Михайло Козинець зарізав 500 кабанів

 

За тиждень до Нового року сім"я Мурашових із села Березняки Хорольського району заколола 150-кілограмову свиню Фросю. Її годували рік.

Зранку в кухні порається господиня Ольга Мурашова, 49 років. Жінка звільняє столи для свинини. Її чоловік Микола, 52 роки, витягнувши газовий балон із клуні, покурює, чекаючи на колія.

— Скоро підійде Григорович, — каже він. — Я різати не беруся. Не маю до того кеби.

Колій Михайло Козинець, 44 роки, заходить до двору з сумкою. У ній — мотузка та три ножі.

— За своє життя я до півтисячі кабанів зарізав, — хвалиться. — То не кожному під силу. Хто боїться, а хто просто не хоче. Мене дядько навчив.

Чоловіки заходять до сараю й мотузкою зв"язують Фросі ратиці. Вона верещить та пручається. Потім витягають свиню на подвір"я і перевертають догори животом. Колій ножем тричі б"є тварину в серце. Вона здригається і верещить. За 5 хв. замовкає.

— Лише два кабани в мене доходили по півгодини, — каже колій. — У них серце оказалося із правого боку.

Коли Михайло починає обсмалювати тварину газом, підходять господиня із сином Віктором, 21 рік.

— Так легше буде шерсть обдирати, — пояснює Віктор

— Це найважча робота — близько години рачкувати біля туші, — веде далі колій. — Отак трьох удень заріжу — додому мертвий приходжу.

Далі гострим ножем розчленовує грудну клітку тварини — вибирає кров і виймає серце. Неподалік у будці скавучить пес.

— Та на вже, Шарику, — кидає собаці свинячий кадик. Потім відрізає голову. На мотузці підвішує її до паркану — щоб стікала кров. Після цього розпанахує черево, виймає кишки, печінку, легені. Усе це Віктор відносить до кухні. Мати розкладає свіжину на столах.

— Голову ми перекрутимо на м"ясорубці. Буде на паштет. Із ратиць, вух та хвоста зварю холодцю, — говорить Мурашова. — Жир перетоплю на смалець. А з м"яса будуть ковбаса, котлети, голубці. На новорічний стіл буде що поставити.

М"ясо з лопаток жінка розрізає на шматочки і смажить. Колій із хазяїном і сином чекають свіжини за столом. Господиня ставить біля них дві миски з м"ясом.

— Оце вже й чарчину можна випити. А то є п"ють, щойно заріжуть, а потім ще й за кожен відрізаний орган, — перехиляє чарку колій і закушує м"ясом, прицмокуючи. — Лише зараз у шашличка такий неповторний смак. Завтра буде зовсім не те.

По шмату м"яса й сала Ольга кладе в сумку колієві. Ще кілька відкладає для сина та доньки. Вони живуть у Полтаві.

×