"Коли приходить війна, у першу чергу, втрачаєш себе: особистість, людяність, жіночність. Насильство - у кожному із нас. Війна - той подразник, який дає насильству вийти із нас", - розповідає поетка, літературна критикиня, громадська активістка Холуд Шараф. Народжена в Аль-Мджемрі, що в Сирії. Працювала медиком у лікарні в жіночій карній колонії в Аль-Сувейді, була свідком тортур ув'язнених, через що зазнавала погроз і шантажу зі сторони поліції.

Публічне інтерв'ю з Холуд - частина проекту "Історії іншості" в рамках Book Forum проходило 20 вересня у внутрішньому дворику Львівського інституту банківської справи:

 

"На війні діє лише один закон - виживання. І воно змушує нас бути потворами, як ті, кому ця війна потрібна. Коли війна прийшла до Сирії, весь себе запитувала "Чому"? Спочатку постріли викликали тваринний страх. Усі ховались, діти плакали. Через якийсь час, коли стало зрозуміло: війна надовго, межа стресостійкості у сирійців зросла. Ми призвичаїлисьдо пострілів. Війна ввійшла в денний розпорядок, - ділиться Холуд Шараф спогадами. - Ви перестаєте відчувати будь-які людські емоції. Стріляють - ховаєтесь. Припиняють стріляти - виживаєте далі".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Хочу для дочки кращого майбутнього - тому став феміністом" - видали переклад маніфесту про рівність прав

Після початку війни Холуд Шараф навчала сирійських дітей англійської, працювала в осередку психологічної допомоги. Як розлучена, жінка зазнавала постійного суспільного тиску. Зараз Холуд перебуває в Кракові у рамках стипендійної програми для письменників в екзилі ICORN.

 

"Із війною можна боротися, або виживати. Я виживаю. Це як у літаку під час авіакатастрофи: спочатку одягаєш кисневу маску на себе, потім - на дитину. Рятуєш спочатку себе, а тоді всіх інших. Втекла із Сирії до Польщі. Щоразу, коли дзвоню додому, мені відповідають: "Все гаразд, не хвилюйся". Знаю, що це не так.

Я біженка. Півроку тому приїхала до Польщі. Не знала англійської. Зараз намагаюсь її вивчити. Чужинців не завжди приймають у суспільстві. Наші культури настільки разючі, що перші дні я навіть не розуміла, в якому місці мені переходити дорогу. Намагаюсь пристосуватись, та це дуже важко. Мій страх відчувають люди. Я надто нервова, надто обережна, обдумую кожен свій крок. Це викликає неприязнь. До усіх біженців".
Холуд переконана, що на війні є "культура страху":

"У моєму рідному Аль-Мджемрі пташки бояться людей. Близько не підлітають. Думала - це норма, але коли приїхала сюди, здивувалась: птахи живуть поруч із людьми.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про літературу, сексуальне виховання та політ на Марс - Беґбедер на Book Forum у Львові

Це культура страху. Птахи бояться дітей, бо вони на них полюють. Діти бояться дорослих, бо дорослі на межі виснаження, можуть зірватись. Жінки бояться і не довіряють чоловікам, чоловіки - військовим. У нормальному суспільстві не має відбуватись таких процесів".

Поетка була здивована, коли дізналась про війну в Україні:

 

"Країна в центрі Європи в стані війни. Когнітивний дисонанс. Приїхала до Львова, і здивувалась ще більше - ви намагаєтесь жити нормально. Підтримуєте культуру, навчаєтесь, працюєте.

Українці змогли вчасно зорганізуватись. Війна - рак, а щоб його побороти, треба діяти спільно. Громадські організації, культурні іцініативи, благодійні проекти. Українці весь час говорять про війну із "холодним розумом". Ви вже перестали виживати. Ваші робітники, інтелігенція, артисти, політики - усі хочуть миру. Ви купуєте домівки, будуєте дороги, займаєтесь бізнесом, відпочиваєте, але, попри це все, - воюєте. Це той шлях, який Сирії потрібно ще пройти.

Думаю, така стратегія неодмінно закінчиться успіхом".

×