Ядерний заряд, ракети Х-22 та літаки Blackjack: які секрети приховує зброя, якою РФ атакує Україну

12

Війна в Україні стала першою після Другої світової, в якій застосовуються усі наявні типи озброєння, заявив 15 жовтня керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони Кирило Буданов. Зокрема, росіяни наносять удари по Україні ракетами з підводних човнів, кораблів та літаків.

Для ударів із повітря ворог використовує важкі стратегічні бомбардувальники типу Ту-23М, Ту-95, Ту-160. Ці судна та їхні модифіковані варіанти, здатні випускати по цілях крилаті ракети великої дальності. Саме тому агресор може наносити удари зі своєї території та не залітати туди, де літаки стануть вразливими для українських систем протиповітряної оборони.

Найбільш активно ракетний терор Росія починає застосовувати, коли Збройні сили України досягають значних успіхів на фронті. Так, 10 жовтня наша країна пережила, чи не наймасованішу ракетну атаку. Тоді ворог випустив 84 крилаті ракети, 56 із яких збила наша ППО. Але були і влучання по інфраструктурі населених пунктів 15 областей.

Багато ракет, які зараз запускає РФ з літаків – колись були у нас на озброєнні. Однак на початку XXI ст. Україна добровільно віддала цю зброю Кремлю.

Кореспондентка Gazeta.ua зустрілася у Полтаві з льотчиками стратегічних бомбардувальників, щоб дізнатися основні властивості та кількість таких ракет у РФ. І щоб з'ясувати – чи здатні вони переносити ядерний заряд. Також поговорила про типи літаків, які зараз і випускають ці ракети.

НА СВОЄМУ МІСЦІ

Із колишнім пілотом важкої бомбардувальної авіації 60-річним Віктором Савченком, зустрічаємося у середмісті Полтави. У сквері одного зі спальних районів, який колись був дуже секретним місцем – авіамістечком "Полтава-4". Тут з 1946-го до 2000 року базувалася 13-та гвардійська Дніпропетровсько-Будапештська важка бомбардувальна авіаційна дивізія та 185-й гвардійський важкий бомбардувальний авіаційний полк.

Серед перехожих Віктор Миколайович вирізняється білою курткою-вітровкою. Вона яскраво виділяється серед більш темного верхнього одягу в якому повз проходять містяни. У чоловіка гарна постава, вироблена десятиріччями військової служби.

Сідаємо на яскраво-жовту лаву з сонячного боку паркової алеї, засадженої невисокими та акуратно обстриженими кленами.

 

– У 2002 році стало ясно, що полку не буде, бо ставлення держави до нашого типу літаків було однозначне: гроші на пальне і бойову підготовку пілотів не виділяли. А льотчик, який не літає – не льотчик. Технік, який не готує бойову техніку – не технік, – згадує останній період існування 185-го авіаційного полку Савченко. – Звільнився за станом здоров'я. Спочатку в запас, а з нинішнього року – у відставку за віком.

Віктор Миколайович виконував польоти на дальніх надзвукових бомбардувальниках-ракетоносцях, літаках Ту-22М3. Виконував бойові завдання за часів військової кампанії СРСР в Афганістані: у 1988 – 1989 роках із екіпажем забезпечували прикриття радянських військ під час їх виводу. Брали участь у бойових діях – застосовували авіабомби.

– Що відчували, коли ваш борт скидав бомби на територію іншої країни? – питаю.

– Тут вибору немає. Якщо ти пов'язуєш життя з захистом своєї вітчизни, то маєш розуміти, що в якийсь момент тобі доведеться вбивати ворога – людину. Тільки вже на законних підставах. Що, в принципі українці зараз і роблять.

Співрозмовник дістає з кишені темно-сіру пачку цигарок та жовту запальничку. Закурює, затягується з насолодою.

