У лютому 2014 року ви очолили Інститут світової економіки й міжнародних відносин. Які завдання ставите перед собою?
- Хочемо запропонувати найвищому керівництву держави професійну аналітичну базу, опираючись на яку реально реформувати країну. У нас є представники американських та європейських платформ. Я навчався в Гарварді. Частина моїх колег - в Колумбійському університеті й інших провідних освітніх центрах світу. З нами співпрацює Джеймс Вілсон - президент і виконавчий директор вашингтонської Ділової ради США-Україна.
Більша частина міжнародних інституцій знаходяться в США, тому треба опиратися саме на Америку. У Вашингтоні готові підставити плече Україні. Зараз саме той унікальний час, коли світ подає руку допомоги Україні. Треба цим скористатися. Люди зі світовими іменами готові працювати для нашої держави. Коли ще таке було?
Важливо, аби тут і зараз працювали провідні експерти із всього світу, які можуть поділитися реальним досвідом та знаннями. Це перше завдання для керівництва країни. Торік ВВП в Україні становило 7,5 тисяч доларів на людину. Для порівняння в Польщі - більше 20 тисяч. Навіть у Росії - ті ж 20 тисяч. Наша країна відстає за цими показниками майже втричі. Треба обирати ті механізми, які раніше були задіяні у світовій практиці та пришвидшували темпи економічного зростання. Польща й надалі зростатиме на 2-3% в рік. Україні потрібно, аби цей показник сягав 5% щороку. Тоді різниця зменшуватиметься.
Експертне середовище знає, що зробити, аби Україна прорвалася вперед. Тож володіння інформацією - дуже важливий вектор роботи для нинішнього уряду. Бо спершу йде аналітика. Лише на її основі можна приймати стратегічні рішення. Президент чи прем'єр-міністр не повинен бути експертом у всіх галузях. Є люди, які краще опишуть усі ризики й запропонують ідеальний варіант. Свого часу президент Америки Рональд Рейган, виступаючи в Китаї, відійшов від написаної для нього промови й почав імпровізувати. Його радники одразу ж засудили таке особисте втручання. Адже ніхто не дає права навіть президентові імпровізувати. Його завдання - читати текст, який йому написали справжні професіонали. І це треба засвоїти українським політикам.
ВВП на душу населення в Україні майже в три рази менше, ніж у Польщі й Росії. За скільки часу могли б догнати їх і за рахунок чого?
- З такими темпами зростання, які традиційно є у нас в країні, наздоганяти Польщу ми будемо декілька десятків років. Бо поляки не стоять на місці і постійно рухаються. Нам потрібно пришвидшити темпи нашого зростання. Країна повинна зростати з темпом 7-8% на рік і вище. Тоді буде реально наздогнати Польщу протягом 10-15 років. Не варто відкладати ці плани на десятиріччя.
Що фінансовий блок уряду та президент вже зараз мають зробити?
- Перші зусилля мають бути кинуті на знищення трьох перешкод розвитку - корупції, поганої судової системи та адміністративного бар'єру для ведення бізнесу. Якщо зменшимо ці перепони, буде притік інвестицій в країну. Це закладе основу подальшого економічного зростання. Потім маємо вирішити питання нашої енергобезпеки. Сама по собі вона нічого не значить, якщо паралельно не займатися енергоефективністю. Ситуація з Росією, у яку ми зараз потрапили, стимулює вироблення енергостратегії. Сьогодні в наших родовищах, через нестачу коштів і технологій, лишилося ще близько 50-70% невикористаної нафти й газу. Давайте покличемо іноземців, нехай дістануть звідти наші ресурси. Звісно, вони не будуть робити це безкоштовно. Та ми їм віддамо третину того, що вони знайдуть - решту купимо собі по нормальній ціні.
Також необхідно провести нормальну адміністративну реформу. Можемо, наприклад, запозичити досвід федеративної Німеччини. Далі - провести пенсійну реформу. Адже це не тільки підвищення пенсійного віку. Потрібно відкривати приватні пенсійні фонди.
Куди Україні рухатися далі?
- У нас завжди є право вибору. Ми ж звикли стояти на одних і тих самих рейках. Існує відчуття якоїсь одновекторності, закутості в тісних рамках. Абсолютно неправильна позиція. Україна - не потяг. Вона - машина, яка рухається поганою дорогою. Тому повинна завжди об'їжджати ями. Наша держава - експортно орієнтована. Половину ВВП отримуємо за рахунок експорту за кордон. Проблема полягає в тому, що ми дуже сильно залежали від двох центрів - Росії та ЄС. 25% усього експорту реалізовувалось на території Європейського Союзу і 25% в РФ. Треба позбуватися цієї залежності. І зараз сприятливий час, аби це зробити.
Міняється геополітична система координат. Україна повинна взяти собі на озброєння відомий вислів англійського лорда Темпелтона: "У нас немає ні постійних ворогів, ні постійних друзів. Постійні - тільки наші інтереси. І наш обов'язок - відстоювати їх безоглядно". Нині ми можемо розраховувати на США, дещо менше на Європу. Але як довго це триватиме? Віримо, що такий порядок денний збережеться наступних 20-50 років. Помилкова думка. Чим менше Україна залежатиме від окремо взятого регіону, тим сильніше буде відчуття національної безпеки.
Де точка відліку нинішніх проблем України?
- Жоден із президентів України не пройшов свого терміну, не зробивши колосальних прорахунків. Проте такою точкою відліку можна все-таки назвати президентство Леоніда Кравчука. Він провадив абсолютну неправильну та безвідповідальну монетарну та бюджетну політику. За його правління дефіцит держбюджету становив більш як 30% ВВП. У нормальній економіці 4% - це уже дуже небезпечний сигнал. Більше того, Кравчук здійснював монетизацію дефіциту. Він фактично ввімкнув друкарський грошовий станок, аби покрити дефіцит. Це призвело не просто до інфляції, а й до колосального збідніння населення. Ще одне підтвердження того, що ніхто ніколи нікого нормально не консультував. Це була така собі політична імпровізація. Якби цих помилок не було на початку 1990-х, можливо, нинішня ситуація в країні виглядала б інакше.
