"Як понапиваються – ховайся, хто може. Забор ламають, буянять" - як живе село біля гігантського смітника

45

Біля селища Макухівка за 11 кілометрів від Полтави знаходиться найбільше в Полтавській області сміттєзвалище. За майже 70 років експлуатації з ями піщаного кар'єру гора непотребу піднялася на висоту п'ятиповерхівки.

За інформацією місцевих комунальників, щодня сюди звозять близько 200 т сміття з великої Полтавської міської громади.

У середині купи температура піднімається до плюс кількасот градусів. Непотріб починає тліти. Дим і сморід часто накриває село. Мешканці скаржаться, що живуть в умовах екологічної катастрофи. Вони не мають якісної питної води, позбавлені можливості купатися в річці та місцевих озерах. Жителі найближчих до полігону хат мусять миритися із жахливим смородом.

Фото: Ольга Стенько

На початку червня жителі Макухівки перекривали дорогу із вимогою зупинити вивозити сміття на полігон. Аби розблокувати трасу до протестувальників особисто приїжджав голова Полтавської громади Олександр Мамай.

На під'їздах до Макухівки дорога веде повз КПП - в'їзд на територію полігону. Навкруги декілька табличок сповіщають, що проїзд заборонений, як і прохід сторонніх осіб. Шлагбауми підняті.

 

За поворотом на узбіччі стоять дві машини – сині та білі "Жигулі". Їх водії виходять з-під знаку "Стій! Прохід заборонено!", тримаючи в руках здобич: оберемок вживаного білого пластику для обивки стін та джмут товстого металевого дроту.

Частина звалища засипана землею. Місцями виглядає як звичайний пагорб. З тріщин виривається дим. Він ріже очі, хочеться кашляти. Під горою зібралася рідина. На вигляд густа.

 

Від краю звалища до знака "Макухівка" кількасот метрів. В селі зустрічаємося з місцевою мешканкою Владою Орловою. Вона біолог за фахом, викладач вишу. Народилася і виросла в Макухівці. Одна з активісток руху за закриття полігону.

- Фільтратне озеро з'являється від витікання рідких речовин, що утворюються на звалищі від перегнивання сміття, - розповідає. - Ми брали на аналіз воду, результатів ще нема. Але попередньо сказали, що там багато гальваніки, токсичних речовин. Приїжджала прокуратура, брали проби ґрунту, води. Но, чомусь не видали нам на руки. Було цікаво, коли ми здали на аналіз воду з декількох домогосподарств і нам сказали, що у всіх вона в межах норми. Але у тих, хто живе за 300 метрів від звалища, вона просто не може бути нормальною.

 

Село живе в умовах екологічної катастрофи. Воду із свердловини жінка з сім'єю використовують лише для технічних потреба. Для пиття, приготування їжї, миття фруктів та овочів — щотижня замовляють по чотири 20-літрових бутлів з водою.

- У нас немає централізованого водопостачання, - каже Влада. - На території біля сільради побудували водонапірну вежу, закопали трубу – на тому все й стало. Не дотягли навіть до крайніх хат. Вода у нас технічна, там зашкалює фтор, очисної станції немає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Полтавщині відкрили електростанцію, яка працює на газі зі сміття

Повз проходять жінки з велосипедом і великими білими мішками.

 

- Це роми, які оселилися в Макухівці на початку 2000-х, - пояснює Влада Орлова. - Тоді на Західній Україні була сильна повінь, їх будинки зруйнувало. Сюди приїхали цілеспрямовано на звалище. Там вони збирають вторсировину. Їм не можуть заборонити. З цим питанням ми зверталися особисто до міського голови. Він сказав, що їм "сам бог дав вольну, бо як Христа розпинали, п'ятий гвіздок вкрав циган". Вони ще заважають селянам – пиячать, порушують громадський порядок. Охорони навколо звалища немає і роми вільно потрапляють на територію. Вже охоронці КАТП-1628 не раз викликали поліцію – безрезультатно. Натомість, як поліція поїде, роми підпалюють звалище.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Полтаві палає звалище - місто затягло ядучим димом

З ромами в селян часто виникають конфлікти. Розповідають, що часто п'яні роми ганяють на машинах без документів і порушують правила, зачіпають сільських дітей. Інколи доходило до відбирання кишенькових грошей.

Більшість ромів за документами - соціально незахищені верстви населення і отримують допомогу від держави, кажуть місцеві не на диктофон. Попри це, додають: роми не крадуть у місцевих.

- Так а навіщо? Вони зі свалки живуть нормально, - каже одна з місцевих жінок.

 

У Полтавській міській раді кажуть, що роми працюють на звалищі нелегально, але влада нічого не може вдіяти.

- Вони самі входять на територію, їх ніхто не може зупинити. Чому це відбувається? Тому що є звалище, де вони живуть, збирають, здають, заробляють. Мої попередники мали досвід і намагалися з ними боротися. Але тоді звалище загоряється. Моментально. Вижени їх, зроби паркан – безглуздо. Знайдуть можливість залізти та підпалити, - говорить заступник Полтавського міського голови з питань ЖКГ Євген Ричка. - Водночас є користь. Вони самі перебирають сміття, видобувають пластик. Потім здають нам. Ми його пресуємо і відправляємо. Це часткове сортування.