– Кожен на своєму місці робить те, що має робити. Не може окремо піхота, чи авіація виграти війну, – продовжує військовий. – А от як ти вбиваєш або ставишся до виконання своїх обов'язків під час війни – це зовсім інша річ. Багато хто, дізнаючись, що я воював в Афганістані, ставиться до цього негативно. Та я хочу підтвердити: ні однієї бомби по населених пунктах ми не скинули. Ми відпрацьовували по переміщенню з Пакистану караванів душманів. Або якщо десь в горах наші не могли вибити блокпости чи засідки, то ми наносили туди бомбові удари. Плюс, відпрацьовували удари безпосередньо поблизу наших військ, щоб вони могли безпечно покинути Афганістан.

Пілот не вдається в подробиці афганської військової кампанії СРСР. Але зауважує: те, що зараз робить РФ – порушує всі закони і правила ведення війни.

– У Росії немає ніяких підстав для початку і ведення війни в Україні. Окрім того, що вони настільки нас ненавидять, що хочуть знищити не лише країну, а й кожного з нас, – говорить Савченко. – Тому в українців вибору немає: або вони нас, або ми їх. І думаю, що ми їх. Бо теж хочемо жити. І не так, як вони.

Віктор Савченко погоджується розповісти про ракети, з якими йому доводилося мати справу за часів військової служби. Саме ними Росія нині обстрілює мирні українські міста. Мова про Х-22 – надзвукову крилату протикорабельну ракету великої дальності. Її назва читається, як "Ха-22". В СРСР цей тип ракет отримав назву "Буря", а за класифікацією НАТО вони мають назву Kitchen – кухня.

СМЕРТОНОСНІ ТА НЕТОЧНІ

Станом на початок повномасштабної війни в Росії було щонайменше 3 тис. ракет Х-22, за різними даними. Прикро, але ракети, якими РФ обстрілює нашу територію – ми віддали ворогу самі, каже Савченко.

Х-22 росіяни випускають по багатолюдних цивільних об'єктах в Україні. Зокрема, 9 травня ці ракети прилетіли по торговельному центру "Рів'єра" в Одесі, 27 червня – по ТЦ "Амстор" у Кременчуці, в ніч на 1 липня – по базі відпочинку та житлових будинках у Білгород-Дністровському районі на Одещині. Унаслідок цих терористичних дій РФ загинула щонайменша 41 людина, постраждали понад 200.

Усього із травня до початку вересня Росія здійснила щонайменше 20 пусків Х-22 різних модифікацій, під час яких по Україні вилетіло понад 50 ракет.

Ще у 2000 році сотні таких ракет були на озброєнні в України. Але тоді наша держава передала 386 Х-22 Росії – у якості оплати боргів за різні надані послуги та газ. Ще 423 ракети цього типу були знищені на полігоні в Житомирській області. Під ліквідацію у той період потрапили і 60 літаків, які були носіями Х-22. З бойових повітряних суден тоді познімали всю електроніку та двигуни. Велику частину літаків порізали на шматки упродовж 2002-2006 років.

 

Ініціатором ліквідації суден та озброєння були США, каже Савченко.

– Я тоді не розумів (навіщо це робили. – Gazeta.ua). Усвідомлення прийшло пізніше: Америка була ініціатором не тому, що виступала проти України. Це стало питанням безпеки у світі. Адже важку стратегічну зброю, розпорошену по різним країнам, було важко контролювати. Тому Америка і профінансувала знищення літаків, – говорить пілот.

У Полтаві судна почали різати 12 листопада 2002 року. Віктор Савченко свідомо не прийшов тоді на летовище.

– Я знав, що буде і звільнився 2002-го, щоб цього не бачити. Морально був готовий, але перебував у глибокому сумі. Бо це – величезний відрізок мого життя, пов'язаний з літаком, який я знав буквально до шурупчика та з якого я здійснив три пуски ракет.

За часів моєї служби ракети називали "виріб 97" в модифікації М/МА та "виріб 107" в модифікації Н/НА, говорить Савченко. Перші призначалися для ураження точкових цілей. Як правило, морських – авіаносців та авіаносних ударних груп. Така ракета більш точна, більш рухома. Застосовувалася в неядерному спорядженні.

