— Діти жили в будинку, де немає світла, газу та повна антисанітарія. Опалюють його дровами. Дорослі зловживають алкоголем, — розповідає секретар Терешківської сільради Лариса Сердюк, 50 років.
6 березня правоохоронці із відповідними органами вилучили з родини Лапських трьох дітей — 6-річного Дениса, Поліну, 5 років, та 2-річного Владислава. Із наймолодшим 1-річним Артемом мати Аліна, 28 років, сховалася. Владислава через кілька днів матері повернули. Зараз відповідні комісії вирішують питання про тимчасове вилучення всіх дітей. Денис і Поліна поки що перебувають у Полтавській районній лікарні.
— Ця родина вже давно на обліку як сім'я, що опинилася в складних життєвих обставинах. Жінку неодноразово заставали вдома з чаркою. За цей час склали чимало адмінпротоколів за неналежне виконання батьківських обов'язків, — розповідає старший дільничний офіцер Полтавського райвідділу поліції Дмитро Тесленко, 27 років.
Протягом першого тижня мати до дітей жодного разу не навідалася. Зараз вирішують питання переведення їх до інтернатного закладу.
— Коли вилучали дітей, матері не було на місці. З ними була бабця та невідомий нетверезий чоловік. Поводився неадекватно, а потім вибіг із будинку, — продовжує. — На питання до дітей "Що ви їли?" від зубів відскакували заучені фрази, наче вірш: "Ми їли кашу з котлєтою". Проте у домі не було ані каші, ані упаковки з-під неї.
— У неї на руках ще одна малолітня дитина є — 1-річний Артем. Довго перебував у реанімації. Мав уроджені проблеми із легенями. Його мати казала: "Рожу багатиря". А сама сиділа із пузом, сігарєткой і пивком. І родила, — із смутком у голосі додає Дмитро Тесленко.
— До сільради з приводу неналежного нагляду за дітьми звернулися сусіди, — каже депутат Терешківської сільради Світлана Волошка, 45 років. — Ми взяли представника сільради, сходили туди і склали акт. Це було два-три місяці тому.
28-річна Аліна Лапська переховує молодшого сина від правоохоронців.
— Я переховую не себе, а сина. Ходили до решти дітей у лікарню мій чоловік і молодший брат. Вкусняшек привозили, мило й зубні щітки, — говорить по телефону. — У мене зараз срок випробувальний. Бігаю то в державну адміністрацію, то в міліцію. Мені сказали до 19-го зробити порядок у хаті і тоді буде все нормально. Раніше таких умов не було. Навіть не можу пояснити, чого воно так пішло. Син молодший довго хворів. Чоловік був на заробітках. Очікую, поки буде рік дитині, щоб розлучитися із ним. Отримую на двох молодших 1720 гривень.
— Я раніше була на опікунстві в бабусі. Жила з нею в Решетилівці. Потім вона померла. Брата із сестрою забрали в інтернат, а я скиталася тимчасово у друзів, доки не познайомилася із чоловіком. Переїхала до нього у той же день. Це було дев'ять років тому. Побрались 2012-го, — додає.
Мешкає родина на вул. Кар'єрній у селі Терешки Полтавського району, в будинку, перекритому старою червоною черепицею.
Підходжу до зелених металевих воріт. Огорожа довкола хати з дерев'яних дощок. Біля забору складені великі дрова. Подвір'я недавно загрібали. Лежать невеликі купи з обвугленими дрібними гілками. Декілька господарчих пустих будівель без дверей. Погойдується дитячий візок синього кольору. Поруч на велосипеді катається 4-річна дівчинка у червоній куртці — знайома родини Лапських. Прошу покликати дорослих. Проходжу у напіввідкриті ворота.
Позаду будинку на землі лежать брудні матраци. Темно-сіра постільна білизна висить на мотузці.
Дверей у прохідну кімнату нема. Вікна завішані старими брудними шторами. Із дому виходить жінка із зав'язаним у хвіст чорнявим волоссям — кума Аліни Алла Васілатій, 35 років. Слідом невисокий білявий 18-річний Віталій Толмачов, брат Аліни.
— Аліни нема вдома, її чоловіка теж. Коли буде — невідомо, — каже Віталій. Пояснює, що дім із середини не покаже. — У мене життя інше. Я проживаю в общежітії й учуся у тєхнікумє, товаровєдом буду. Зараз робимо ремонт у будинку. Цей час Аліна живе в друзів у шостому домі, — показує рукою у бік 5-поверхівки на вул. Шевченка, 6. — Коли забирали дітей, то вдома був наш батько й Алінина свекруха.
— Аліна дуже хороша. Діти постійно накормлені й доглянуті, — говорить Алла, заглядаючи у візок. Тут спить найменший син Аліни Артем. — Зараз вдома двоє молодших. Один спить у будинку, а Артемка тут. Він себе добре почуває, можете подивитися, — показує хлопчика, загорнутого у теплу ковдру, із під якої стирчить капюшон куртки. Поруч порожня дитяча пляшечка.
— Клеїмо обої, робимо підлогу й потолки. Треба все помити й покрасити. Тоді зможемо забрати дітей, — додає Алла.
За декілька будинків живе сусід Сергій, на вид близько 45 років, прізвище не називає. Каже, що добре знає Владислава Лапського.
— У них вже давно світло та газ відрізали. Виною усьому, мабуть, горілочка. Влад не вживає. Бабушка тоже толком не п'є. А ось Аліна… Дітей тут бачив. Бігають, на вєліках катаються біля двору. Владік постійно на заробітках. Дуже любить дітей. Буває, позичає кошти на молоко чи памперси. Працював десь під Харковом. У лісі на посадки їздив, — сусід спирається на свою хвіртку.
Поряд — магазин "Делві".
— Учора Аліна купляла мівіну і кров'янку, — каже 25-річна Віоллета, касирка. — Приходила до магазину і вимагала гроші, які нібито загубила у нас. Заходить часто нетвереза, — Віолетта зав'язує у хвіст чорне довге волосся. — Декілька років тому її донька ходила гола по вулиці і просила їсти, разом із братом. Я купила буханку хліба, вони її на місці роздерли та з'їли. Влад нормальний, у магазині брав і масло, і пельмені. Завжди опрятний.
До розмови долучається жінка у фіолетовій дутій куртці, років 70. Називається Людмилою. Каже, що добре бачить все що відбувається у дворі родини із вікон своєї квартири.
— Там постійні п'янки. Вона привела туди свого батька, який нещодавно вийшов із в'язниці. Ще якусь жінку. Я з вікна все бачу і знаю. Хата належить Ларисі. Вадім — її син. Взяв собі у дружини оцю, — махає рукою. — Там постійні безхатьки. Діти голодні.
Жалко Лариску. Її пенсію постійно забирають, б'ють. Невістка вигнала одного разу з дому, то Лариска гльот ходила обривала. Спать ніде було. Лариска казала мені, що кине дітям хліба, як собакам, а вони їдять.
На кінцевій зупинці за столом сидять три жінки. Тамара Шафран, 63 роки — із шрамом на носі.
— Газу в Лапських немає, відрізали. Всі двері познімали, спалили. Сараї падають. Готують на дворі їсти, плита розвалена. У хаті все чорно. Батареї поздавали на металолом. Учора до ночі було світло, мабуть, вимивали все. Чула, що хочуть дітей повернути. Но куди? — говорить Тамара Шафран.
4 
Коментарі