Київ після ракетних ударів: як приходять до тями жителі розбитих багатоповерхівок та в яких умовах живуть

48

Понад 3 тис. ракет випустила Росія по Україні з початку широкомасштабного вторгнення. Агресор б'є по українських містах, селах і селищах, руйнуючи критичну інфраструктуру, пам'ятки архітектури, школи і дитсадки, житлові будинки.

Серед найбільш постраждалих в Україні від ворожих ракетних і артилерійських ударів опинилися практично всі населені пункти Донбасу. А також Харків, Миколаїв, Чернігів, Суми, Вінниця, Одеса, Охтирка на Сумщині, Лозова та Ізюм Харківської області, Дніпро, Кременчук на Полтавщині.

Били росіяни ракетами і по Києву. Вперше житловий будинок атакували 26 лютого. Тоді випустили ракету по 21-поверхівці на вул. Лобановського 6-а, зруйнувавши квартири і перекриття між 18 і 21 поверхами. У наступні тижні було ще кілька ударів по столиці. Зокрема, 16 березня уламки збитого "Калібру" влучили у будинок біля станції метро Політехнічний інститут. А 28 квітня ворожа ракета прилетіла у житловий комплекс "Львівський квартал", частково зруйнувавши один із будинків та забравши життя журналістки "Радіо Свободи" Віри Гірич.

Остання атака на Київ сталася 26 червня. Тоді росіяни випустили по столиці 14 ракет, більшість із яких збила Протиповітряна оборона. Однак був і "приліт". Причому знову у багатоповерхівку "Львівського кварталу" на вул. Глибочицькій, 13. Тоді від удару загинув житель дому Олексій Нікітін, а його дружина Катерина Волкова і 7-річна донька – отримали поранення.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала у трьох будинках столиці, які постраждали від ракетних ударів аби дізнатися – як там зараз живуть люди.

КВАРТАЛ ПІД ПРИЦІЛОМ

"Львівський квартал" розташований неподалік станції метро Лукʼянівська. Елітний житловий комплекс має закритий внутрішній двір та кілька корпусів. Третій з них росіяни й атакували 26 червня.

Розбитий фасад будинку видно здалеку – біля чорних спотворених стін досі лежать купи розритого піску та побита цегла. Біля входу в підвал стоїть синій біотуалет від якого неприємно тхне. Територія біля дому загороджена червоно-білою стрічкою. На обвугленій стіні проглядається вивіска "Стоматологія".

На верхніх поверхах проглядаються контури квартир без стін та перегородок між кімнатами – все зруйнувала вибухова хвиля. Навпроти понівеченого житла – припарковані автівки. Одна з них "сховалася" у самому кутку стоянки, ніби соромлячись свого пощербленого корпусу та вибитих вікон, які заклеєні скотчем.

Фото: Лілія МИЦКО

На лавці біля дитячого майданчика умостилася струнка блондинка. Пропонує сісти поруч.

– Я чекаю родичів. У них тут була стоматологічна клініка, – розповідає Юлія та відразу переноситься думками у 26 червня. – Мені зателефонував тоді мій дядя – власник і лікар клініки. Розповів, що сталося…

Юлія на мобільному показує запис з камер відеоспостереження в середині клініки, які зафільмували момент ракетних ударів 26 червня. Видно, як будівля здригається від першого і другого вибухів – скло розлітається на друзки, спалахує пожежа.

– Мій дядько з дружиною займалися лікарською справою все життя, – згадує жінка. – Вони завжди мріяли мати клініку у такій гарній локації. У 2020 році відкрили тут медзаклад. Вклали в нього усе, що мали.

Розмову перериває гуркіт автівки, яка під'їжджає до будинку. Із салону виходить жінка у довгій червоній сукні та чоловік у білій футболці та з акуратно підстриженою бородою. Це власники "Стоматології" – Андрій та Оксана Данильчуки.

