пʼятниця, 02 вересня 2022 20:19

Спецтема: Війна Росії проти України

Як ЗСУ обороняють Харківщину від окупантів: історії та фото воїнів
30

Харківщина з початку повномасштабної війни була однією з головних цілей окупантів. Прикордонна область, від Харкова до російського Бєлгорода 40 км, а до кордону менш як 30.

У перші дні росіянам вдалося зайняти чималу територію на півночі й північному сході регіону. Однак за місяць загарбників почали вибивати ЗСУ.

Вже понад пів року на Харківщині точаться запеклі бої, а з території Росії в Україну намагаються проникати численні диверсанти. Територію регіону росіяни щодня нещадно обстрілюють ракетами, снарядами зі ствольної артилерії та систем залпового вогню.

Кореспондентка Gazeta.ua відвідала позиції українських захисників, щоб познайомитися з ними й дізнатися, хто обороняє область від російських загарбників.

НЕ "ЛЕВИЦЯ" І НЕ "МАМКА"

З бійцями зустрічаємося в центрі Богодухова. Військова з позивним "Інес", медик батальйону, одягнена в цивільне – довгий чорний в дрібні строкаті квіти сарафан на тонких бретелях-зав'язках, бежеві балетки. На плечі невелика червона жіноча сумочка. Невисока, жвава, зеленоока з яскраво-рудим кольором короткої зачіски жінка має органічний вигляд серед буденної ранкової метушні районного центру.

– Щоб не привертати зайвої уваги місцевих, одяглася в цивільне. Зараз заїдемо в медчастину. Перевдягнуся і покажемо, як тут полтавці несуть свою службу, – пояснює.

"Інес" супроводжує чоловік – високий, міцної статури військовий в одязі кольору олива виходить з-за керма стареньких, але доглянутих "Жигулів". У кобурі на правому стегні – пістолет. На задньому сидінні помічаю бронежилети, шоломи й аптечки.

– Привіт. Сьогодні вас трохи "покатаю". З'їздимо до моїх хлопців, розвідників, – вітаючись, воїн міцно тисне руку й пильно, трохи з прищуром, дивиться в обличчя. Просить називати його за позивним – "Канарейка".

Батальйон, сформований з полтавців, виконує бойові задачі на Харківщині неподалік кордону з Росією
Фото: Ольга Стенько
Батальйон, сформований з полтавців, виконує бойові задачі на Харківщині неподалік кордону з Росією
Батальйон, сформований з полтавців, виконує бойові задачі на Харківщині неподалік кордону з Росією
Батальйон, сформований з полтавців, виконує бойові задачі на Харківщині неподалік кордону з Росією
"Інес" - військовий медик, цілодобово готова до надання медичної допомоги та бойових виїздів

До медчастини заїжджаємо, щоб завезти деякі медикаменти – полтавські музиканти зібрали гроші, щоб закупити й передати землякам необхідне.

За своїх б'юся і відстоюю до останнього аргумента, до перемоги

У медичному розташуванні батальйону просять не фотографувати. Біля ґанку – декілька автомобілів "швидкої". Четверо чоловіків поруч працюють електроінструментом – щось обрізають і зварюють з металу. Поруч лежить новий піддон для душу – водії медеваків (медевак – скорочено від "медична евакуація". – Gazeta.ua) у вільний від викликів час власноруч облаштовують душову.

– Позивний мені обрали не одразу. Спочатку пропонували банальний – "Руда". Хтось пропонував "Мамка", бо я за ними усіма як за дітьми стежу та опікаю. Ще пропонували "Левицею" назвати. Через мій бойовий характер – за своїх б'юся і відстоюю до останнього аргумента, до перемоги. Та зрештою зійшлися на "Інес", скороченому від мого імені, – розповідає військова, поки йдемо коридорами.

В одній з медичних кімнат, заставлених коробками з перев'язкою та ліками, "Інес" швидко перевдягається. Сарафан і червону сумку кидає на застелену пледом розкладачку, своє спальне місце. Поруч на підлозі в повній готовності до будь-якого виїзду стоїть великий військовий медичний рюкзак.

