Привіт, кумо! Жахливі новини з Кавказу. Фотографії з грузинських міст після російського обстрілу на перших шпальтах газет у Британії: люди у крові, у сльозах, серед руїн, обіймають мертвих рідних. Із обстріляного грузинами осетинського Цхінвалі фото немає: там немає журналістів. Сиплються заяви з усіх боків, і всі із брязканням зброї, клацанням шпор, закушуванням вудил.
Від боїв на Кавказі страшно й трохи противно. Ніби посеред ночі до тебе в гості приїхали давно небачені родичі, які дарували тобі в дитинстві цукерки. Але раптом тітка виявилася хазяйкою борделю, а дядько — дрібним рекетиром.
Ми були колись в Осетії — не Південній, щоправда, а Північній. Родина моєї бабусі Марії Костянтинівни була із села Костянтинівка десь під містом Орджонікідзе. Бабуся походила з українських переселенців із Полтавщини, але Кавказ відбився й на ній: вона вміла їздити верхи і стріляти. Підозрюю, вона ненавиділа своє життя сільського агронома. Її походження давало мені нагоду час від часу заявляти, що я — осетинка, у чому немає ні крихти правди.
Я гасала навколо пам"ятника царю Давидові
З Осетії я пам"ятаю переважно квіти: барвисті, гірські.
Мама нагадала, що ми заїжджали й у Тбілісі. Там я нібито гасала навколо пам"ятника царю Давидові. Я ж пам"ятаю лише таке: із гарного — що грузинські равлики були зовсім не схожі на українських: у нас круглі й товстуваті, у них — дрібні, пласкі, світло-смугасті. А з поганого — проклятущу чурчхелу, ласощі з виноградного соку, якою я прикрашала узбіччя Військово-Грузинської дороги. Чи ще є та Грузія з равликами і чурчхелою?
2 
1
Коментарі
19