– Ракети Х-22Н/НА були призначені для ураження площадних цілей, як і Х-22ПСИ. Вони можуть нести ядерну зброю, – веде далі Віктор Миколайович. – В ракетах був або боєзаряд в звичайному спорядженні в тротиловому еквіваленті до 950 кілограмів, або ядерний. Така ракета влучала по площі – приблизно в зону 100 квадратних кілометрів. Коли ми проводили навчальні стрільби, то залік нам ставили, якщо потрапляли в точку в межах такого квадрату.

РФ і зараз використовують такі ракети – ймовірно, що саме в модифікації Н/НА, веде далі льотчик. З відкритих джерел він отримав інформацію, що ракети Х-22ПСИ були в Росії вдосконалені, що звузило квадрат можливого влучання до площі в 400 кв.м. Хоча про ідеальну точність досі не йдеться.

– Є дуже багато нюансів, куди ракета падає. Залежить ще від того, наскільки точно задані координати цілі, чи є поруч з ціллю якийсь радіолокаційно більш потужний об'єкт, – пояснює Савченко. – Ракета Х-22ПСИ – самонавідна. Має доплерівський вимірювач швидкості і може на останньому етапі перенаправитися. На самому літаку, як носії озброєння, прошивають в електронному вигляді координати усіх точок польоту: точки пуску ракет, цілі. Якщо дуже точно прошиті координати і штурман точно захопить точку й наведе ракету, вона може влучити в ціль. Або не влучити – людський фактор може стати причиною хиби.

На носіях згаданих вище ракет, літаках Ту-22М3, пуски відбуваються за допомогою радіолокаційної станції – РЛС. Усі передпускові маніпуляції виконує штурман, коли літак виходить на лінію бойового шляху – до рубежу пуску. Штурман захоплює в перехрестя РЛС ціль, підключає апаратуру, запускає ракету. В момент її вильоту включається індикатор "радіосупровід" – це означає, що з літака до ракети повністю передані координати цілі.

 

Ракети Х-22 можуть запускатися по різним траєкторіям. Нижня – це коли літак-носій перебуває на висоті до 8 км. Тоді ракета після запуску може підніматися до 11,5 км. У верхній точці носій летить на висоті у 8-14 км, а ракета може злітати угору до 22 км. На цій висоті летить поки до цілі не залишається 50 км по вертикалі. Далі вона переходить в режим пікірування. Швидкість із якою ракета при цьому летить, перевищує 4 тис. км/год.

Ракети Х-22 призначені для ураження цілей на відстані 300-600 км. Цей шлях долають приблизно за 10 хв.

ВІДПУСТИТИ І ЗАБУТИ

Після запуску з літака – ракета втрачає зв'язок з носієм і її вже неможливо перепрограмувати. Єдина можливість знищити Х-22 – відпрацювати по ній засобами протиракетної або протиповітряної оборони.

Ще один варіант нейтралізації – за допомогою засобів радіоелектронної боротьби "обнулити" програмування ракети, пояснює військовий. Тоді Х-22 буквально "забуде" дані цілі та летітиме поки не закінчиться пальне. Упавши на землю – вибухне.

– Після пуску ракети її, що називається, відпустили і забули. Далі вона живе своїм життям, поки не виконає програму, – наголошує Савченко.

Якщо ж ракета несе ядерний боєзаряд, то знешкодити її узагалі без вибуху – неможливо, наголошує пілот. Проте можна зменшити шкоду від ураження, якщо ліквідувати ракету над малозаселеною територією – до того, як здетонує ядерний заряд.

– Ракети з ядерним зарядом, зазвичай, програмуються на вибух на висоті. Це наносить більше шкоди, ніж наземний підрив, – пояснює Савченко. – Вибух програмується за певним алгоритмом. Раніше запрограмованого часу ядерний заряд не спрацює.