Автор: Ольга Стенько
  "Інес" - військовий медик, цілодобово готова до надання медичної допомоги та бойових виїздів
"Інес" - військовий медик, цілодобово готова до надання медичної допомоги та бойових виїздів

"Інес" має 26 років загального медичного стажу, працювала в системі екстреної медичної допомоги й медицини катастроф. Розлучена, має двох дітей – 19-річну доньку й 10-річного сина.

Перший місяць повномасштабної війни вона активно навчала військових надавати першу допомогу в умовах бойових дій, а також підвищувала власну кваліфікацію – тренувалася під керівництвом воєнних медиків, які мають великий досвід роботи в умовах активних боїв. Потім погодилася на пропозицію начмеда однієї з військових частин і підписала контракт із ЗСУ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наступ на Київщину й 15 тис. окупантів у лісі: як під Бучею готують партизан до нової зустрічі з ворогом

– З початку війни в дітей було декілька панічних атак. Старша донька просила, щоб ми виїхали за кордон. Я відмовилася. Сказала, що мене не випустять через посаду, – веде далі "Інес". – Тоді не озвучувала дітям, що вже пройшла комісію і мене зарахували в лави ЗСУ. Ходила на роботу передавати матцінності та в частину. Дітям сказала, коли мусила вже бути щодня в частині – 20 квітня. Перед тим 10 днів активно їх навчала, як надавати медичну допомогу та правильно користуватися турнікетами. Хотіла бути впевнена, що раптом поїду, то вони зможуть один одному допомогти.

Мама, це шо, шутка?

Діти просили матір нікуди не їхати, але "Інес" пояснила: "На службі, маю виконувати накази командира". Однак жінка зізнається, що в душі сподівалася залишитися в рідному місті. Проте одного вечора прилетіла звістка – треба швидко зібратися і о 6:00 відбути до нових позицій у Харківській області.

– Зателефонувала доньці. Вона перепитала: "Мама, це шо, шутка?". Не хотіли мене відпускати, але я змогла їй все пояснити. У нас з нею стосунки як не між матір'ю та донькою, а як між подружками. Зрозуміла і прийняла. Сину було важче, – трохи сумно говорить медик, зав'язуючи шнурівки на світлих берцях.

Закріплює на лівому стегні кобуру з пістолетом, легким рухом підхоплює бронежилет і медичну сумку, замикає кімнату й виходить на вулицю.

ПОВЕЛИТЕЛЬКА ТОРА

"Інес" – не єдина жінка в батальйоні. Військовослужбовиці тут виконують бойові завдання на рівні з побратимами.

Їдемо до бойових посестер "Інес". На блокпості, відстоявши чергу з іншими авто, вітаємося і з'їжджаємо убік. Проходимо за маскувальні сітки, якими відгороджують простір, де військові відпочивають між чергуваннями й обідають.

Спокійно! Тихо! Це гості!

Зачувши чужаків, чорний з білою плямою на морді стаффордширський тер'єр загрозливо ричить. Вирвавшись з рук миловидної шатенки у військовому однострої і з чорною стрічкою в заплетеній косі, біжить назустріч з гучним гавкотом.

– Тор! Спокійно! Тихо! Це гості! – впевненим голосом говорить молода жінка.

Пес замовкає, завмирає біля моїх ніг і вже із цікавістю дивиться знизу вверх. Коли його хазяйка підходить вітатися, Тор теж виявляє гостинність: стає передніми лапами на мене й дає себе погладити, облизує руки й обличчя.

Автор: Ольга Стенько
  Катерина у перший день війни пішла добровольцем до ЗСУ, служить на Харківщині разом зі своїм псом Тором
Катерина у перший день війни пішла добровольцем до ЗСУ, служить на Харківщині разом зі своїм псом Тором

– Це мій пес. Коли йшла в ЗСУ, то ні на кого було залишити. Пішов служити зі мною. Має свої бойові задачі – підносить те, що треба нести, щоб не займати руки: аптечки, боєкомпект. Має для цього спеціальну собачу розгрузку, – говорить полтавка 28-річна Катерина.

Ушістьох потрапили в оточення. Вижили двоє – їх узяли в полон

Юрист за фахом, працювала в закупівлях у стоматологічній сфері. Свого часу закінчила військовий ліцей, зізнається. Тому в перший день повномасштабної війни рішення ухвалила блискавично: пішла добровольцем у військкомат. Вже 27 лютого була зарахована до лав батальйону.