– Я була не в Україні (в день атаки. – Gazeta.ua). Чоловік був тут. Поїхав сюди одразу, як дізнався, – розповідає Оксана Ігорівна. – Я тоді сиділа і плакала…Приїхала в Київ тільки позавчора. Сьогодні вперше тут побуваю.

 

Заходимо всередину у невеликий коридор. На вході – стоїть поличка зі взуттям. Світла у будинку немає, бо він відключений від комунікацій. У кабінетах уже встигли поприбирати – винесли сміття, підлатали стіни та стелю, вигребли купу розбитого скла.

– Тут коли дощі, то все починає текти, – Данильчук відкриває білу шафу біля рецепції. На ній видно чорну плісняву, яка зʼявилася від сирості та регулярних підтоплень. – Оці всі панелі треба зривати і переробляти..

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Лєнин чоловік вибіг з матрацом на голові. Бо стьокла постоянно сипалися" – як живеться українцям на півдні біля позицій росіян

За попередньою оцінкою, сума збитків з урахуванням пошкодженого обладнання становить понад 20 млн грн, кажуть власники.

– Тут же все обладнання було, – пояснює таку велику суму збитків Андрій. – Але поки не знаємо, що з ним буде. Нічого ще не обстежували. Можливо, вдасться щось полагодити. Але капітальний ремонт у середині точно потрібно робити.

– Дивись, мої зубики! – Оксана показує чоловікові мʼякі іграшкові зуби. – Це для діток іграшки купувалися. Тут все зроблено було з любовʼю. От би ви побачили, як усе гарно виглядало раніше…

 

Біля входу до одного з кабінетів "притулилися" до стіни вирвані вибуховою хвилею білі двері.

– Ми коли зайшли сюди вперше, то вони лежали аж біля протилежної стіни. Так летіли! – пояснює Данильчук.

Нині стоматологи приймають клієнтів в іншому орендованому приміщенні та мріють про допомогу благодійників. Тоді зможемо відновити повноцінну клініку, бо своїх грошей на це немає, пояснюють.

УДАР І ТЕМРЯВА

У зруйнованому будинку ніхто з власників квартир не живе. Окрім відсутності комунікацій та протікань даху після дощів, перебувати у домі банально небезпечно. Адже видається, що розтрощені конструкції можуть обвалитися ще більше у будь-який момент. Багатоповерхівці явно потрібний серйозний ремонт.

Не буває тут з донькою і Катерина Волкова – дружина загиблого мешканця Олексія Нікітіна. Жінка продовжує відновлюватися від наслідків ракетної атаки. Тоді вона отримала сильний забій обличчя, струс мозку, опіки, розрив барабанної перетинки та компресійний перелом хребта, через який досі не може повноцінно ходити. На голові були рвані рани, а губу підборіддя і руку – жінці зашивали.

 

Катерина – громадянка Росії, яка мешкає у Києві з січня 2013-го. Нині займається оформленням українського громадянства.

– Уже нічого, – відповідає російською на питання про самопочуття. Говоримо телефоном. – Сьогодні вже офіційно мені можна сидіти, стояти та ходити в корсеті. Але до повного одужання ще треба почекати. Місяць проходжу в корсеті, а потім будуть дивитися. Іще поки не дуже функціонує права рука, але все має пройти.

Росіяни завдали ракетного удару вранці близько 06:00, згадує Катерина. Сигналу тривоги родина не чула, бо усі спали.

– Ми з донькою були на другому поверсі у спальні (родина проживала у дворівневій квартирі. – Gazeta.ua). Прокинулись від вибуху – повилітало скло, будинок захитався. Скочили з ліжка і побігли в напрямку сходів на перший поверх. Назустріч уже підіймався чоловік. Подумала, що щось прилетіло у подвірʼя. Ми не пішли вниз, а сіли між стінами біля ванної, посадила доньку навпочіпки.

Олексій Нікітін встиг зайти в спальню і побачити масштаби руйнувань, які на момент першої атаки були відносно незначними – зі стелі посипалася побілка. Потім чоловік пішов униз аби випустити собаку з її будиночка.

