Привіт, кумо! Оце сиділа й наштовхнулася поглядом на фотопортрет мого чоловіка у вишиванці на тлі Андріївської церкви. Вишиванка та тобі добре знайома, бо ви з кумом її й купили — хрестити Дарела в православ"я. Панотець сказав, що якби він був католик, то повінчали б нас і так, але баптистів треба перехрещувати.
Вранці перед вінчанням ми прийшли до церкви. Дарел і у вишиванці виглядав настільки по-американськи, що в нього навіть намагалися взяти інтерв"ю якісь телевізійники. Все запитували: вам подобається Україна? Чи Україна краща за інші країни? Урешті я їх прогнала, щоб не ганьбилися.
Хрещення проходило, як у фільмі про мафію "Хрещений батько". Босого Дарела крутили на всі боки й вимагали по-українськи відректися від Сатани. Пошепки панотець англійською підказував, коли треба казати "єс". Нам із боярином, шотландцем Джефом, здавалося, що хтось десь у цей час мочить ворогів Дарела, як у Майкла Корлеоне у фільмі. Похрещений Дарел вийшов із церкви та сказав:
Панотець забув, як звуть мого нареченого
— Слава Богу, що я атеїст, а то б хвилювався.
До обіду панотець забув, як звуть мого нареченого. Воно й не дивно: американці його ім"я вимовляють як "Дерил", англійці — "Дарел". Я й сама іноді плутаюся. Панотець вирішив слов"янізувати вимову й під час вінчання називав його "Дорил". Тепер, коли ми сваримося, він часом каже: "Піди знайди того Дорила, який із тобою вінчався, і йому мороч голову".
А моя бабуся, нині покійна, вирішила проблему його імені ще простіше. Під кінець життя вона полюбила переводити пенсію в долари. Тому називала його просто "Долар". Так мій чоловік став православним Доларом. Йому здається, що це дуже смішно.
1 
1
Коментарі
41