Хлопець Катерини – військовий. Вже 15 років служить в армії, а з 2017-го постійно виконував бойові завдання "на нулі". 24 лютого був на передовій, у тих частинах ЗСУ, які першими зустріли ворога. За три дні опинився в російському полоні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фото "Редіса" й "Тавра", гнила аура в Криму й уламок у стегні: історії захисників Азовсталі, які тримали Маріуполь

– У перші дні був під Мелітополем. Розбили одну з колон кадировців. Так сталося, що прикривали відхід роти. Ушістьох потрапили в оточення. Вижили двоє – їх узяли в полон, – згадує Катерина. – Пробув там місяць. Пощастило, що обміняли – 2 квітня був уже на підконтрольній українській території. Зараз знову на передовій.

Рішення про мобілізацію жінка ухвалила самостійно. З коханим на той момент не було можливості контактувати, зізнається. Однак коли він приїхав додому і про все дізнався, не здивувався.

– Просив лише, щоб "не нарубала дров" – не потрапила в найгарячішу точку, – говорить.

Кожна людина була для когось його всесвітом. Забирать всесвіти – неправильно

Зараз кожну вільну хвилину військова навчається. Поруч з нею лежить відкрита книжка з воєнно-польової хірургії. Катерина мріє стати військовим медиком. Щоб працювати на "нулі", рятувати життя воїнам і приносити ще більше користі, каже.

– Що найскладніше в армії? Чи складно жінці служити та ще й далеко від дому? – питаю.

– Не складно. Якщо ти знаєш, чому ти тут. Я – знаю, – відказує. – Може, це якось неправильно прозвучить, але для мене головним фактором було те, що ці недолюди прийшли на нашу землю… Забрали життя багатьох. А кожна людина була для когось його всесвітом. Забирать всесвіти – неправильно. Тому це треба припинити якомога швидше, – голос Катерини змінюється. У її глибоких карих очах вловлюються іскри ненависті й злості на ворога.

Автор: Ольга Стенько
  Жінки в ЗСУ виконують бойові задачі нарівні з чоловікам
Жінки в ЗСУ виконують бойові задачі нарівні з чоловікам

ВОЙОВНИЧА ЛІЛІЯ

Її землячка й посестра 45-річна "Ліл" вважає, що ненависть може випалити й завадити. Треба мати холодний розум і міцну руку, щоб не схибити у відповідальний момент, стверджує.

– Ненависть повинна контролюватися. Якщо сильно ненавидиш, перетворюєшся на звіра. Треба холоднокровно зважувати все. У спорті є спортивна злість. А тут має бути воєнна, – каже "Ліл", професійна спортсменка, багаторазова чемпіонка України, Європи та світу з армспорту.

Найскладніше – заспокоювати рідних, які телефонують і плачуть, що скучили

Середнього зросту, широкоплеча й з ретельно виголеною потилицею військова міцною статурою викликає повагу. Пильний погляд її світло-сірих очей цілком можна назвати колючим. Та все змінюється, коли "Ліл" усміхається: її широка білозуба посмішка настільки заразна, що вже за мить усміхаються всі навкруги.

– Служити не важко, – каже "Ліл". – Найскладніше – заспокоювати рідних, які телефонують і плачуть, що скучили.

Для багатьох близьких її рішення про мобілізацію стало сюрпризом. До лютого вона не мала жодної військової спеціальності, але у військкоматі її одразу зарахували до лав ЗСУ. Бо "Ліл" багато років займалася спортом – різними видами боротьби. А ще вона добре стріляє. Зброю любить давно і вміє з нею поводитися, пояснює.

Дістає великий двогострий ніж із широким лезом і кровостоком зі шкіряного футляру, який носить на бронежилеті.

– Ручна робота. Виготовив на замовлення один майстер з ресори Камазівської. Бойовий ніж з гардою. В бою поки не використовувала. Це так – ковбаски, помідорчик порізати, – усміхається військова.

Автор: Ольга Стенько
  "Ліл" - багаторазова чемпіонка України та Європи, а також чотириразова чемпіонка світу з армспорту. З першого дня повномасштабної війни служить у ЗСУ, нині виконує бойові завдання на Харківщині
"Ліл" - багаторазова чемпіонка України та Європи, а також чотириразова чемпіонка світу з армспорту. З першого дня повномасштабної війни служить у ЗСУ, нині виконує бойові завдання на Харківщині

Замашна бойова зброя з масивним руків'ям їй пасує – розмір ідеально підходить до міцних великих долонь "Ліл".