Єдиний спосіб дізнатися, чи переносить якась конкретна ракета ядерний боєзаряд – це дістати якісну розвідувальну інформацію, наголошує військовий. І додає, що потенційно в кожній ракеті може виявитися не просто фугасно-кумулятивний заряд. Хоча і він може заподіяти багато лиха.

 

– Це майже тонна в тротиловому еквіваленті (кількість кілограмів вибухівки, яку переносять ракети Х-22. – Gazeta.ua). Дуже потужний вибух, – говорить Віктор Миколайович. – Якщо ракета влучить перед будівлею, то це буде розрив вибухового пристрою. Полетять навсібіч уламки самої ракети та уламки від споруд і комунікацій. Люди, які при цьому ховалися в підвалі цєї будівлі, матимуть шанси не просто вижити, але й залишитися неушкодженими. Якщо ж ракета влучить в будинок, то є небезпека, що люди постраждають не тільки від самої ракети, але й від уламків конструкції дому.

Льотчик радить не нехтувати повітряними тривогами та спускатися у підвал або сховище.

– Якщо немає підвалу, то дотримуємося "правила двох стін". Це реально може врятувати життя, – каже.

Окрім загрози від вибухівки, ракета несе ще одну небезпеку: вона може стати причиною серйозного або навіть смертельного отруєння, наголошує пілот. Бо з Х-22 після "прильоту", можуть ще розлітатися хімічні елементи – окиснювачі пального. Це суміш концентрованої азотної кислоти, яка при потраплянні у воду виділяє оксид азоту – надзвичайно отруйну речовину.

– Мені якось зателефонували з ДСНС. Тоді 10 їхніх людей отруїлися – рятувальники на місці падіння ракети працювали без костюмів хімічного захисту. А окиснювач залишився, – говорить військовий. – Рятувальникам треба звертати на це увагу: якщо бачать, що це ракети Х-22 різних модифікацій, то треба працювати в хімкомплектах.

Яку саме модифікацію ракети запускають – визначити неможливо, додає льотчик. Так само нереально знати напевно – росіяни навмисно атакують цивільну інфраструктуру, чи ракети "мажуть".

– У російській армії також має місце саботаж. Це видно, коли ракети прилітають у поля та нікому не шкодять, – вважає Савченко. – Я схильний у це вірити, бо там не зовсім же всі обдовбані. Хтось же должен мати розум.

У Віктора Савченка є знайомі у Росії. Але він не підтримує з ними зв'язок після початку війни: "Вони там "наглухо відбиті".

– Якщо людина називає мене фашистом і бандеровцем, а до цього ми їздили і спілкувалися, бо в мене жінка з Росії та і в мене якісь корні були – то як і навіщо з таким спілкуватися? – говорить льотчик. – Є і зо п'ять людей притомних. Вони вже в старшому віці й не служать. Хтось просто мовчить. А було і таке: один наш колишній товариш по службі Ігор – жив тут. Його син Олег ходив у Полтаві в школу, виріс у нас. Потім Олег звільнився, поїхав з родиною в Росію. Його син там вступив на навчання і зараз – командир полку літаків Ту-160 (мова про Олега Скітського, командира 121-го важкого бомбардувального авіаполку, що базується в місті Енгельс Саратовської області РФ. – Gazeta.ua).

Фото: Ольга Стенько

ЛІТАКИ ТЕЖ ВТОМЛЮЮТЬСЯ

Найближчий до України російський аеродром, на якому базуються Ту-22М3 – Шайківка. Він розташований за 225 км від російсько-українського кордону, на межі Калузької та Смоленської областей РФ. Аеродром був атакований 7 жовтня невідомим дроном, в результаті чого могли бути знищені два літака, за непідтвердженими даними.

– Він колись був частиною нашої дивізії (аеродром Шайківка. – Gazeta.ua), – розповідає Віктор Савченко. – У Полтаві був штаб дивізії, до якої входили три авіаполки: Полтавський, Прилуцький і Шайківський. Там також базувалися ще винищувачі. Чув інформацію, що дронаи два Ту-22М3 знищили, а ще шість вивели з ладу. Це фактично виходить небоєздатна ескадрилья. А інші літаки передислокували в Рязань – у 43-й Центр бойової підготовки та перепідготовки льотного складу. По суті – це бойовий аеродром.

