"Відбити Крим буде легше, ніж схід" – прокурор-кіборг Максим Грищук

Хтось із них зараз перевівся в Міноборони, правоохоронні структури. Хтось пішов в інший батальйон. Я зараз в 11-му батальйоні 112-ї бригади. Зі мною ще двоє прокурорів, які з самого початку були. Досі лишаємося на південному напрямку. У лютому ми пішли у 128 батальйон ТРО Києва. Бо у 81 бригаду, в якій я воював, не було можливості потрапити через блокування шляхів. Фізично не міг доїхати. Ми сформували гранатометний взвод. У травні відправилися на Харківщину. Три місяці там провели. Тримали фронт у районі Балаклії. У кінці літа нас вивели, мене перевели в інший батальйон. Були на Херсонщині, брали участь в операції за звільнення міста.

Найцікавіше – це документи. Бо зброя і боєприпаси – це банально. Мені цікаво було подивитися різноманітні свідчення окупації. Зокрема, про те, що люди зраджували Україні. Приймали присягу на вірність Україні, але перейшли на бік противника.

Складно було 2014-го, бо не було досвіду. Думав, наскільки це правильно приймати таке рішення. А в 2022-му такого не було. Бо розуміли: якщо не втримаємо державу, то нікому та юриспруденція та антикорупційні зусилля не будуть потрібні. Думаю, це завдання вдалося і маємо рухатися далі.

В 2014-му нападу ніхто не очікував. Але коли після АТО повернулися, стабілізувався фронт – 2015-й, 2016-й – всі розуміли, що так не може бути вічно. Що немає відповіді на багато запитань і все має це вирішится. Не вірили, що Росія нападе, але почали готуватися. З листопада-грудня 2021-го у повітрі вже відчувалася напруга і що щось станеться. У січні вже активно почали готуватися.

Інформації. У перший тиждень було складно з озброєнням – мали пару гранатометів, автомати та коктейлі Молотова. А Росія йшла на нас з танками. Було нерозуміння, чим ми маємо її зупиняти. Згодом військо наситилося зброєю. Зараз її достатньо. Є також і навченість особового складу. Люди мають бойовий досвід і готові йти вперед. Звісно, хочеться більше техніки – танків, авіації, але тут досвід і навченість грають велику роль.

Війна змінилася технологічно. Як у нас відбулися зміни, так і у Росії. У 2014-му була війна радянських армій – по екіпіруванню, зброї. Дрони чи безпілотники – для нас це було як щось важкодосяжне. У нас був один на батальйон. І потрібно було мати двох людей для його управління. Зараз дрон - те, що має бути у кожному підрозділі. Це очі командира на полі бою. З'явилися також різні системи протидії дронам. Високоточне озброєння. Ти вже переходиш від кількості до якості. Це навички, навчання. Кожен боєць підготовлений, пройшов тактмед, навчання застосування зброї, екіпірований. В 2014-му такий рівень тільки починав бути доступним. Технологічно військовий етап пішов уперед.

Військові мотивовані. Всі чекають контрнаступ і готові йти звільняти свої території. Тому що ніхто тут не збирається щось віддавати чи дарувати. Всі рішуче налаштовані та хочуть вибити кацапів за межі території. Всі розуміють важкість втрат, але це нас не зупинить.

На тій стороні є професійні військові. І по деяких параметрах вони воюють краще. Наприклад, щодо інженерних укріплень. Вони в цьому плані воюють по книжках. Але у росіян завжди викопані окопи, системи зв'язку налагоджені. Система РЕБ, передачі повідомлень. Тому що ти стикаєшся з їх організацією по перехопленнях чи навіть коли заходиш на їх позиції, бачиш як вони облаштовані. Нам навіть є чому повчитися. Це ворог, який може вчитися на своїх помилках. Можливо, не на всіх, але вчиться. Не треба недооцінювати росіян.

Так. Нічого не змінилося. Можливо, навіть з'явилося ще більше переконання. Крим буде відбити легше, ніж східний регіон. Тому що це питання логістики. Якщо ми переб'ємо шляхи постачання – а з високоточним ракетним озброєнням, яке маємо, це не так складно – то все має вийти. Натомість у Донеччини та Луганщини є сухопутний кордон з Росією. І великі можливості для постачання. А хто виграє логістику, той виграє війну. Хто забезпечить логістику і зв'язок, матиме стратегічну перевагу. В Криму це буде простіше. Треба перебити азовський коридор, а морем особливо не напостачаєшся – бо є дрони і ракети, що це можуть зупиняти. Але треба ставити собі цілі і на Донбас, і на Крим. І виконувати.

Постійно вчимося. Зараз генералами стали військові, які були полковниками і підполковниками 2014-го. Бачив їх фаховість. Керують багатьма процесами. Є впевненість, що діють професійно. Потрібен час. Всі кроки направлені на те, щоб за мінімальний час звільнити території.

Це моя робота. Бути у війську – вимушений крок. Тому спілкуюся з колегами. Слідкую за справами у судах. Звісно, багато хто воює і стало складніше. Але за рік всі державні структури вже адаптувалися, налагодилися процеси. Деякі справи неможливо зробити, бо людей немає в країні або вони воюють. Але система працює в режимі, адаптованому під війну.

