У Полтаві 12 листопада провели в останню путь завідувача неврологічного відділення 3-ї міської клінічної лікарні 55-річного Віталія Нетребовського. Останні місяці у відділенні лікували пацієнтів з Covid-19, ускладненим супутніми хворобами.
Віталій Анатолійович захворів на коронавірус наприкінці жовтня. Хвороба швидко ускладнилася. Майже тиждень лікар був у важкому стані, а 10 листопада помер в обласній інфекційній лікарні.
Прощання з лікарем почалося ранком четверга на території Полтавської обласної лікарні – біля будівлі патанатомії.
Доріжкою до моргу йдуть дві жінки із заплаканими очима. В обох – медичні маски на обличчях і по дві червоні гвоздики в руках. Колишні колеги.
- Лікар від чистого серця, за покликом душі. Нікому ніколи не відмовляв у допомозі. Завідував відділенням і лікував пацієнтів – у нього дві палати було. Як людині в палаті погано було, до нього залітаєш і він кидає все. Чай-кофе, ручки. Біжить, сходу сам пада на коліна і робить штучне дихання хворим. Особисто вмів все робити, - каже медсестра Олена Чечень.
Біля будівлі Полтавського патанатомії зібралися кількадесят людей. Практично в кожного у руках квіти. Всі без виключення – в масках на обличчях. До ґанку заднім ходом під'їжджає сірий мікроавтобус з табличкою "Ритуальний" на передньому склі.
Задні двері відчиняють двоє чоловіків. У повній тиші люди пожвавлюються і підходять ближче.
У салоні мікроавтобуса стоїть труна з лакованого дерева із золотавим оздобленням. Кришка закрита.
- А як іначе. Добре, що хоч так разрішили попрощаться. Взагалі, з такою хворобою не можна – одразу в крематорій, - каже худорлява жінка з букетом хризантем у руках своїй сусідці.
Серед тих, хто прийшов провести в останню путь лікаря, більшість – колеги. Трохи відособлено стоять чоловіки, одягнені в стилі мілітарі.
- Він у нас тренувався. Стрибав з парашутом ще цього літа. Пробачте, не можу говорити, - відказує невисокий чоловік у військовому однострої. Очі наповнюються сльозами. Чоловік різко відвертається та відходить.
До мікроавтобуса з труною вишикується мовчазна черга. Люди підходять вервечкою до труни, кладуть на кришку квіті. Пошепки говорять слова подяки, виголошують короткі молитви. Хтось хреститься.
- Царство небесне вам, лікарю. Нехай Бог дасть вам найкраще місце в раю, - жінка в рожевій куртці низько вклоняється і відходить, витираючи сльози.
Чоловік у куртці кольору хакі виструнчується, прикладає руку до козирка військового кепі. Стоїть так якусь мить і відходить.
- Знаю Віталія з початку лютого 2015 року. Ми з ним поїхали як волонтери до лікарні Артемівська двома бусами. Повезли необхідне в лікарню, допомагали вантажити поранених. Він супроводжував важких пацієнтів до госпіталю в Харків, - розповідає полтавський активіст, волонтер Сергій Лисенко. - Потім він пішов до військкомату і мобілізувався в зону АТО. Справжнє чоловіче рішення. Був офіцером – капітаном медичної служби, заступником начмеда 28-ї бригади (28-ма ОМБр імені Лицарів Зимового Походу. – Gazeta.ua). Постійно були з ним на зв'язку, передавали машину, зібрали медичний рюкзак. Він піклувався про своїх підопічних військових. Його дуже поважали.
Чорна лляна маска не може приховати гримасу горя на обличчі Сергія.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "До самого кінця допомагав хворим і боровся за кожне життя" - від Covid-19 помер завідувач коронавірусного відділення
- Ми з ним потоваришували. Спілкувалися практично до останнього. Я знав, чим він займався – що в нього ковідне відділення. Допомагав йому, збирав і передавав засоби захисту для лікарів – щитки. Однак, про свою хворобу він мені не сказав. Я дізнався від спільних знайомих, що він в обласній інфекційці, 25 жовтня. За 5 днів не відповів на дзвінок. Але написав – востаннє. На моє питання, яка потрібна допомога, просто подякував смс-кою. З 2 листопада вже перестав відповідати. У п'ятницю, 6 числа, сказали, що він дуже "важкий". До вівторка не було ніякої інформації. А потім спільна знайома повідомила телефоном, що Віталіка нема.
Віталій Нетребовський завідував відділенням неврології у 3-й міській клінічній лікарні Полтави з 2017-го. Разом із тим, консультував пацієнтів із неврологічними ускладненнями в обласній інфекційній лікарні.
- Знаємо один одного років 30, - каже директор 3-ї міської лікарні Анатолій Рудич. - Так склалися обставини, що коли я став головним лікарем, Віталій якраз був на ротації в Полтаві. І я запросив його до себе завідувачем неврологічного відділення. Він не дуже хотів – думав майже місяць. Я його "дотис". Він був на рідкість відповідальною людиною. Не було відмовок про день, ніч чи вихідний. Якщо була потрібно його допомога – наприклад, подивитися нового пацієнта – він не відмовляв, а приїжджав одразу. Ми з ним більше 10 років працювали консультантами в інфекційній лікарні. Я консультував дітей, він – дорослих. Досі не можу усвідомити, що його більше немає.
Без чоловіка та батька залишилася родина – дружина Зоя Сергіївна та доньки Катерина і Олена. Діти за прикладом батька також стали лікарями – обидві працюють стоматологами.
- Тут ще важче, ніж було на передовій. Там ти хоча би знаєш, звідки "летить" і можеш відчути та якось зреагувати. Тут ти не знаєш, коли й звідкіля. І може статися, що дізнаєшся вже запізно, - каже двоюрідна сестра лікаря Галина Векшина.
Поруч із закритою труною стоїть дружина Віталія Анатолійовича. Не говорить і майже не рухається – тільки тихо плаче. Її з обох боків підтримують згорьовані доньки. Одна з них міцно обіймає фото батька в рамці – так, що не видно обличчя на портреті.
Коли дверцята мікроавтобуса зачиняють і він повільно від'їжджає від ґанку моргу, люди вишиковуються і йдуть пішки територією лікарні ще 100 метрів.
Поховали лікаря Віталія Нетребовського поруч із могилою батька в рідному місті – у Прилуках, де живе його мати Галина Іванівна.
- Це була його остання воля. Він сам обрав, де його поховати. Все життя був здоровою сильною людиною. А потім захворів. Усвідомлював, що не подолає хворобу. Написав останні листи – матері, мені, донькам. В листах висловив свою волю. Заповів, де його поховати, розпорядився, всім все розписав. І наголосив, що пише все в свідомому розумі та добрій пам'яті, - говорить Галина Векшина.
Від ускладнень, викликаних коронавірусом, 4 листопада помер відомий в Україні реаніматолог, професор Фелікс Глумчер. Він був членом-кореспондентом Національної академії медичних наук України, доктором медичних наук, професором, лауреатом державної премії України у галузі науки і техніки, заслуженим лікарем України. Також завідував кафедрою анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
3 
1
Коментарі