За рік до повномасштабного вторгнення в Україну у Військово-повітряних сил РФ було 66 літаків Ту-22М. Якщо дійсно в Шайківці вдалося вивести з ладу 6-8 літаків, то це означає втрату 10% машин.

Окрім пошкодження в результаті бойових дій, літаки можуть втратити боєздатність унаслідок довгого часу використання та неналежної експлуатації. Є таке поняття, як цілісна втома металу, пояснює Савченко.

– Є так звані регламентні роботи по двигуну, фюзеляжу та різним системам. Якщо їх дотримуються, то можна подовжити термін експлуатації, – говорить. – Наприклад, наші літаки, які тут у нас порізали на брухт – були найновішої модифікації. Були передбачені штатні ракети Х-22 і модернізовані під Х-15 (ракети класу повітря-земля на твердопаливних двигунах. – Gazeta.ua) – касетні ракети, які висіли на барабанах. То в них термін експлуатації був до 2025 року. Це при тому, що наші літаки при належній експлуатації могли бути на озброєнні до 2017-го. Щодо російських літаків скажу так: я не знаю як їх експлуатували та обслуговували. Може бути й таке, що вони розваляться на шматки за два роки.

 

Російські пропагандистські канали поширюють думку, що у них вистачить ресурсів для масованих обстрілів України упродовж 2-5 тижнів. Віктор Савченко вважає, що це нереально. Хоча і впевнений: обстріли ще будуть, але їх інтенсивність може вщухати.

– Територія у них велика і її треба захищати. Не можуть же вони випустити всі ракети по нам зараз. Бо що вони робитимуть, наприклад, на Дальньому Сході? – говорить.

Лунає сигнал повітряної тривоги. Мій співрозмовник, примруживши очі, кидає короткий погляд у небо. Занепокоєння не виказує – це, скоріше, звична реакція. Пропоную пілоту завершити розмову і шукати укриття.

– Раптом що, падатимемо на землю і шукатимемо вигини рельєфу, за якими можна ховатися — віджартовується Савченко, широко посміхаючись.

КРАЙНІЙ ЛЬОТЧИК

Попри сирену, містяни продовжують іти у справах, алеями гуляють жінки та чоловіки з дитячим візочками. Трохи далі двоє дівчаток та хлопчик молодшого шкільного віку, з веселим вереском носяться навколо стели, яка імітує літак, що піднімається у небо – високу бетонну основу увінчує зменшена модель літака Ту-22.

– Це святе місце для нас усіх, колишніх пілотів, – військовий пенсіонер 67-річний Олександр Сливенко, поставивши руку козирком над очима, дивиться знизу наверх на сріблястий літак, що навіки застиг у віражі.

Сливенко – колишній пілот, командир авіаційної ескадрильї 185-го гвардійського важкого бомбардувального авіаційного полку.

Він прийшов в авіацію в 1974 році, а звільнився в запас за 40 років – у 2004-му, коли в Україні знищили останній важкий бомбардувальник. Про себе неохоче говорить, що він крайній льотчик, який літав у своєму полку: "Закрив історію важкої бомбардувальної авіації в Україні".

 

Льотну кар'єру командира судна завершив на літаку Ту-22М3. До того пілотував військові літаки різноманітних моделей: спочатку навчально-військовий Л-29, потім перший радянський реактивний бомбардувальник Іл-28, перший в СРСР дальній швидкісний ракетоносець Ту-16, військову модифікацію турбогвинтового літака Ан-24, а потім Ту-134УБЛ, який використовують як тренувальний для підготовки пілотів літаків Ту-22М3 і Ту-160. Останній – це надзвуковий стратегічний бомбардувальник-ракетоносій зі змінною стрілоподібністю крила.

