Gazeta.ua пропонує 5 найпопулярніших блогів цього тижня.
1. Минулого тижня влада привертала увагу союзників до російських військ на українських кордонах. Нашу стурбованість Захід сприйняв серйозно. Вважає, що нове військове вторгнення Росії в Україну можливе. І в цій ситуації Володимир Зеленський відправляється до Катару. Така поведінка Зеленського з точки зору дипломатії свідчить про те, що реальної загрози немає. Тепер нам просто не довірятимуть, коли ми будемо про неї говорити. Не можна кричати "вовки" і показувати, що сам тих вовків не помічаєш, вважає публіцист Віталій Портников.
2. Єдиний варіант стати успішною країною – визнати раз і назавжди, що в Україні одна єдина мова – українська. А всі спекуляції довкола "української російської мови" - це танці з бубнами, які призведуть не лише до посилення внутрішнього протиріччя в країні, але й до подальшої російської агресії. Національну ідентичність неможливо сформувати на основі різноманіття. Рано чи пізно це призведе до колапсу, переконаний політолог Віктор Таран.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українська має бути українською, російська – російською. Імперія має піти
3. Час, коли ми сміялись над Зеленським, схоже, закінчився. Він стає небезпечним. Мені Зеленський дуже нагадує раннього Путіна. Здається, що саме Путін є для нього певною рольовою моделлю, на яку він хоче бути схожим. Звідси і розповіді про заглядання у очі, про те, що саме він, Зеленський, зможе домовитися з Путіним. Бо Зеленський відчуває у ньому свого, бачить у ньому самого себе, але через кілька років, міркує письменниця Зоя Казанжи.
4. Поява Олексія Арестовича біля Зеленського не випадкова. Бо Арестович, відомий своїм талантом перевзуватись у повітрі та миттєво змінювати погляди на прямо протилежні, є втіленням української версії постмодернізму. Він ґрунтується на засновку, що у світі немає об'єктивної істини, що в ньому відсутні абсолютні цінності, але натомість людський всесвіт - це безкінечні інтерпритації, деконструкція, іронія та гра. Арестович – ідеальне втілення ціннісної амеби: то він "український патріот", а то космополіт, то він ревний "порохобот", а то не менш ревний "зеленофіл", вважає правник Геннадій Друзенко.
5. Уявіть собі перший рік після Путіна. Він же не вічний. Явного наступника у нього немає і не передбачається. Безліч правлячих банд не віддадуть владу представнику якої-небудь однієї з них. Буде як після смерті Сталіна і зняття Хрущова - колективне керівництво, з номінальною першою особою, головне достоїнство якого в тому, що інші не бачать в ньому загрози для себе. Однак незабаром неминуче почнеться війна павуків у банці, міркує соціолог Ігор Ейдман.
Коментарі
4