"По телевізору чула, що Європейський союз— хуже. А чого, не можу сказать, забула", - каже черкащанка 71-річна Віра Афоніна. Кутається в буру хустку, щоб сховатися від вітру. 10 жовтня вранці прийшла на мітинг до комуністів у Черкасах. На Соборній площі ті зібрали мітинг на підтримку референдуму щодо вступу України у Митний союз.
Вистановлюють червоний намет із комуністичним прапором та дві колонки. Звідти чути радянські пісні Роздають звернення лідера Компартії Петра Симоненка до українців та партійні агітки. Поруч — газель із гаслом "Вернем страну народу". На площу починають сходитись пенсіонери. Понад сотня приїжджають безкоштовним тролейбусом, сідають на лавки, розмовляють. Їхні прізвища записують в блокнот.
"Вимагаємо справедливості. Не для оцих самих, - 80-річна Валентина Шибій у сірому береті махає рукою в бік оливкового "Лексусу", припаркованого під будівлею облради, - для нас, для простих людей. Це ж не секрет, що депутат по 15 тисяч отримує, а трудова людина — 800 рублів. Коли я керівником працювала, я менше, ніж робочі отримувала. От подивіться на Білорусь, там же одні ліса і болота. А люди мають безкоштовну освіту і медицину. За Сталіним вся країна плакала, як хто в нас помре, люди і сльозинки не видавлять". На іншому кінці площі збираються постраждалі від кредитних спілок. До комуністів не йдуть.
"Ми не комуністи, нам не до мітингу, - каже жінока років 60-ти, одягнена потерте сіре пальто та в'язану шапку. - Йдіть до них, вони вам розкажуть, бо тільки це вміють".
"Так як ви не комуністи, чого ж прийшли сюди? - кидається до неї чоловік років 70-ти. Має сиву бороду. На голові новий чорний берет. - Згинь, сатано, ти комуністка. Во ім'я отця і сина, згинь!"
Накульгуючи, біжить до намету комуністів.
"Згиньте всі! Царство вам небесне! Проклинаю вас! - кричить всім, хто бере агітки у наметі. - Ви все, що мали розвалили, ми живемо так зараз через вас. Бутьте прокляті!". Жіночки сваряться з ним, але він ні кого не реагує.
"Хворий, за такими дурдом плаче", - каже одна. Дід іде геть.
"У цій країні не можна нікому нічого довести, - перебиває Анна Сидоренко, 61 рік. Сидить на лавці у пальто, сірому капелюсі, на руці носить зеленого персня.- Як всю інформацію на комп'ютери переводили, мій город у Свидівку зменшили на три сотки. Де ж та справедливість? У селі немає, в Києві немає. Таку власть постріляти треба! Тільки зброю ніхто не дає."
До жінок підходить 72-річний Юрій Рукін. З кишені коричневих штанів витягає м'ятий шмат паперу, повторює з нього промову. Коли виразно вимовляє "Товарищі!", видно золоті зуби.
"Не знаю щоб з Мельника залишилось, аби він у радянські часи безкарно кордони переходив. А в нас він госпожа і пан, чкурнув до доньки у Лос-Анджелес, як так і треба.
65-річний Леонід Парабін та 84-річний Іван Губський голосно обговорюють переваги Митного союзу.
"До Європи хочуть люди із Західної України, бо мають там економічні інтереси, - викрикує Леонід. Він у картузі та старому пальто. - Ви бачили, щоб олігарх серед бомжів собі подругу шукав? Так і бідна Україна буде, на задвірках багатого Європейського союзу. Нас спіткає доля Румунії та Болгарії. Маємо йти до Росії, бо бідний багатому не брат".
74-річна Лідія Іванова із яскраво-червоними губами у каракулевій шапці смикає чоловіка за руку та щось тихо каже на вухо.
"Вобщє-то треба людей спитати, а потім вже вступати. Але зараз вже пізно, мільйони витратили на рекламу Європейського союзу, до Росії вже ніхто не піде. Не пишіть, що тут одні старики зібрались. Молоді на роботі, а так би прийшли".
За годину натовп починає розходитись. Залишають намет для збору підписів на проведення референдуму. Кажуть, що збиратимуть підписи на вулицях та робитимуть поквартирний обхід.
1 
8759
Коментарі
33