Саме Ту-160 став вінцем льотної кар'єри Сливенка. Пілотувати таке судно було мрією усіх військових льотчиків СРСР. За зовнішній вигляд літак отримав серед пілотів прізвисько "Білий лебідь". А за міжнародною класифікацією НАТО отримав назву Blackjack – "чорний валет".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Людожер і Білий лебідь, який "ударив" міністра оборони США: де в Україні стоять літаки, які наводили жах на світ

– Бойових польотів ми на цьому літаку не виконували. Лише учбові та учбово-бойові. Літав, коли перенавчався на цей літак. Коли я прийшов у частину (184-й гвардійський важкий бомбардувальний авіаполк, що базувався у Прилуках. – Gazeta.ua), там було лише чотири таких літака. При тому, що в СРСР їх було усього сім. Потім поступово кількість Ту-160 у нашій частині збільшили до 19, – розповідає військовий.

Коли пілоти тільки починали освоювати Ту-160, часто виникали технічні неполадки різної складності – недоліки оперативно ліквідовували технічні служби. Фактично, Сливенко та його товариші по службі були льотчиками-випробувачами одного з найскладніших літаків того часу.

– Вважається, що це дальній стратегічний ракетоносець-бомбардувальник. В якості останнього Ту-160 ніколи не використовувався, – говорить пілот. – Як ракетоносець застосовується Росією зараз у війні проти України

Ту-160 брали участь і у війні в Сирії – у 2015-2017 роках росіяни запускали з них Х-555 та Х-101 по сирійських містах у провінціях Алеппо та Ідліб.

Кілька років тому російські Ту-160 виконували навчальні польоти до Південної Америки. Це були польоти не тільки з метою навчити нових льотчиків, а швидше випробувальні – екіпажі обкатували нове обладнання. Наприклад, навігаційний комплекс, каже Сливенко. Згадує про такий досвід і з власної практики.

– Літали ми на Північний полюс, на точку. Далі кудись летіти – це тільки на південь. Але на південь може бути сюди чи туди, – Олександр Сливенко жестикулює, показуючи на умовні чотири сторони напрямку польоту літака. – Суто географічно, ми летимо на південь у будь-якому випадку. Треба ж знати, куди саме – це буде Москва, Осло чи Іркутськ – тут має правильно працювати навігаційне обладнання. Я особисто виконував такі польоти — на Північний полюс і ще 500 кілометрів за ним, в бік Канади.

 

На той час Ту-160 літав на відстань 14 тис. км, за потреби проводили дозаправку – це значно збільшувало час перебування в повітрі й дальність польоту.

Нині в Росії Ту-160 базується на аеродромі в Саратовській області – у містечку Енгельс. Це один з двох стратегічних аеродромів РФ. Другий розташований в Амурській області.

– В принципі Ту-160 можуть базуватися і на інших авіабазах. Але для них потрібні особливі умови. Так, злітна смуга повинна бути не коротшою 3 тисяч метрів і з товщиною бетону, здатною витримати 300 тон ваги.

ДОЗВУКОВА ШВИДКІСТЬ

"Білий лебідь" здатний нести 12 ракет типу Х-55, які створювали спеціально для цього літака. Ці ракети можуть бути з різними типами боєзарядів. В тому числі, здатні переносити ядерні різної потужності.

Нині в РФ нарівні зі старими боєприпасами використовують модернізовані Х-555 та Х-101, Х-102.

Станом на 1991 рік в України були близько 1 тис. Х-55, у тому числі – з ядерними боєзарядами. Їх наша країна передала Росії в рамках програми ядерного роззброєння. Усього віддали у вигляді оплати за газові борги 575 реактивний снарядів Х-55. Інші утилізували.

