Миша і мишка

 

Привіт, кумо! У тебе є миші? В мене є. Точніше,  одна. Решту ми перебили. А тепер я сиджу і думаю: може, не треба було?

Почалося все з того, що на Різдво ми погодилися годувати сусідську кішку. Кішка була товстелезна, лінива й нецікава, але все ж кішка. І я пожартувала: от шкода, що нема мишей, заразом би їх і позбулися.

Через тиждень до нас поселилася перша миша. Вона гуляла ночами, їла крихти, що падали зі столу, ніде не гидила і ховалася за канапу при першому окрику. Ми були не дуже проти.

І миша сприйняла нашу обережну згоду за санкцію на вседозволеність. Вона почала голосно тупати ногами вночі і гризти кульки з продуктами, зажила статевим життям і наплодила інших мишей, які також швидко виросли і забуріли. Ми купували ультразвукові пристрої, які "гарантовано дратують мишей", коробочки з клеєм, з яких мишу потім можна видряпати і відпустити на вулицю. Але миші нахабніли далі.

Купили прості, але ефективні дерев"яні мишоловки

Коли одна з них повадилася гидити в мою коробочку із сушеним коріандром, терпець урвався. Ми купили прості, але ефективні дерев"яні мишоловки, і тепер у нас лишилася тільки одна миша — мабуть, та, перша. Вчора я засиділася допізна в вітальні, пишучи статтю, і вона прийшла мене провідати. Залізла на канапу, де лежала бездротова комп"ютерна мишка, і сіла поруч, підібгавши хвоста.

Миша так посиділа біля мишки й пішла додому. А я лишилася думати. Може, не треба було їх нищити? Хай би жили собі. Кота нам господар заводити не дозволяє, а на мишей і дозволу не треба. Та й коріандр можна новий насушити. Бо це так по-людськи — на невинні пустощі відповідати кривавим мордобоєм. А як діти підуть? Мабуть, поки що краще експериментувати щодо терпимості на мишах.

×