– Гендерної нерівності в батальйоні не відчуваю. Серед побратимів не треба нічого доводити. Бо в батальйоні жінки служать нарівні із чоловіками, – пояснює. – Служитиму в ЗСУ до перемоги України.

ВИРВАНА ЗЕМЛЯ

Від центру Богодухова до російсько-українського кордону відстань по прямій менш як 20 км. До Харкова – 50. Як і до Удів – селища в Богодухівському районі, за яке зараз тривають запеклі бої.

Ця близькість не дає розслабитися – будь-якого моменту може статися обстріл. Військові кажуть, часу на реакцію часто не залишається: лунає оповіщення і наступної миті може пролунати вибух.

Від російських обстрілів Богодухів потерпав неодноразово. Окупанти безжально розстрілюють ракетами цивільну інфраструктуру. Місця, куди прилітали російські снаряди, погоджується показати "Канарейка".

Минулого тижня був сюди прильот. Ракетою С-300 вдарили

Їдемо на околицю міста, де буквально на узбіччі дороги неоковирною купою валяються великі брили бетону й зім'яті, як папірці, масивні металеві конструкції. А посередині – глибока вирва від вибуху.

– Минулого тижня був сюди прильот. Ракетою С-300 вдарили. Не знаю, що вони (росіяни. – Gazeta.ua) хотіли вразити, тут немає жодного військового об'єкту. Просто дивом ніхто не загинув, – розповідає військовий.

Вранці 25 серпня ракета вибила величезну воронку посеред соняшникового поля.

– Там далі в цьому напрямку цивільні об'єкти, лікарня. Могли туди цілити. Просто дивом не долетіла ракета. А може, це росіяни самі навмисно "мажуть", бо розуміють, що від їх обстрілів гинуть не військові, а мирні невинні люди, – говорить чоловік.

Автор: Ольга Стенько
  Днями росіяни знову стріляли бо Богодухову, від ракети С-300 залишилася величезна вирва
Днями росіяни знову стріляли бо Богодухову, від ракети С-300 залишилася величезна вирва

Показує напрямок руху ракети, що падала, – з боку кордону з Росією. Щоб продемонструвати масштаби, спускається на дно ями. Земля від вибуху взялася великими грудками. Таке враження, що вона випарувалася – хоча насправді потужна вибухова хвиля буквально вирвала її та розкидала на кількасот метрів навкруги.

За два дні, 27 серпня, окупанти обстріляли місто Золочів Богодухівського району. Снаряд влучив у житловий будинок, загинула цивільна 52-річна жінка.

БАЙРАКТАРЧИКИ

Підрозділ, до якого запрошує в гості "Канарейка", розташувався за містом у старій адмінбудівлі.

Невисокий парканчик прилеглої території подекуди затягнутий масксіткою, з затінку великих дерев нині порожніми бійницями дивляться на гостей укріплення з мішків з піском. У дворі – військові позашляховики камуфляжного забарвлення зі спрямованими в небо стволами кулеметів, та інша техніка, декілька цивільних машин.

Навпроти входу в будівлю – армійський намет, встановлений на манер тенту. Столи зі стільцями, у кутку складені пляшки з питною водою. На подвір'ї декілька вояків. Хтось п'є каву й курить, хтось говорить телефоном чи переглядає новини. Вітаємося.

З будинку поважно виходить невелика кішка незвичного забарвлення. Стурбовано муркоче, дивиться сердито, але дає себе погладити. Її хутро жорстке, як щітка, кольору піску й сухої трави.

Це наші байрактарчики! Біологічна зброя, як кажуть

– Пішліть зо мною, я вам щось покажу, – запрошувально змахує рукою високий худорлявий хлопець у світлій футболці й військових штанах.

Представляється за позивним – "Юрист". Війна застала 25-річного полтавця в місті Пологи Запорізької області. Звідти попуткою виїхав до Полтави, щоб прийти у військкомат, до якого був приписаний. Мобілізувався добровольцем. Його ж матір, сестра й молодший брат три місяці пробули під окупацією. Виїхали із Запорізької області з другої спроби.