– Після цього був ще один удар. І все, темнота…Ти летиш, розуміючи, що там (у квартирі. – Gazeta.ua) більше нічого немає. Пролетіла вниз поверхи два-три, за відчуттями, – продовжує Катерина. – Мені здалося, що під завалами була недовго, але якщо прослідкувати хронологію того дня, то пролежала під ними біля шести годин. Думала, що весь час перебувала у свідомості. Але зараз розумію, що десь таки "випадала" і тому час пролетів швидко. Там було усюди темно і практично не чути було жодних звуків. За винятком, як мені здавалося, якихось вибухів.

 

У ті години під завалами Катерина подумала, що на Київ знову напали.

– Не сподівалася вже вийти..І якщо чесно, то віри і бажання вибратися вже не було, – згадує далі Волкова. – З донькою (дитина теж опинилася під завалами поруч. – Gazeta.ua) ми спершу не спілкувалися. Я навіть подумала, що усе скінчено. А потім почула голос Жені: "Мама, ти жива?". Після цього ми з нею говорили. Не багато, але скільки було можливості. Коли нас витягували, я була в свідомості. Чула, як рятують її (доньку. – Gazeta.ua). Потім говорила із рятувальниками. Коли вони винесли – полегшення все рівно не було. Це зараз вже говоримо із друзями і родичами та розуміємо, що нам Бог допоміг. І нам хочеться вірити, що смерть мого чоловіка була за нас…Можливо, так мало статися. Він завжди казав: "Я ніколи не буду ризикувати дівчатами. Я, скоріше, ризикну собою".

Після пережитого Катерина вже не може спати, коли у Києві лунає повітряна тривога.

– В укриття не ходимо, але дуже добре чуємо тривогу. Не сплю поки немає відбою, дивлюся сповіщення про ракети, – каже Волкова. – Найбільше лякають запуски із Каспійської акваторії. Бо саме звідти вони прилетіли у наш ЖК. Ми зараз знаходимося у більш безпечному місці, по локації та розташуванню квартири. Укриття поруч немає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Буча після звірств росіян: як місто приходить до тями та в яких умовах живуть люди в модульних будинках

Коли росіяни впершу атакували "Львівський квартал" 28 квітня, Катерини в Києві не було. Із донькою знаходилися в Словаччині, згадує.

– Тоді вдома був чоловік. Сидів на дивані. Чув перший свист. Він і тварини розбіглися квартирою. А потім був другий удар. Однак нашу квартиру тоді не зачепило. Навіть скло не побилося, – розповідає Волкова. – Поки не зрозуміло, чи повністю (відновлюватимуть будинок. – Gazeta.ua), бо у частини дому немає даху. А дах – це була наша квартира, якої зовсім не існує..Якщо ремонтувати, то треба знову зводити два-три поверхи. Та навіть, коли це зроблять, я туди не повернуся. Ми жили там усією родиною, а зараз її немає.

 

Катерина Волкова народилася у Москві. Родичі з Росії підтримують та переживають, каже.

– Найбільше спілкуюся з мамою. З 24 лютого у нас погляди не сильно сходились. Вона не підтримує правлячий режим, але розуміння було різним. Ситуація змінилася, після того, що трапилося з нами. Мама – це мама, – розповідає жінка. – Бачила, що відбувається з 2014-го, але такого масштабу і цинізму не очікувала. Пам'ятаю, що говорили з друзями та були впевнені, що щось буде. Однак такого терору і бомбардувань усієї країни…Це був шок.

Боюся планувати майбутнє, зізнається жінка. Поки займається відновленням документів, які вигоріли у квартирі.

– Планів було багато 23 лютого – на рік і на життя. Все змінилися вранці 24 числа. Зараз вже є страх ставити перед собою цілі. Бо в один день вони можуть зруйнуватися. Ідемо поки маленькими кроками, одужуємо, – говорить. – Займаємося процесом отримання документів. Подаюся на українське громадянство. Це першочергова ціль. Женя ж громадянка України. Там усе простіше.

