Мати ховала черевики, щоб далеко з дому не ходив - Василь Стус родився на Святвечір

6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині народився Василь Стус, був 4-ою пізньою дитиною в сім'ї. Вважається одним із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Поет, перекладач, літературознавець, прозаїк, правозахисник.

Батьків, Семена та Їлину Стусів, називали куркулями. 1939 року, щоб уникнути примусової колективізації, родина тікає в Сталіно, зараз - Донецьк. 1941-го помирає від менінгіту старша сестра Василя Палазя. За 3 роки, після визволення Донецька від фашистів, коли люди починали обробляти городи, підірвався на міні брат Іван. Сімейну трагедію глибоко переживає малий Василь:

"Мамі — тяжко, татові — тяжко. То й мені має бути тяжко — аж доти, поки татові й мамі не стане легше, аж доки всім людям на світі не стане легше жити".

До школи почав бігати 6-річним босоніж, бо мати ховала його черевики, щоб далеко з дому не ходив. Про те, що Василь вже школяр, батьки дізнались, коли їх викликали до школи і запитали чому їх син ходить босий.

"От чортяка малий! Рано ж йому ще. Нащо ж ви його приймаєте?" — вразилась мати.

"А я вам раджу пускати його. Молодчина він. Що не спитаю — все знає. Хай ходить, ми його всім дітям за приклад ставимо" - наголосила вчителька.

1959-го Василь Стус закінчив з червоним дипломом історико-філологічний факультет Донецького педагогічного інституту за спеціальністю "Українська мова та література". Потім служив у війську. Протягом 1961–1963 років викладав українську мову та літературу в середній школі № 23 міста Горлівка. З 26 березня по 26 жовтня 1963-го – літературний редактор газети "Социалистический Донбасс", яка тоді почала виходити й українською мовою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дівчина з прапором у руках стала символом перемоги над загарбниками

1963-го вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка за спеціальністю "Теорія літератури", переїхав до Києва.

4 вересня 1965 року в переповненому київському кінотеатрі "Україна" Василь Стус звернувся про присутніх: "Хто проти тиранії – встаньте!" – і сам устав перший. Це була прем'єра фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". Такою була реакція Стуса на перші післясталінські масові арешти серед української інтелігенції. Після цього Василя вигнали з аспірантури і заборонили працювати. З того моменту за ним почали стежити агенти КДБ.

Працював у будівельній бригаді, згодом – кочегаром.

З 1966 року був науковим співробітником Центрального державного історичного архіву в Києві. Потім працював старшим інженером відділу технічної інформації проєктно-конструкторського бюро міністерства промисловості будівельних матеріалів, старшим інженером проєктно-технологічного об'єднання.

Після участі в акціях протесту твори Стуса перестали друкувати, перша збірка поезій "Зимові дерева" була знята з плану видавництва "Молодь". Вийшла друком у видавництві "Література і мистецтво" в Брюсселі.

12 січня 1972-го заарештований разом з іншими українськими літераторами-правозахисниками, а 7 вересня того ж року Стуса засуджено до 5 років ув'язнення та 3 - заслання. У 1972–1977 роках відбував покарання в таборах у Мордовії. 14 травня 1980-го Стуса заарештовано вдруге і засуджено до 10 років ув'язнення та 5 - заслання. У ніч з 3 на 4 вересня 1985-го він помер у карцері.

19 листопада 1989 року прах Василя Стуса перепоховано в Києві на Байковому цвинтарі.

Видання творів Стуса стало можливим лише на початку 1990-х. Збірка поезій "Дорога болю" відзначена Національною премією ім. Тараса Шевченка. Останню книгу поета – "Птах душі", що містила 300 неримованих віршів і приблизно стільки ж перекладів – так і не вдалося повернути зі спецхранів МВС СРСР.

Василь Стус був одруженим з Валентиною Попелюх. Їхній син Дмитро займається дослідженням творчості батька.

×