У хлопця статутна зачіска – "під нуль" острижене чорняве волосся, але найбільше запам'ятовуються очі кольору штормового моря – незвичного синьо-сірого відтінку.

"Юрист" швидко зникає в дверях, за ним слідом біжить кішка. В одній з кімнат на розстеленому біля дверей спальнику лежить складений дивандек, утворюючи своєрідний манеж. У його центрі вовтузяться п'ятеро смугастих кошенят – нявчать, туляться одне до одного.

Автор: Ольга Стенько
  Дика кішка привела кошенят в розташуванні українських військових. Імена кожному кошеняті ще не придумали, але сукупно називають їх байрактарчиками
Дика кішка привела кошенят в розташуванні українських військових. Імена кожному кошеняті ще не придумали, але сукупно називають їх байрактарчиками

– Це наші байрактарчики! Біологічна зброя, як кажуть, – широко усміхається чоловік і піднімає малюків у широких долонях. – Ще поки не давали їм назву, но обов'язково придумаєм.

До кімнати заглядає командир підрозділу – "Канарейка". Теж розпливається в усмішці, побачивши кішку з кошенятами.

– Не ми її вибрали, а вона нас – як безпечне місце, – говорить. – Жила в лісі, а коли ми заселилися, прийшла. Зайшла раз, другий, а на третій прийшла народжувати. Оселилися на моєму спальніку. Я поклав собі подушку, якось всі разом поміщаємося. Декілька днів, як почали повзати, будять мене рано вранці кігтиками.

Проводить коротку екскурсію кімнатами, де розташувався його підрозділ. Усюди напівтемрява – вікна закриті чорною плівкою, у шпарини якої пробивається з вулиці яскраве сонячне світло.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Махновці, списки зрадників і українська Кубань: як сучасні козаки нищать росіян на Гуляйпільщині та в яких умовах живуть

На розтягнутих через кімнати мотузках розвішені футболки й рушники, камуфляжі складені на столах і стільцях поруч зі спальними місцями, тут же на підлозі напоготові стоять бронежилети, берці й зброя. І безліч зарядних пристроїв – для телефонів, рацій і ліхтарів. Майже в кожній кімнаті сплять по декілька військових – група відпочиває після нічного виїзду й чергування. Спить хто на чому – на карематах, надувних матрацах, розкладачках, столах. В одній з кімнат неочікувано трапляється цілком цивільне ліжко.

– Щоб на підлозі не спати, "Нед" замовив собі ліжко. Хто хотів, то самі купили собі розкладачки, – пояснює мій імпровізований екскурсовод.

На столі поруч з раціями, що заряджаються, стоїть відкритий ноутбук. Його використовують для обробляння результатів аеророзвідки, коли група повертається з виїзду, тут перед відправленням інформації в штаб переглядають відзняті з квадрокоптерів кадри.

Автор: Ольга Стенько
  Навіть з мінімальними умовами вояки намагаються максимально комфортно облаштувати свій побут
Навіть з мінімальними умовами вояки намагаються максимально комфортно облаштувати свій побут

"НЕД"

Одного з військових, які живуть у цій кімнаті, зустрічаю на подвір'ї. 35-річний Сергій з позивним "Нед" виділяється кремезною статурою – раніше серйозно займався спортом, був чемпіоном України з боксу серед кадетів.

Пішов добровольцем у військкомат 25 лютого, наступного дня отримав зброю. У мирному житті працює в нафтовій сфері на престижній менеджерській посаді. Теоретично, мав бронь від мобілізації. Та рішення стати на захист рідної землі ухвалив самостійно.

– Там черга була у військкомат. Я простояв години три тіки, щоб попасти всередину за двері, – згадує.

Родом з Гадяча. Туди й відвіз у перший день свою родину – до батьків. Коли почув, що до міста з боку Охтирки наближається велика колона російської військової техніки, намагався виїхати туди з Полтави. Та не зміг – тоді обласний центр закривали на виїзд, місто готувалося до оборони.

– Мав досконалу інформацію про ситуацію в Гадячі. Там мої товариші. Про "Гадяцьке сафарі" знав усе з перших уст. Там все було під контролем насправді – знав, що ЗСУ допоможе. Так і сталося. Орки розбіглися по селах, а наші хлопці просто їх добивали.

