Нещодавня розмова "про майбутнє" під софіти фотокамер Володимира Гройсмана з Ющенком, Кучмою та Кравчуком наробила чимало галасу. Судячи з перебігу подій, не тільки опозицію, але й владу на виборах представлятимуть по кілька кандидатів. Про президентські амбіції молодого прем'єр-міністра заговорили не тільки в кулуарах, а й в соціальних мережах. Втім, несподіваним такий сценарій назвати важко – латентні сигнали про особистий похід Гройсмана в надходили вже давно…

2018 рік стане ключовим в визначенні кола фаворитів президентських перегонів (вони,як відомо відбудуться вже в березні 2019-го). Володимир Гройсман, якого від початку сприймали як прем'єра-технократа, "поставленого" ухвалювати непопулярні рішення, все більше вдається до кроків спрямованих на здобуття симпатій українців. Інколи, ціною кроків, які можуть тлумачитися як "згортання реформ", якими він сам свого часу так "пишався", та погіршення стосунків з міжнародним партнерами. Найвиразніше це проявилося в історії з газом, підвищувати ціну на який прем'єр категорично відмовився.

Вже зараз ціна газу (та виробленого з нього тепла) складає до 90% платіжки. Майже кожен українець чув про те, що "МВФ вимагає підвищити ціни на газ". Звісно, у більшості громадян подібна інформація викликає обурення сама ідея про чергове підвищення тарифів, і вони весь свій гнів, накопичений за місяці опалювального сезону, виливають на "кляте МВФ".

Як і в електроенергетиці, де запроваджена відома формула "Роттердам+", в сфері газу діє аналогічна формула "Дюссельдорф+". Згідно до умов діючого Меморандуму про співпрацю з МВФ, український уряд зобов'язується: тримати ціну на газ на рівні європейської (ціновим орієнтиром є газовий хаб NCG біля німецького міста Дюссельдорф + доставка до українського кордону); переглядати ціну по мірі появи розриву між українською ціною та ціною "німецького хабу" бодай у 10 відсотків. Згідно до виданої самим же урядом постанови, цей перегляд робиться двічі на рік.

У жовтні 2017 року КМУ відмовився планово переглядати ціну на газ, що фактично призупинило надання кредитних траншів МВФ. Зараз наближається дата наступного перегляду – квітень 2018 року. Очевидно, що ціна змінилася більш ніж на 10 відсотків. Отже, уряд, спираючись на власні документи та підписані собою ж міжнародні угоди, мав би підвищити ціну на газ. Але Гройсман, очевидно, тримає у голові не лише "папірці", укладені з "західними партнерами", але й перспективи виборів, які, за великим рахунком, вже "майорять" на обрії. Тому прем'єр-міністр робить геніальну за своїм змістом заяву, що тарифи на газ підвищуватися не будуть.

Хоча, власне, вони мають підвищитись, згідно до ухваленого ним же нормативно-правового акту. То як же вирішити цю суперечність? Вихід було знайдено специфічний. Замість однієї постанови, Міненерго розробляє іншу. У новому проекті Міністерство енергетики пропонує враховувати вартість європейського газу за попередній опалювальний сезон (з квітня по жовтень), а не за 12 календарних місяців, як це прописано в документі зараз. Таким чином, будуть враховуватися періоди з більш низькими цінами на німецькому хабі. Крім того, в новій постанові скасовують умову "ціна змінюється, тільки якщо різниця складає від 10%". Якщо перерахувати ціну на газ за новою постановою, виявиться, що діючий тариф як мінімум на 13-14% нижче розрахункового.

Тобто принцип імпортного паритету, який рекомендують Україні західні партнери при визначенні формул ціни на ключові енергоресурси – газ та вугілля, фактично вихолощуються. Це означає, що знову з'явиться дві ціни на газ – ринкова для промисловості та пільгова для населення і ЖКХ, що створить широкі можливості для багатомільярдних афер на газовому ринку.

І звідки будуть братися гроші на ці афери? Звісно, з бюджету. На що вони будуть йти? Сказати важко, але точно не на суспільне благо.

Найголовніше – ні про який перегляд тарифів мова у даному випадку не йде. Мова лише про бажання трохи "підчистити" статистику, аби виглядати перед населенням у позитивному ключі. На деякий, дуже обмежений період часу.

Що маємо у "сухому залишку"? Уряд має конкретний алгоритм роботи з МВФ, який було укладено при "тверезій пам'яті та здоровому глузді". Уряд через політичні причини хоче якось "непомітно" змінити цей алгоритм, аби перед виборами не підвищувати тарифи на газ. Хоча сам і визначив той механізм, за яким це підвищення має відбуватися.

Але, в сфері тарифного популізму газом справа не обмежилась – Уряд несподівано виступив з критикою НКРЕКП щодо запровадження в Україні європейської моделі RAB-регулювання обленерго. При цьому, як слушно зауважили в Департаменті інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України, "запровадження нової методики стимулюючих тарифів для обленерго – так зване RAB-регулювання – є винятково прерогативою і компетенцією Національної комісії з регулювання ринку електроенергетики та комунальних послуг – незалежного органу, який опікується сферою тарифоутворення в Україні".

Тож, Уряд не зупинило ані те, щ він не має жодного відношення до прийняття цього рішення, ані лист представників ЄС, МВФ та ЄБРР на підтримку впровадження в Україні системи RAB-регулювання, ані абсурдність власних вимог – вимагаючи від НКРЕКП диференціювати ставки RAB-тарифу на стару та нову базу активів, Кабмін виступає за російську модель, яка показала свою недієздатність.

Уряд із елегантністю слона у магазині посуду починає "правити" умови співпраці з міжнародними партнерами, нагадуючи при цьому учня, який, одержавши диктант з виправленнями вчителя, намагається "підчистити" власні помилки. Які наслідки цього процесу?

Вони теж очевидні. Схоже, що МВФ перебуває вже на межі, за якою – припинення співпраці з Україною, як з країною, що систематично щось обіцяє, але нічого не виконує. Аналогічна позиція і у інших донорів, що підтверджує "свіжа" заява заступника керівника Головного директората Єврокомісії з питань політики сусідства та розширення Катарина Матернова: "Надання Україні фінансування в рамках нової програми макрофінансової допомоги буде прямо залежати від прогресу країни в рамках співробітництва з Міжнародним валютним фондом". А на кону зараз EUR1 млрд так потрібних Україні!

Якщо ж співпраця з МВФ припиниться, то це, як вже було неодноразово, дуже недобре позначиться на "здоров'ї" гривні. І всі українці знову будуть платити найефективніший український податок – інфляційний, що виражається у стабільному зниженні собівартості гривні. Схема проста – та ефективна. Начебто, платимо більше гривень у рамках "підвищення соціальних стандартів", а реально на ці гривні можна купити набагато менше.

Втім, наслідки від участі прем'єра в "битві тарифних популістів" будуть не лише фінансові – Україна знову буде відкинута на кілька кроків назад на шляху європейської інтеграції. Повернення до непрозорого неринкового тарифоутворення, до якого тяжіє Кабмін Гройсмана, фактично ставить хрест на західних інвестиціях в українську енергетику. Припинення співпраці з МВФ стане негативним маркером для інвесторів в інші галузі економіки.

Найприкріше, що у всіх цих історіях про співпрацю уряду з МВФ, наші "правителі" виглядають досить дрібними махінаторами, які постійно шукають можливості як "виграти" у чомусь дрібному, та "злегка кинути" наших "західних друзів". І це вже справжня проблема, оскільки позбутися від такого іміджа – важко. А прилипає він – дуже швидко.

Петро Олещук, політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка

×