Мої маки

 

Привіт, кумо! Час від часу я здійснюю покупки для інтер"єру, які мій чоловік вважає незбагненними. Наприклад, коли ми тільки переїхали в нову хату, в ній не було фіранок, а лише на трьох вікнах висіли запилені й поламані дерев"яні жалюзі.

Від психічної й фізичної втоми, бажання затишку і просто від поганого смаку я полізла в Інтернет і знайшла набір важких рожевих штор із підкладкою і китицями "з рук". Їх продавала літня професорська пара, яка до штор докинула ще й рожевий абажур. В Інтернеті це мало грандіозний вигляд. А вдома стало зрозуміло, що товсті рожеві штори без решти прибитого пилом професорського інтер"єру нагадують бордель середньої руки.

Рік тому на Андріївському узвозі я побачила килим. Тканий чорний буковинський вовняний килим сорокових років із барвистими червоними й рожевими маками. Я закохалася в нього одразу. Щоб дотягнути його до Борисполя, знадобилася допомога кількох друзів. Але він нікуди не підійшов. Ні в вітальню, ні в спальню, ні на стіну, а лише в буковинську хату сорокових років. Килим розвів міль, яка поїла наші светри. Я витрушувала його й вибивала, але це не допомогло. Друзі його не хотіли. Міль гризла маки. Зрештою я загорнула килим у целофан і поклала перед дверима. Через три дні він зник. Я трохи втішилася: тепер маки розцвіли у когось у вітальні.

Килим розвів міль, яка поїла наші светри

Учора ми розповідали друзям, як тягнули килим додому, і я поділилася своєю фантазією про те, як він тепер радує когось.

— Та я викинув його у сміття, — здивувався мій чоловік Дарел. — Хтось скинув його на тротуар у калюжу. Я думав, ти знаєш.

І хоч я перша виставила свій килим за двері і зрадила його, мені стало прикро. Прикро, що українські маки розчинилися і згнили у червивому череві лондонської зими.

×