- Невідомо, як все працює тепер – нам ніхто не роз'яснив. Куди їхать за довідками, де надають медичну допомогу. Якби не наша акція протесту, місто про наше існування і не знало би зовсім, - говорить Влада Орлова. - Тоді приїхав міський голова і чиновники, ми їх провели пішки, показали розбиту дорогу від траси Київ -Харків – єдину трасу життя для нас.
У селі є пошта – працює двічі на тиждень, ФАП працює – по дзвінку, за потреби приїжджає фельдшер. Є бібліотека, яка відкрита також декілька годин на тиждень. Постійно працюють хіба два приватних продуктових магазини.

Більшість селян щодня їздить до Полтави на роботу. Діти навчаються, переважно, у школі №22, до якої ходять три кілометри – в тому числі аварійним підвісним містком через річку, переходять залізничні колії. Це – найкоротший шлях, бо автобусом об'їжджати понад 10 км.

 

Роботи в самому селі немає. Одна родина тримає кіз і виготовляє крафтові сири, ще декілька мають теплиці – вирощують на продаж розсаду, зелень та городину, ягоди. Рослини поливають водою з власних свердловин, які є в кожному дворі.

- Продати будинок тут дуже важко. Ледь за $20 тис. продала дім своїх батьків, який у місті коштував би від $45 тис. Люди тут купують за безцінь. Хтось – для вирощування квітів бере ділянки. Хтось під дачу. Місця тут прекрасні. А грибів скільки! Особливо білих. На краю селища гарний сосновий ліс. Відомо, що повітря у хвойних лісах стерильне за рахунок фітонцидів. У селищі брали проби повітря, воно нормальної якості – ліс нас рятує, - продовжує Орлова.

На одному з подвір'їв у центрі села стоїть віз без коня. З-за невисокого паркану з нефарбованих дощок видно неоковирні гори мішків та пакетів. На мотузці сушиться дитяча білизна. Глухо гавкає худий світло-сірий пес на ланцюгу. На заборі сидить смаглявий хлопчик років семи. Показує язик і тікає.

 

- Оце одна з ромських родин. Вони зі звалища тягають непотріб в двір, тут перебирають. Запах відповідний. І гігієна, - пояснює Влада.

Обабіч дороги невисока жінка в сірих спортивних капрі та коричневій футболці з коротким рукавом схилилася до землі. Висмикує бур'ян з квітів, висаджених у стару шину.

- Ми нещодавно купили тут хату під дачу. Обрали це місце, бо недорого. Тут все добре, дихається нормально – з березня тут хазяйнуємо, жодних нарікань. От тільки проблеми з водою. Возимо з Полтави. Не знаю, чи житимемо тут постійно – поки іноді ночуємо, хочемо перебути рік, а там подивимося, - каже Світлана Даниленко. - Неприємний запах відчуваю, коли проїжджаю повз саму гору звалища.

- Раніше дві родини тут жили. Так шо тут дві пічки, два входи. Ділянка сім соток. Ми за дев'ять тисяч (доларів. – Gazeta.ua) купили, плюс оформлення. На все про все десь десятка получається. Городи поки не садили, увесь двір у квітах, - каже.

Підходить невисока жінка в гумових капцях на босу ногу. На вулиці прохолодно, збирається на дощ – жінка поверх велюрової кофти з довгим рукавом одягла сріблясту жилетку з капюшоном.

 

- А я з народження тут живу. Мабуть, дев'яте чи десяте покоління, - каже Олена Горчакова.- Останній час село дуже змінилося. Циган дуже багато понаїжджало. Ті, перші роми, тут 20 років назад поселилися – вони нормальні. Даже вони в шокє. Кажуть: "Зачєм нам ці проблєми із-за них".

Показує, що через паркан із нею нещодавно також оселилася ромська родина.

- Не у захваті від сусідства. Во-пєрвих, як понапиваються – це ж ховайся хто може. Стають невмєняємі. Забор ламають, буянять. Дєті в них невоспітані, – емоційно розповідає. – І вони літають на машинах п'яні. Ми росли на вулицях села, раньше було бєзопасно. Зараз дітей з двору боїмся випускати. У мене двоє дітей, 18 і 14 років. Ну старша то виростила, а от за молодшу боюся. О, пожалуста – катаються, - показує на дорогу, якою їдуть "Жигулі".

 

Водій кермує нерівно, поривчасто. Різко гальмує біля нас, проїжджаючи припарковані по обидва боки легковики. У відкритому багажнику видно повні білі пропіленові мішки. За кермом – чорнявий і смуглявий неголений чоловік років 55 на вигляд. Проїхавши, газує і зникає за хмарами піднятого пилу. В "Ланосі" Даниленків спрацьовує звукова сигналізація.