Вільного часу в нас немає. Завдань "нарізають" достатньо

"Нед" не шкодує ні хвилини про рішення піти в ЗСУ.

– Навпаки. Тут так налаштовані усі хлопці, що їм тільки дай... Єдине питання, коли вже нас кинуть туди, де гарячіше. Ми всі просимся, – говорить. – Ті хто зараз на передовій теж втомлюються, їх має хтось міняти. Але єсть завдання частини... Поки ми тут. І виконуємо свої задачі. Якщо навіть працюєм на кордоні, то це не страшно. Любе бойове завдання, любого розбуди – і поїхали. Немає ні в кого боязні.

– Як проводите вільний час? Що для вас є розрадою? – питаю.

– Вільного часу в нас немає. Завдань "нарізають" достатньо. Можу лягти поспати, а за годину мене розбудять – і ми поїхали. Розрада – бій Усика, – відповідає "Нед". – Ми винесли комп'ютер, зробили тут кінозал. Сиділи, дивились, вболівали. Сашу знаю – сам боксер. Зараз боксом не займаюся, але лапи й рукавички є. Якщо хто із хлопців хоче полупить і пар спустить – будь ласка. Можем поборотись навіть. На руку пожмемся обов'язково – єсть хлопці здорові, пробують.

Автор: Ольга Стенько
  "Нед" проміняв престижну менеджерську посаду в нафтогазовій галузі на службу в ЗСУ
"Нед" проміняв престижну менеджерську посаду в нафтогазовій галузі на службу в ЗСУ

Найскладніше в армії – розлука з родиною, вважає. Мріє після перемоги якнайшвидше повернутися до звичного життя. Виїжджати не збирається: "Україна – найкраща країна, де є все, що треба для щасливого життя".

– Та дайте нам перекура три роки від війни – і тут наладиться вже все! Ми відбудуємо, університети запрацюють і економіка піде на зріст. Україна після перемоги стане найкращою як мінімум в Європі – це неминуче! Нас знатиме увесь світ, – каже "Нед".

СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ

З-за дерев чути звук мотора "Жигулів". Незабаром "п'ятірка" завертає на подвір'я. Старенька, з різнокольоровими деталями кузова, але справна й без іржі. З авто, грюкаючи дверима, виходять четверо озброєних статних молодих чоловіків у військовій формі.

– Це одна з груп приїхала із завдання. Хлопці добу не спали. Якщо хочете з ними говорити – не тримайте довго, нехай відпочинуть, – просить командир.

Поки на прохання "Інес" військові пишуть побажання на прапорі, розпитую чоловіків, чому пішли воювати й про що мріють після перемоги.

– Я тоді тільки приїхав з роботи (працює на буровій. – Gazeta.ua) і наступного дня почалася війна. Одразу пішов у військкомат, через час уже був зарахований в батальйон. Служив раніше в Нацгвардії, маю деякий досвід, – розповідає "Футболіст".

Вітер приносить легкий аромат кави й наступної миті вона з'являється у сталевих кухлях на столі – її приносить один із чоловіків, які щойно прокинулися від сну після нічного чергування. На подвір'ї додається людей – курять, розмовляють між собою і телефоном, слухають нашу розмову.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ромка правильно орків послав" – як живе автор крилатої фрази про "русский корабль" і що про нього розповідають земляки

Несподівано звичний фоновий шум серпневого дня – шум вітра в деревах і перегукування птаства – розривають звуки двох вибухів. Далекі, але цілком упізнавані. Зі звуком приходить легеньке відчуття, що повітря трохи зсунулося.

– О, прильоти. Далеченько, – байдуже коментує "Футболіст".

– Які думки в голові, коли починається обстріл? Страшно? – питаю.

– Вопщє не страшно. Думок ніяких – голова пуста, без емоцій. Адекватно все воспрінімаю, – відповідає.

Можете написать, шо шукаємо майбутніх дружин? Хай пишуть нам

– Чесно? Вчора посміялися, шо по полю і ні до кого не прилетіло, – "Юрист" широко усміхається.

– А чого тоді найбільше боїтеся? – звертаюся до усіх.

– Та не знаю навіть шо вам сказать. Хіба шо воно все затягнеться надовго. Як АТО було вісім років. А в мене плани – ще сім'ю нада создавать. Хоч обраниці немає, – трохи ніяково знизує плечима "Футболіст".

