— Справа Марківа — зразок політичного судилища. Розправа з наперед визначеним результатом. Проблема навіть не в тому, скільки років дали нашому нацгвардійцю в Італії. Його судили за злочин, якого не було. Журналісти Роккеллі та Миронов загинули на Донбасі від мінометної міни під час бойових дій. Така смерть журналістів в усьому світі трактується як нещасний випадок, — говорить 45-річний Євген Дикий, публіцист і колишній командир роти батальйону "Айдар".
Президент України Володимир Зеленський 25 липня телефоном говорив із прем'єр-міністром Італії Джузеппе Конте. Назвав рішення італійського суду щодо нацгвардійця Віталія Марківа невиправдано жорстким. Наголосив на необхідності неупередженого розгляду справи Апеляційним судом. І запропонував Риму провести спільну експертизу. Та в офіційній заяві італійського уряду про розмову щодо Марківа немає жодної згадки. Мовляв, Зеленський і Конте говорили про торговельно-економічні відносини.
Нацгвардійця 29-річного Віталія Марківа 12 липня засудили до 24 років тюрми в італійському місті Павія. Його вважають винним у загибелі італійського фотографа Андреа Роккеллі та його російського перекладача Андрія Миронова поблизу Слов'янська на Донбасі у травні 2014-го.
Перебуваючи на горі Карачун, за версією прокурорів, Марків передав інформацію про журналістів українській армії. У результаті мінометного обстрілу двоє загинули, а французький репортер Вільям Рогелон зазнав поранення. Він — головний свідок у справі.
Адвокат українця Раффаелле Делла Валле каже, що бійця судили за сумнівними підозрами. Ніяких записів, що довели б співучасть Марківа в обстрілі, немає. Лише слова свідків. Захист наполягав, що загиблі стали жертвами перехресного вогню. В зоні бойових дій вони були без розпізнавальних знаків.
— У звіті італійці не згадують про Марківа. Бо Рим принципово не сприймає цю частину перемовин. Затято стоїть на рішенні свого суду, — веде далі Євген Дикий.
— Є чіткі критерії, коли смерть журналіста на фронті класифікують як злочин. Цей перелік складається із двох пунктів. Перший — якщо журналіста затримала якась зі сторін конфлікту і вбила. Це підпадає під юрисдикцію міжнародного військового трибуналу. Другий — якщо журналіст загинув від кулі снайпера. Тоді ще треба довести, що снайпер через оптику бачив, що стріляє у неозброєну людину у цивільному одязі. В інших випадках — загибель журналіста від міни, снаряду, розтяжки, сліпої кулі — є нещасним випадком.
2003-го в Багдаді загинув український оператор Тарас Процюк. Американський танковий екіпаж зробив прицільний постріл у вікно готелю, де перебувала телевізійна група. Суд визнав дії екіпажу законними, адже це сталося під час бою.
У випадку Роккеллі говоримо про міну, що влучає з точністю у сто метрів. Ця зброя працює по площі, а не по об'єкту. Не могло бути вбивства. Щойно розслідування встановило ці подробиці, мали закрити справу. Решта — абсурд і порушення сталої практики права війни. Нікого у світі, крім Марківа, не засудили за такі дії.
— Я знав перекладача Андрія Миронова. Познайомились 1995-го на першій чеченській війні. Обговорювали можливі обставини загибелі. Мовляв, якщо розстріляють на блокпості, є мінімальний шанс, що за це когось покарають. А якщо ж загинемо під федеральними бомбами — наша проблема. Миронов це чудово розумів, — згадує експерт.
— Нікого не цікавили реальні обставини смерті Роккеллі. Суспільство хотіло помсти. Мовляв, нашого вбили і хтось має за це відповісти. Cуд відбувався у його рідному місті, присяжними були місцеві. Вони могли знати родину загиблого. Це теж порушує базові правила. Суд був упереджений. Створив прецедент судової розправи за злочин, якого не було.
Немає сенсу говорити про правові аргументи. Судилище — суто політичне. Тож політичним способом можна й вирішити це питання. Але у нас немає важелів тиску на італійську владу. Можемо просити, намагатися достукатись. Але до кого? До країни з відверто проросійським керівництвом? Міністр внутрішніх справ Італії фотографувався на Червоній площі у футболці з портретом Путіна.
Віталій Марків просидить у тюрмі довго. Доки в Італії не зміниться влада.
Є певні надії на Апеляційний суд. Не знаємо, наскільки в Італії він залежний. Якщо там сидять об'єктивні юристи, вони ухвалять рішення про звільнення Марківа. Побачимо результат десь за півроку. Приблизно стільки готуватиметься апеляція.
Єдине, що від нас залежить, — як сидітиме Марків. Є принципова різниця між — бути ув'язненим і забутим усіма чи сидіти у тюрмі як герой. Треба надсилати Віталію листи, посилки, виходити на пікети. Нехай навіть безрезультатні. Для нього це важливо.
3 
Коментарі