- Їх діти камнями по машинам бросаються. До поліції зверталися, но це бєсполєзно. Ну вони хоть заставили їх здєлать паспорта. А діти брудні – нікому до цього немає діла. У школі записані, але не ходять. Учительці одна така ромська мама каже, що її син хворіє. Та де ж він хворіє – щодня на свалку ходить, - додає Влада.

- Чи багато хворих у селі на онкологію через сусідство зі смітником? - питаю.

- Много хворіють на рак... - починає Олена.

Влада її перебиває.

- ...Но ніхто з нас не експерт, тому стверджувати нічого ми не можемо. Ці всі хвороби є скрізь, - каже. - Серед макухівчан багато хворих на алергічні хвороби, бо в повітрі багато речей, яких там не повинно бути. А експертиза видала нам висновок, що у нас тут повітря чисте.

- Отруєні води просочуються в ґрунт, потрапляють у Коломак, все стікає в Ворсклу. І в озера теж потрапляє, - каже Влада Орлова.

Їдемо до Коломаку через яку веде пішохідний маршрут до Полтави. Місток починається від стежки і зникає в заростях очерету. На цій ділянці води практично не видно. Чути гудки електротягів – це звичайні звуки вагонного депо. Неподалік розташована залізнична станція Полтава Південна.

З західного боку на горизонті видно центр Полтави. Впізнавані туристичні пам'ятки – Біла альтанка, Свято-Успенський кафедральний собор, храм Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

 

- Настільки звикла до цього пейзажу, що не планую міняти місце мешкання, - каже Влада тримаючи сукню, яку розвіває луговий вітер. - Найбільше страждають від сусідства зі звалищем вулиці, які на краю села з боку полігону. Там від крайніх будинків до смітника 300 метрів. У туман вся хмара випаровувань накриває, сморід просто висить у повітрі і просочується кругом. І ввечері люди вікна не відкривають. Кажуть, що запах у дворі такий, ніби прямо під будинком лежать пакети зі сміттям, що гниє.

Роз'яснює, як знайти вулицю Озерну, яка найближча до звалища.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Депутати Полтавської облради проголосували за зведення сміттєпереробного заводу

Неподалік виїзду з села двоє правоохоронців розмовляють з водієм припаркованого на узбіччі білого мікроавтобуса. Поліцейські озброєні – автомати на ременях через плече, висять на спинах. За рогом на узбіччі стоїть поліцейський позашляховик Mitsubishi, а перед ним – білі "Жигулі".

 

- Під час патрулювання помітили автомобіль, який дивно їхав, а потім порушив правила дорожнього руху. Зупинили "Жигулі" для перевірки документів. З'ясувалося, що легковиком керує людина без водійського посвідчення, - каже один з поліціянтів.

Поправляє на правому плечі ремінь з автоматом.

Будинки у Макухіці різні. Є нещодавно зведені, або в процесі будівництва. Є такі, що вросли у землю і згинаються під вагою дахів, критих замшілим шифером та черепицею.

За парканом з сітки рабиці порається на городі невисока шатенка. В кишені синіх котонових штанів упаковка поліетиленових пакетиків. Висмикує бур'яни з грядки руками в блакитних нітрилових рукавичках. Згоджується поговорити.

 

- Вода була прозора раніше, досить чиста. Та кожного року все гірше й гірше стає. Останнім часом набираєш ніби прозору, а як постоїть - стає жовтувата. Зверху з'являється масляниста плівка. Щоб пити, воду фільтруємо, - розповідає. Не представляється.

- Чи буває, що смердить від звалища? - запитую.

- Звісно, відчувається запах. Коли вони сипали сміття на ту сторону (на протилежний бік звалища. – Gazeta.ua) було чутно лише в туманну погоду. А як почали зсипати на наш, то чути запах. Особливо ввечері, - розповідає жінка.

Сміття почало масово з'являтися з боку села минулого року. Пакетів було багато і вони ледь не висипалися на дорогу, кажуть місцеві. Тоді адміністрація присипала завали землею. Нині ж сміття рухається в бік села – його сиплять з того боку, де закінчується вулиця Озерна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Закрили 80% найбільшого сміттєзвалища на Полтавщині

- Як почали сюди сипати, тоді й образовалося фільтратне озеро. Раніше його не було, - розповідає жінка. - Минулого вересня на смітнику була велика пожежа. Добре, що був вітер в інший бік, а то могли би і будинки зайнятися. Ми просили закрити свалку. А вони сказали, що хоч і заповнена на 99 відсотків - іншої немає, тому ще мінімум півтора роки сипатимуть сюди.

Масштабів звалища не відчувається – видно гору, на вершині якої сидять невеликі птахи. Та в об'єктив фотоапарата бачу, що це лелеки. Маленькі різнокольорові плями – то повні сміття пакети, мізерні чорні "бублики" – автомобільні шини щонайменше по півметра в діаметрі.

Сильно тхне.

 

З вершини звалища зривається велика зграя білих птахів. Дивно бачити чайок так далеко від моря та великих водойм. Взимку тут кружляють чорні хмари грачів, влітку їм на зміни приходять чайки. І – лелеки.

×