 

– Яку основну відмінність помітили між українцями і росіянами за роки життя в Києві? – питаю наостанок.

– Різниця в умінні та бажанні не чекати, коли щось зміниться. Не бути спостерігачами, а самостійно щось змінювати – своє життя, державу. В Україні люди готові відповідати за ці зміни, а не сидіти на дивані перед телевізором й казати, як все погано, – відказує Катерина.

НЕБАЧЕНИЙ ЖАХ

12-поверхівка по вул. Богдана Гаврилишина постраждала від ракетної атаки по столиці 16 березня. Тоді у багатоповерхівку "влетіли" уламки "Калібру", яким Росія вгатила по Києву.

Нині від проїжджої частини понівечений будинок загороджений зеленим парканом. За ним чутно стукіт молотка і чоловічі голоси – біля дому активно триває ремонт.

До під'їзду прямуємо через двір у якому густо насаджені дерева. На зустріч прямує киянка Ірина Стах у джинсах прямого крою та еспадрльях з плетеними вставками. На зап'ясті – яскравий круглий браслет.

– Такого жаху не бачила і не чула досі, – каже колишня сусідка Ірини 75-річна Олена Сіренко, згадуючи ракетну атаку. Жінку із густим сивим волоссям зустрічаємо у дворі. Вона проживає в багатоповерхівці з 1977-го, коли її і було введено в експлуатацію.

Першими жильцями будинку стали працівники радянського заводу автоматики ім. Григорія Петровського, для яких він і будувався. Після розпаду СРСР – підприємство закрили, а мешканці отримали змогу приватизувати житло. Більшість власників квартир тут старожили.

– Тато був головним енергетиком на тому заводі. Ми тут сім'ями одне одного знали, – згадує Ірина. – З цього будинку мене видавали заміж, тут народилася моя донька, росла онука.

 

У 2017-му Ірина Стах переїхала до ішої квартири, а цю почала здавати в оренду.

– 16 березня я прокинулася від сигналів у "Вайбері" (один уламок "Калібру" влучив у будинок, де має квартиру Стах, а інший – у дім навпроти. У будівлях загорілися останні поверхи, подекуди сталися обвали. – Gazeta.ua). То були повідомлення від друзів та однокласників. Нам надіслали фото, але там був такий ракурс, що не одразу зрозуміла, що це саме наш будинок, – згадує жінка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Терор у Ягідному: окупанти місяць тримали майже усе село в підвалі та знущалися з людей

Чоловік жінки того ж дня приїхав на місце трагедії, але його близько до дому не підпустили. На момент "прильоту" в багатоповерхівці залишалося 37 мешканців. Їх усіх евакуювали. З 18 березня людям дозволили повертатися у оселі.

Просимо Ольгу Сіренко провести в середину дому та показати квартиру. Жінка довго не наважується.

– Ой, у лузі червона калина похилиласяяя, - заводить популярну пісню Ірина, щоб вмовити колишню сусідку. За мить – починають співати в унісон та разом проводять до підʼїзду.

Перший поверх жителі ззовні утеплили, але нове облицювання – в дірках від осколків. До дверей у підʼїзд веде крутий ґанок з навісом. Нагору підіймаємося сходами, бо ліфт не працює.

На кожному поверсі сходи ведуть до невеликого відкритого балкону. Та ставати на край тут небезпечно – цегла трохи повідпадала, а в підлозі утворились тріщини. Із одного з перших поверхів добре видно легковик за парканом сусіднього під'їзду. Він повністю вигорів.

 

На третьому поверсі Ольга В'ячеславівна починає важко дихати. Жінка перенесла дві операції на серці. Тож підійматися сходами їй украй тяжко.

– Ось тут мене виносили за руки і за ноги, – згадує Сіренко і зупиняється віддихатись. – Бо від переляку відібрало все. Ото як зірвалося, то навпроти у домі балкон так горів, що мій онук злякався, руки трусяться. Але воврємя пожарні все потушили, остався хороший балкон. А машини стояли приплюснуті, як лягушки.

