Привіт, кумо. Пам"ятаєш свідка на нашому весіллі, двометрового шотландця Джефа у справжньому кілті? Якого всі з лихом навпіл англійською питали, чи в нього під тим кілтом щось є? Так ось, він знову збирається до України. На футбол.
Ми зустрілися на пиво. І він каже: "Я, до речі, поїду до Києва в жовтні футбол дивитися. Наші грають з вашими". "А ти в чому будеш вдягнений?" — одразу запитала я. "Ну в чому — в кілті, звісно. Буду подорожувати, як справжній горянин: кілт і зубна щітка — от і все".
Я одразу собі уявила, як розвиватимуться події. В центрі Києва, повному футбольних фанатів, що морально готуються до матчу за допомогою пивної терапії, з"являється високий хлоп із двома шрамами на обличчі й у спідниці в клітиночку, згори якої мантиляється символіка його клану. З таким самим успіхом можна причепити на лоба табличку: "Щойно прибув із Глазго, потрібен третій шрам на пику, недорого".
Я почала було йому про це говорити, але потім махнула рукою. Зрештою, може, він саме за цим і їде.
Потрібен третій шрам на пику, недорого
"Але ми все одно програємо", — раптом сказав він. "Українська команда куди краща. Так що я подивлюся футбол, а потім увесь Київ буде співчутливо мене ляскати по плечах, заспокоювати і пригощати вашим кайфовим пивом. Можливо, мене навіть утішить яка-небудь ласкава панна..."
І тут я подумала: може, й собі податися до Києва на футбол? Ходити по вулицях поруч із Джефом після шотландської поразки і прикидатися, що я — нетутешня. Може, й мене пригостять пивом і приласкають?
Народ у нас добрий, особливо коли не програє в футбол.
1 
1
Коментарі