 

Питання призначення суддів або відповідальності окремих з них – питання відкрите. Якщо належним чином фіксуються ці моменти і притягуємо людей до відповідальності, що зараз починаємо спостерігати, тоді система працює у режимі стримування і противаг. І вона не допускає таких моментів. Якщо система розбалансована, тоді з'являтимуться такі випадки. Потрібно, щоб право працювало для всіх. Незалежно, хто вчинив злочин. Має бути невідворотність покарання.

Чому ліквідували суд? Бо це вже була критична проблема. Кричуща. І інакше вже неможливо було вирішити. Треба налагоджувати правоохоронну систему, щоб вона припиняла все вчасно – на початковому етапі.

Її почали налагоджувати з 2014-го року. Закони приймали. І зараз вона в процесі налагодження. Згадайте 2013-й рік і зараз – того, що було, вже немає. Різниця відчутна. Немає такого відчуття безкарності. Все одразу стає публічним. Процес йде. Але країна дуже велика і ще, на жаль, ми 9 років у стані війни. Тому нам складніше, ніж іншим пострадянським країнам. Які мали можливості у мирний час реформуватися.

Я комунікував з представниками країн, які реформували свої системи. Але вони теж вирішували ці питання не за один день. У нас це просто затягується в часі. Але те, що ми це зробимо, вже є розуміння. Що закон буде для всіх однаковий. А друге важливе питання, яке я для себе окреслив, – потрібні прозорі конкурси. Бо завдяки ним можна відібрати кращих з кращих, які даватимуть позитивний результат. Якщо конкурсу взагалі немає або він завуальований – нічого не буде.

Неможливо всіх вигнати і набрати з нуля. Хотілося, але так не працює. Ми пробували з партнерами говорити, як це у них відбувається. І вони пояснюють – потрібен перехідний період, щоб все трансформувати. Щоб органи працювали на тих прозорих і відкритих принципах. Якщо всіх забрати, то ми поміняємо на таких самих людей. Ми ж не можемо взяти їх з іншої планети. Потрібно, щоб суспільство трансформувалося і могло народити цих людей. Які своїми діями могли би рухати органи і робити їх прозорими. Всі хочуть негайних рішень. Але на все потрібен час. І ми повинні це пройти. Негайних результатів не буде.

Це підтвердження трьох тез одразу. Не боїмося це виявляти і показувати. Не приховуємо і не будемо толерувати. Судова система одразу дала всі можливості розслідувати цю справу. Тобто вона намагається очиститися. Третє – що у нас тепер є можливість виявити такі факти. Порівняно з тим, що було 10 років тому, не уявляю, щоб голову Верховного суду затримали. Ми на правильному шляху, але він довгий.

Звідки беруться судді? Вони є громадянами України. Це представники суспільства. А у нас є побутова корупція, коли кум може все вирішити. І поки у нас не буде нетерпимості до цього і виховання ще з садочку та школи, доти будуть такі випадки. Чим краще будемо виховувати нові покоління, тим менше таких випадків буде.

Складно сказати. Але Transparency International додали нам один бал. Вони роблять зріз рівня корупції в країнах. Корупція все одно залишається, можливо, буде більше прихована. Бо суспільство дуже наелектризоване і такі випадки намагатимуться приховати. Корупція залишилася на тому ж самому рівні, але трансформувалася у проявах. Війна не може зупинити чи змінити це. Тільки системні правила гри, які будуть виконувати всі. Але на війні корупція – це найгірше, що може бути, і за це треба жорстко карати.

Я думаю, що все є в комплексі. Зараз суспільство зосереджене на перемозі і виживанні. Як тільки у нас буде більше ресурсу вивільненого, зможемо кинути його на боротьбу з корупцією. Зможемо переключитися. Тому що багато правоохоронців, громадських активістів займаються військовими питаннями. Думаю, зможемо скерувати їх діяльність після перемоги на корупцію. Боротьба з нею піде швидше після перемоги.

Механізми мають бути прозорі і відкриті. Щоб кожен член суспільства міг контролювати. Наприклад, декларування. Це дуже хороший спосіб контролю статків посадовців. І я не розумію, чому його досі не відновили. Це яскравий приклад суспільного контролю і превенції корупції.

Нам будуть потрібні міжнародні партнери. Тому що вони свій шлях пройшли і можуть ним поділитися. Вони незаангажовані. У них немає своїх зацікавленостей та інтересів. Такі експерти потрібні у тих же самих конкурсних комісіях. Нам потрібен погляд зі сторони. А також у боротьбі з корупцією допоможе наше суспільство.

Зараз влада зосереджена на перемозі. Організм, який має загрозу знищення, акцентується на виживанні. Є негласне правило – щоб всі об'єдналися для перемоги. Воєнний стан обмежує права і свободи. Це наш закон. Але в плані відкритості влада лишилася на тому ж рівні. Тому що цей процес має йти постійно. А війна може лише його призупинити. Але не змінити.

Повинно. Суспільство буде більш чутливе до проявів корупції та несправедливості. Ми отримаємо поштовх до розвитку прозорості всіх інституцій. Спочатку всі ресурси для перемоги, а потім – на відбудову держави.