Сіренко зараз постійно живе у доньки, бо в пошкодженому будинку надовго залишатися не наважується. У її квартиру ведуть двоє дверей, на одній з них – важкий замок.

– Часто намагалися пробратися крадії, – пояснює Ольга В'ячеславівна та іде вмикати світло одразу, як опиняємося у невеликому коридорі, де умостився холодильник та вішак для верхнього одягу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стегенце на людину й нуль виплат: як тисячі переселенців з Харкова будують життя заново

У повітрі вирує запах сирості.

– Воно бомбануло, а буквально за тиждень людям дали воду. І вона вся полилася, а людей то в домі не було, – пояснює наявність запаху Ірина Стах. – Намагалися ще дати газ, але поки перебиті мережі і не можуть їх відремонтувати. Мій квартирант узяв собі маленьку електроплиту.

 

У кімнатах чисто, майже не залишилось слідів від страшного дня. У ванній кімнаті стоять пляшки з водою, а у кутках під стелею плитка покрилася чорною пліснявою від вологи. Така ж ситуація у всіх квартирах.

– Отам з потолка лилося по обоях. Отут лопнув потолок, обої висіли донизу, - показує свою кухню Ольга. – Попідклеювали все. Той раз, як приходили, то сире таке все було, а зараз підсохло. Але все рівно, як заходжу, то тут мені погано дихать.

Більшість вікон у квартирі вціліли – лише на балконі довелося до рам прибивати плівку, зізнається господиня. На підлозі та стінах – килими у квітчастих візерунках.

– Ми ше спали і не могли даже подумать, що може буть таке, – згадує роковий ранок Сіренко. – І вдруг свист і шум. І окна всі летять! На підвіконні стояла шестилітрова бутилка з водою, яку зять поставив. Так її кинуло у голову внука, який спав на дивані! Такий свист пішов, і рев, і скрежет! Зять потім тут прибирав і казав, що скло звідси відрами вигрібав.

На момент удару Ольга В'ячеславівна знаходилася вдома із онуками та донькою. Після атаки родини вибігали в коридор.

– Прогриміло! Все летить, віконечко у ванній вилетіло вдребєзгі. А ми внуку постірали вітровку і думали, що за суботу і неділю висохне. Так склом посікло на шматки, – далі згадує жінка. – На 12-му етажі жив дєдушка. Його винесло геть з етажа і аж під кіоск занесло волною! А другий сусід каже: "Проснувся, дивлюсь уверх - небо над головою". Люди чудом остались неушкоджені, але кришу знесло.

 

Сім'ю Ольги Сіренко евакуювали з дому рятувальники. Самостійно вибиратися було небезпечно, каже жінка.

– Ми не знали, що робить. Лило в квартирі, як із відра. Така метушня була! Три раза була волна (вибухова. – Gazeta.ua). Думали, що вже отсюда не виберемось, – розповідає Ольга. – Постукали у двері (рятувальники. – Gazeta.ua). Діти вже вділись, а я в халаті ще була. Мене винесли на вулицю, поставили. Трохи прийшла в себе, а тоді в "скору" забрали. Усіх остальних у 102-гу школу заводили. Було дуже холодно ще на вулиці… Руки і ноги, як трусилися, так і зараз трусяться. Не можу написать заяву даже про те, що дом розрушився.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ресторан, "дім" Джолі і лазня: в яких умовах житимуть у вагонах-купе ірпінці, яким росіяни розбомбили житло

Спершу будинок планували зносити та будувати новий для мешканців. Однак згодом було прийняте інше рішення – відновлювати багатоповерхівку.

– Іра, приходьте у гості. Дай Бог тільки, щоб це закінчилося, – каже Ольга Вʼячеславівна сусідці та проводжає нас до виходу. – Жаль, що цукерок немає вас пригостити.

