Чи є перспектива переговорів між Росією та Україною

Думки у виданні The Financial Times письменника та старшого викладача кафедри конфліктів і безпеки у Королівському коледжі Лондона, що спеціалізується на російсько-українських відносинах, Домітілла Саграмосо

Нещодавня конференція у Джидді, присвячена мирному плану Володимира Зеленського з 10 пунктів, була спробою заручитися міжнародною підтримкою переговорів щодо припинення руйнівної війни в Україні. Пропозиція передбачає повне виведення російських військ та відновлення контролю Києва над своєю суверенною територією. Наступним великим кроком стане саміт світових лідерів, щоб схвалити формулу миру Києва і посилити тиск на Москву з метою припинення війни.

Цей новий підхід України та її західних союзників може чекати та сама фатальна доля, що й інші мирні пропозиції Бразилії, Китаю та Південної Африки. Але присутність делегацій з КНР, найбільшого стратегічного партнера Росії та одного з її ключових експортних ринків, а також Індії, великого імпортера російської сирої нафти, мабуть, свідчила, що нарешті сформувався глобальний консенсус щодо принципів, необхідних для вирішення конфлікту.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Контрнаступ можна буде оцінити в кінці року" - старший лейтенант Армії оборони Ізраїлю

Зокрема, присутність Китаю, можливо, була ознакою, що найважливіший союзник Володимира Путіна хотів, щоб він почав йти на необхідні поступки, щоб покласти край війні. Проте ймовірніше, що Пекін зміцнює свою роль будь-яких майбутніх переговорах. Тиск на Росію, щоб вона змінила курс у війні – небезпечна гра. Якщо Путіну доведеться вдатися до компромісу і його влада ослабне, КНР може втратити стратегічного партнера. Крім того, будь-яке врегулювання щодо України ризикує послабити економічну та дипломатичну залежність Москви від Пекіна. Робити ставку на те, що китайці передумають, здається нерозумним.

Більше питання в тому, чи піде на поступки Росія, яка не брала участі у переговорах у Джидді. Незважаючи на офіційне мовчання Кремля, США, схоже, ведуть неформальні переговори з Москвою. Хоча цілком можливо, що російський президент може подумати про компроміси, його плани подвоїти витрати на оборону у 2023 році та збільшити максимальний призовний вік говорять про протилежне.

Основна проблема полягає в різних уявленнях про те, як можуть виглядати "значні поступки". Для Кремля прийняття мирного плану Зеленського розглядатиметься як беззастережна капітуляція, хоча Росія не була окупована іноземними військами, і її не просять демілітаризувати та здати якусь із її власних територій. Київ справедливо вважає відновлення повної територіальної цілісності України та захист її народу життєво важливими як з моральних, так і з прагматичних причин. Але для Росії повна чи часткова втрата нині окупованих територій, і особливо Криму, вважається неприпустимою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українська армія тисне на російські позиції. Буде прорив" ‒ британський підполковник

Тому що те, що розпочалося як війна за вибір під приводом приналежності України до "русского міру", тепер перетворилося на екзистенційну боротьбу не лише для Путіна, а й для Росії. Кремль використав розширення НАТО на схід, щоб виправдати вторгнення, хоча конкретних планів щодо надання Києву членства в НАТО не було. Це мало неприємні наслідки. Для Росії озброєні Заходом ЗСУ тепер становлять реальну загрозу. Українські сили показали свою ефективність на полі бою, незважаючи на труднощі, і Москва явно стурбована, що вони можуть просунутися вглиб окупованих Росією територій і потенційно витіснити її війська з Криму.

Крім того, НАТО планує мати 300 тис. військових у високому ступені готовності для розгортання на східному фланзі у разі потреби. В результаті Москва більше не відносить українські території, контрольовані з 2022 року, до "русского міра", адже Росія бомбила їх. Вони розглядаються як буфери проти України та НАТО.

Кремль дедалі більше змиряється з тим, що Україна не буде ні "денацифікованою", тобто в Києві не буде проросійського "маріонеткового" уряду, ні "демілітаризованою", ні нейтральною. Тепер Москві ясно, що Україна, ймовірно, стане частиною ЄС і буде прив'язана до структур євроатлантичної безпеки. Для Росії прийняття цих нових реалій є значною поступкою. Пріоритети Москви, мабуть, полягають у тому, щоб захистити себе від сил України та НАТО, зберегти частину земель, які вона зараз окупує в Україні, особливо в Криму і, можливо, на Донбасі, та забезпечити Путіну збереження лиця після того, як буде знайдено компроміс.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Є три сценарії завершення війни в Україні" - Юрій Пойта

Тим не менш, прийняття умов Росії про те, що вона залишає за собою частину, якщо не всі, захоплені території в обмін на припинення війни, та її мовчазну згоду з євроатлантичним курсом України - дуже ризиковано. Це не тільки підірвало б Київ, а й виправдало б російську агресію і навіть могло б спровокувати нові напади, наприклад, з боку Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Немає ніяких гарантій, що РФ не перегрупує свої сили після досягнення угоди про припинення вогню, що поставить Україну під нову загрозу.

Таким чином, узгоджений результат залишається недосяжним. Поки воюючі сторони перевіряють свої сили на полі бою, їхні позиції залишаються далекі один від одного. Однак це може змінитися, якщо жодна зі сторін не отримає військової переваги і настане холодна зима та патова ситуація.

Переклад Gazeta.ua

×