– Ми з "Футболістом" тут серед усіх єдині нежонаті. У мене тоже нема нікого не прімєті. Можете написать, шо шукаємо майбутніх дружин? Хай пишуть нам, – на жарт "Юриста" вибухають гучним сміхом всі навколо.

Автор: Ольга Стенько
  "Студент" мріє про найскорішу перемогу України, щоб повернутися додому до дружини і двох синів
"Студент" мріє про найскорішу перемогу України, щоб повернутися додому до дружини і двох синів

До столу залишити автограф на прапорі підходить серйозний 28-річний "Студент" – чорнявий з гострими рисами обличчя. Втомлено усміхається після безсонної ночі. Після повернення ще не зняв навіть бронежилет.

– У мене сім'я, двоє дітей. Дуже люблю родину і сумую за ними. Добровольцем пішов, бо не хочу, щоб нам нав'язували чужу політику і мої діти росли рабами кремлівської системи. Сини у свої чотири і дев'ять років знають гімн України напам'ять. Якщо виростуть і вирішать стати військовими – це буде їхній вибір, – говорить "Студент".

Командир додає, що практично всі чоловіки в його підрозділі мають дітей, у багатьох – по двоє чи навіть троє, а хтось ось-ось має стати батьком.

– Дивіться, це наш "Кот". А це у нього в інстраграмі фотосесія з дружиною вагітною. Це ж чиста краса, – "Канарейка" киває на бородатого широкоплечого чоловіка у військовій панамі на голові.

Не хочу, щоб нам нав'язували чужу політику і мої діти росли рабами кремлівської системи.

Протягує свій смартфон і гортає фото. На екрані військовий у камуфляжі позує з довгокосою шатенкою в атласній сукні нюдового відтінку, яка підкреслює вагітність, на тлі сонячних літніх пейзажів. Подружжя усміхнене й щасливе.

– Ну шо, ми їдем? Хто зі мною в машині? – виходить з будинку молодий чоловік у штанах забарвлення "варан" і всьому чорному – футболці, плитоносці, рукавичках та окулярах. На голові – темно-сіра кепка з камуфляжними плямами.

– Ідем на позиції на нашій машині. Свою краще залиште тут, – говорить "Канарейка" й наполегливо радить надягнути бронежилет.

"ПОЛТАВА"

Коли виїжджаємо, ледве стримую рефлекс пристібнути ремінь безпеки. Розумію, що в зоні бойових дій це недоречно. По-перше, з міркувань безпеки, щоб у разі обстрілу можна було швидко, буквально одним рухом відчинити дверцята й вистрибнути з машини. До того ж в об'ємному бронежилеті це той ще квест – у ньому навіть сидіти на пасажирському кріслі "Жигулів" незручно.

– Кермувати "Жигулями" нескладно, но тут місця мало. У мене своя машина "Джилі", а тут обично їжджу на Toyota HILUX, – пояснює військовий за кермом.

У підрозділі є різноманітні військові машини, та перевагу воїни надають пересуванню на власних цивільних автівках. Так менше привертають зайвої уваги, каже.

Чим бліже до кордону з Росією, тим хужі дороги

– Ці "Жигулі" – мого побратима, який виїхав з Маріуполя та пішов добровольцем у ЗСУ.

Військовий упевнено тримає кермо й встигає курити електронну цигарку. Намагається об'їжджати ями, але це не надто допомагає – машину трясе. Дорога що далі, то гірша.

– Давно звернув увагу – чим бліже до кордону з Росією, тим хужі дороги. Це не тому шо Україна не хотіла тут строїть. Просто тут люди такі. Багато в кого мєнталітєт інший, не український, – розмірковує 28-річний "Полтава".

Автор: Ольга Стенько
  "Полтава" давно зауважив, що чим ближче до кордону з Росією, тим гіршими в Україні стають дороги
"Полтава" давно зауважив, що чим ближче до кордону з Росією, тим гіршими в Україні стають дороги

Хоча увесь батальйон сформований з полтавців, виділяється серед них позивним-топонімом. Дістав його ще 2014-го, коли 21-річним хлопцем без жодного воєнного досвіду пішов добровольцем в ЗСУ. За розподіленням потрапив у тернопільський добровольчий батальйон, служив на Донеччині – під Маріуполем.