 

Квартира Ірини Стах розташована у крилі навпроти. У вітальні стоять деревʼяні меблі із темного дерева, увесь посуд колишні квартирантки прибрали у шафи та тумби. Завдяки цьому він залишився неушкодженим. Як знали, що щось трапиться, жартує Ірина.

– Ми вже замінили вікно, яке вилетіло. Уся стіна була посічена, – розказує Стах. – На балконі всі вікна лягли, тримаючись на металевих кріпленнях. Можливо, це стримало вибухову хвилю. Усередині все було в пилюці.

Дід Ірини Стах був одним з тих, кого вбив радянський режим. За проукраїнську позицію був репресований і відправлений у більшовицький концтабір. За рік у ГУЛАГу помер від катувань, Ірина розповідає у квартирі історію своєї родини.

– Він помер за любов до України. Але у нашій родині нікого не виховували жити в ненависті, – говорить. – Я знаю, що особисто ніколи нікому цього не пробачу і не забуду (про агресію Росії. – Gazeta.ua). Буду передавати всім наступним поколінням. Раби прийшли звільняти землю та хай спершу звільнять себе, – каже наостанок Ірина.

 

ПРОБИТА ДІРА

Першим же будинком по якому била ракетами Росія, стала багатоповерхівка на вул. Валерія Лобановського, 6-а. 26 лютого ракета пробила діру між 17 та 18 поверхами. Дивом тоді ніхто не загинув, але кілька мешканців отримали серйозні травми.

За 5 місяців після трагедії біля дому кипить життя. Поруч – великий торговельний центр з підземним паркінгом, а над фасадом супермаркету гордо майорить український стяг.

Фасад з боку дороги прикрили зеленим деревʼяним парканом. За ним стоїть височезний жовтий кран, від якого до стін будівлі прикріплені довгі залізні опори. Нагорі ремонтники у касках розпочали відновлювальні роботи. Чути гул інструментів та рев болгарки. Дрібний пил розлітається довкола будинку.

Багатоповерхівка загороджена червоною стрічкою. За нею під фасадом на бруківці валяється пінопласт, шматки монтажкої піни, друзки облицювання та дрібне скло. Прибиральники підмітають тут щодня, однак від вітру рештки стін та перекриттів відлітають знов і знов. У квартирах, стіни яких знесло від вибуху – вже немає меблів та жодних речей. Видно тільки перекриття та палі, які тримають бетонні плити.

 

Попри пошкодження верхніх поверхів, у багатоповерхівці працюють деякі заклади. Через вікно приватної стоматології можна розгледіти чоловіка, якому лікують зуби, а із фітнес-центру в підвальному приміщення – виходять жінка в яскравих лосинах.

Навпроти будинку встановлений дитячий майданчик, однак дітлахів не видно. Натомість, дорослі пʼють на гойдалках каву. Курʼєри на мопедах один за одним забирають замовлення у суши-барі неподалік.

До багатоповерхівки прямує юнак у сірій футболці. Швидко нагинається під огороджувальну стрічку та проходить поближче до під'їзду. Живу тут із батьками, зізнається 17-річний Олексій Іванов.

У день ракетного удару його сім'ї в будинку не було. Виїхали за день до трагедії.

– У домовому чаті написали, що прильот був, – згадує Олексій. – У нас квартира на пʼятому поверсі, усе ціле. У нас є терраса, то там двері балконні вилетіли. У стінах пішли маленькі тріщини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ночі в наметах, ракетні удари по будинках і сволота з РФ: як і де живуть ірпінці, яким росіяни розбомбили житло

 

Додому родина повернулася десь за місяць після ракетного удару. Тривалий час жили без світла, води і опалення.

– Перший час сиділи в куртках, грілися, – згадує юнак. – Світло і воду згодом увімкнули. Вікна були не розбиті. А так жити трохи страшнувато. Особливо, коли вітри сильні і дощі. Тоді від будинку починають відлітати частинки, шматки пінопласту. На перших порах карнизи зривало. Від тих звуків було моторошно.

До зими будівельники обіцяють завершити ремонтні роботи.

×