– Ми запускали ракети. Після відсіку від літака вони літали спочатку півтори години на швидкості 700-1000 кілометрів на годину. Потім запускали на півтори тисячі кілометрів, далі – на три тисячі, – згадує льотний досвід командир. – Де і як вона літає (ракета. – Gazeta.ua) – я не знав. Програму складали на землі. Потім вносили дані в літак, ми тільки блок вставляли. Потім кнопочку натискали і програма закачувалася в ракету. Задавалася точка, куди вона мала прилетіти, і пункти маршруту. Наприклад, пустили над Полтавою, вона долетіла до Києва, звернула в бік Умані, звідти повернула на Кременчук. Далі – знову на Полтаву, а звідти – ще кудись. Могла змінювати напрямок руху куди завгодно, все згідно із заданою програмою. І зараз так ракети програмують. Можуть прокласти маршрут, наприклад, з урахуванням розвідданих щодо розміщення засобів ППО, рельєфу.

 

Але складні маршрути у бойових умовах рідко хто застосовує. Ракети програмують так, щоб до цілі вона летіла найоптимальнішим способом – це зменшує шанси ППО їх збити. Летять на дозвуковій швидкості у 750-800 км/год, на висоті 40 – 110 м над землею, огинаючи рельєф.

– На той час ракета пролітала 3 тисячі кілометрів і прилітала в ціль з точністю 150-200 метрів. А це похибка значна, – веде далі Сливенко. – Для ядерного заряду це, може, і не так важливо, а от для звичайного – зовсім неприйнятно. Сучасніші Х-555 були модернізовані, їх точність підвищили, влучають з похибкою 5-7 метрів.

На відміну від Х-22, де при наведенні може статися помилка штурмана-оператора, Х-55 позбавлені такого елементу. Проблема може статися хіба через програмний збій чи заводський брак, додає командир.

На випущені ракети не впливає погода та напрямок вітру, зауважує Сливенко. Але додає, що після запуску снаряди Х-55 та Х-555 стають некерованими – змінити траєкторію їх польоту неможливо. Однак такі властивості може мати Х-101 та Х-102. Їх, імовірно, можна перепрограмувати після запуску.

ЗАВЕРШЕННЯ ЕПОХИ

Ту-160 досі вважається найпотужнішим стратегічним ракетоносцем і бомбардувальником у світі. Однак і ці літаки не вічні, бо піддаються серйозним навантаженням, зауважує командир.

– Якщо брати авіаційні нормативи, то літак проєктується на 25 років. Після цього потрібний ремонт. Капремонт подовжує ресурс ще на 10 років. Якщо рахувати суто арифметично, то у вироблених в 1990 році літаків максимальний термін експлуатації закінчується у 2025-му, – розповідає Сливенко. – Росіяни зараз запустили програму виготовлення нових Ту-160. Вони модернізували літак і ці технології актуальні. Не варто їх недооцінювати.

Перший виготовлений з нуля в сучасній РФ стратегічний ракетоносець в оновленій модифікації Ту-160М2 здійснив перший політ на початку нинішнього року – 12 січня з аеродрому Казанського авіазаводу. Літав пів години на висоті 600 м.

Попри це у світі та навіть у Росії визнають, що Ту-160М – морально застаріле судно. Він дорогий у виготовленні, коштує понад $250 млн, а обслуговування одного життєвого циклу машини обійдеться щонайменше утричі дорожче. Окрім того, цей літак занадто помітний і вразливий для ППО та винищувачів.

Коли Ту-160 на військовому аеродромі в Прилуках різали на шматки, Олександр Сливенко бачив це на власні очі.

 

– Я проплакав, чесне піонерське. Коли різали Ту-160, було дуже жалко мені, як льотчику. Літак зробили на військовому заводі, пригнали у військову частину, прийняли. І тут пішло одне, друге, третє... А літак весь час простояв на землі. Налітав усього лиш 18 годин. Приїхала комісія і сказала: оцей літак порізати першим. Бо він був найновіший з заводу, мав найновіше обладнання.

Розрізання літаків відбувалася урочисто, з помпою та оркестром. Приїжджали американці, англійці, німці – представники НАТО. Так знищили перші два літаки. Потім все відбувалося скромніше – процес утилізації суден поставили на конвеєр. В буквальному сенсі залізним птахам обрізали крила. Це робила спеціальна машина з великими пневматичними ножицями, які "перекусювали" міцний метал.

×