Чого должен іти воювать старий дід, вмісто того шо єсть молоді хлопці?

– Пішов, бо у мене багато однокласників вже служили. Війна в країні – должен хтось йти її захищати. Чого должен іти воювать старий дід, вмісто того шо єсть молоді хлопці? Я прийшов з АТО, завів родину і тепер знову пішов воювати, – говорить, вдивляючись дорогу попереду. – Дружина підтримала рішення. А шо їй остаєця? Вона звикла. Перший раз же дочекалася? І другий дочекається. Ми з нею давно вмєстє, з дев'ятого класу встрічалися.

– Чи дуже відрізняється війна, яка була в АТО й нинішня? – питаю.

– Відрізняється, канєшно – усім. Но мені не привикать – я роблю те, що добре знаю і вмію. Мені главне – шоб бистрєє перемога була. Шоб повернулися додому і наконєц жили спокойно, – каже "Полтава".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Над головою пролетів літак і десь бахнуло. Зрозумів – щось відбувається": як добровольці зі зброєю захищають Полтаву

ПОЛЬОВЕ ЖИТТЯ

Після декількох доволі крутих поворотів машина з'їжджає на узбіччя під захист молодої порослі акації та американського клена. Неочікувано розумію, що навколо – військові позиції, які можна побачити лише, підійшовши впритул.

Добре вкопані в землю бліндажі ззовні ледь помітні – невеликі пагорби землі поміж деревами. Всередині приємно прохолодно. Нині бліндаж-кухня виконує роль комори, де на стелажі вздовж стін зберігають харчі. А готують і споживають їжу вояки на столах з палет під тентом поміж високих дерев. Для холодної пори в бліндажі встановлюють буржуйку й плиту.

У деяких житлових бліндажах темно – на двоярусних дерев'яних ліжках, загорнувшись у спільні мішки, відпочивають солдати після караулу. В одному – світиться світло.

Виловлюємо всяких, хто ходить, і ворожі ДРГ

Спускаємося на кілька сходинок, потрапляємо в коридор, у якому стіни й підлога щільно замощені дошками. Далі – підземна житлова кімната площею близько 12 кв. м. Стіни акуратно затягнуті міцною чорною плівкою, вздовж них – сколочені з дошок двоярусні ліжка. Тут живуть шестеро військових. Обстановка доволі аскетична: мінімум меблів, практично весь простір займають особисті речі військових – камуфляж, бронежилети, шоломи, розвантажувальні системи, рюкзаки з особистими речами й аптечки.

–Тут прохолодно в спеку, а ночью не холодно — ми ж у спальніках спим. А на зиму буржуйку поставим, буде тепло. Взагалі, ми ж не сидим тут постійно, – говорить Олег. Приставивши до свого ліжка пластикову бочку як столик, збирає на ній автомат після чищення.

Автор: Ольга Стенько
  Один з житлових бліндажів на позиціях батальйону
Один з житлових бліндажів на позиціях батальйону

Справді, сидіти в бліндажах військовим особливо немає коли – використовують захищені місця хіба для сну між дозорами й бойовими чергуваннями. У вільний час збираються біля столу під тентом – попити кави й обговорити новини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ромка правильно орків послав" – як живе автор крилатої фрази про "русский корабль" і що про нього розповідають земляки

Під ногами у вояків задоволено дрімає мале щеня – чорне із сіро-рудими лапками й плямою на морді. Його підібрали в "зеленці", коли група поверталася з бойового виходу. Почули його безпомічний писк.

– Грязне, блохасте, обліплене мухами було. Завернуте в якусь тряпку смердючу. Хтось же ото заніс і викинув. Ми забрали, підлікували, нагодували. Тепер у нас є свій собака-охраняка. Тіки ще трохи підрости – но то вже дєло врємєні, – говорить худий чоловік у форменних штанах і чорній футболці з написом "Україна – моя земля" на спині.

– Да, враг не пройде, – усміхається командир. – Ми тут виловлюємо всяких, хто ходить, і ворожі ДРГ – до кордону тут рукою подать. У нас усе під контролем. А з таким охранніком і муха не пролетить.

Зараз ви читаєте новину «Як ЗСУ обороняють Харківщину від окупантів: історії та фото воїнів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути