно спілкувався, знав як дуже порядну людину. Не міг собі уявити, що можна так огульно кидатися звинуваченнями. Бо так хто завгодно може підійти під прикмети. А та людина швидко кар'єру зробила і виріс до таких чинів, шо ого!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Убиті на вулицях, голодні будні та мародерство: які жахи окупації пережив Ізюм

Співрозмовник коротко пояснює, як розкривали цей злочин. Пропрацьовували одразу декілька версій пов'язаних з професійною діяльністю – міняйла мав удома великі суми грошей. На ґрунті ревнощів також шукали потенційного підозрюваного серед гомосексуалів. Була ще інформація, що в "Лисого" під заставу взяли велику суму. Останню версію пропрацьовували особливо ретельно.

– Мені доручили відпрацювати казино "Спліт". У блокноті я виписував дані дівчат круп'є, які працювали в той день, і відвідувачів казино. Був там такий собі авторитет, особо опасний рецидівіст Горюн. Його затримали. А ще – такого собі "Студента". І "Титарика" – теж міняйла, який працював з "Лисим". Також "Рижого" . З останнім стався прикрий випадок. Затримав я його на 15 діб, склав адмінпротокол. Його привезли в КПЗ, закрили в камері. А в нього хто зна шо сталося – чи то на ґрунті алкоголізму стрільнула біла горячка, чи шось особисте. Але мій перший адмінзатриманий взяв і повісився на власній сорочці в камері. На щастя – невдало, його врятували.

Відпрацювання співробітників не дали результатів. Однак за якийсь час "виплило" золото, яке могло бути викрадене в убитого. Серед інших прикрас, виявили примітний медальйон у вигляді "зірки Давида". Та вину потенційного підозрюваного не довели – у нього було надійне алібі.

Цей злочин також залишився нерозкритим.

×