Леонід Кучма почав хоч трохи слухати експертів. Прийшов на посаду з якогось, нехай і радянського, але бізнесу. Вікторові Ющенку дуже багато експертів давали поради. У той період він відчайдушно намагався зрозуміти, що потрібно робити, але не намагався, як саме це слід робити. Від влади Віктора Януковича очікували якихось змін, бо було враження, що прийшли люди з бізнесу - прагматичні. Та ці люди знову таки не опиралися на думки експертів. Люди думали, що нова влада дослухатиметься до бізнесу. А вони його не тільки не слухали, а й діяли лише у своїх власних інтересах.
Модель бізнесу, задіяна в Україні впродовж довгих років, більше не може діяти. Усе зводилося до того, що крупний капітал інвестував у свої підприємства лише той мінімум, менше якого інвестувати просто було не можливо. Інвестувати ж більше ніколи не хотіли. Тому, якщо не робити так звані капітальні вклади, не змінювати техніку і технологію наших підприємств - нічого хорошого не буде.
Зараз Україна посідає останнє місце за рівнем технічного переоснащення підприємств у Центральній і Східній Європі. Ми не закладали жодних основ економічного зростання. Олігархи інвестували мізер, а все зароблене намагалися забрати в інші країни, бо не розглядали Україну як країну, з якою вони пов'язують своє майбутнє. Корупція й поганий інвестиційний клімат не спонукали олігархів вкладати гроші в Україну. З іншого боку вони самі були зацікавлені, щоб інвестиційний клімат тут лишався поганим і процвітала корупція. Бо завжди могли отримати додаткову ренту за те, що мали доступ до державних ресурсів. Тому одне з найважливіших завдань нового керівництва - намагатися розірвати це замкнуте коло. Створити рівні умови конкурентної боротьби.
Підписання економічної частини угоди про асоціацію з ЄС покращить ситуацію в економіці?
- Після підписання економічної асоціації ми потенційно отримуємо доступ до величезного європейського ринку. Це 16 трильйонів доларів у рік. ВВП України в сто разів менше за ВВП ЄС. Тобто, лиш 1% від європейського. Відкриваються нові можливості. Та тільки потенційно. Бо не зможемо продавати вільно всі наші товари - вони мають відповідати технічним і санітарним вимогам ЄС. Але якщо вкласти гроші у технологію і зробити якісний новий продукт - шанси вийти на європейський ринок збільшаться. Так, для цього доведеться витрачатися.
Угода з ЄС допомагатиме боротися нам із тими трьома нашими глобальними проблемами - корупцією, недолугою судовою системою й адміністративними бар'єрами для ведення бізнесу. Бо хіба це нормально, коли велика країна із 45 млн населення займає 180 місце із 182 за простотою отримання ліцензії на будівництво? Зрозуміло, що діють корупційні схеми. За нашими оцінками, рівень тіньової економіки в Україні рівно такий самий, як той, що на світлі. Якщо торік уся наша економіка виробила 170 мільярдів доларів, то в тіні, за найбільш скромними підрахунками, було вироблено 150 мільярдів.
Європа для нас - це добре сьогодні й на найближчу перспективу. Та є інші точки й інші регіони у світі. Наші автовиробники сьогодні втратять від недружніх дій Росії. Можуть відкривати для себе ринки Латинської Америки. Та це не значить, що можемо взяти свій старий станок і вбагрити так, як росіянам. Маємо з'ясувати, чого хочуть у Бразилії і пропонувати те, чого вони хочуть. Це стосується усіх сфер. Зараз Кіпр уже відходить як офшорна зона. Можливо, нам потрібно подумати, чи може Україна стати офшором. Якщо хочемо знизити адміністративні бар'єри для ведення бізнесу, маємо дивитися на досвід Грузії або Швеції, яка за два-три тижні провела так звану "регуляторну гільйотину". Вони за два-три тижні розчистили регуляторне поле. Зібрали все законодавство, оцінили, що саме заважає веденню бізнесу, і непотрібне відсікли одним махом. Саме тому, цей процес називається "регуляторною гійльйотиною".
Можна зайнятися децентралізацією й оптимізацією бюджету. І найкращі приклади тут не обов'язково в Європі. Є дуже хороший приклад Канади. Вони страждали від колосального дефіциту бюджету. Маємо провести реформу державного управління за їхнім прикладом. Вони створили робочу групу із обмеженого кола експертів, яка зробила так зване функціональне обстеження усіх міністерств і відомств. Так виявила, що різні державні структури часто виконують одні й ті ж повноваження. Це обстеження допомогло функціонально оптимізувати роботу. Тим самим вони зменшили витрати з держбюджету. Бо наша система досі працює за радянськими принципами. Досвід залучення на роботу іноземців, який широко застосовується у Новій Зеландії, теж може бути корисним для України. Маємо діяти за принципом, про який писав ще Тарас Шевченко: "І чужого навчайтесь, і свого не цурайтесь". Маємо дивитися не тільки у два боки - на Росію і Європу. Світ же набагато більший.
Яким чином і за скільки часу українську економіку можна вивести з тіні?
-Тінізація економіки для України - одного боку велика проблема, а з іншого - часто виконує роль подушки для населення. Саме це явище допомогло населенню м'якше пережити кризу 2009 року. Бо був такий тіньовий запас. Та, очевидно, тінізацію потрібно зменшувати, бо український бюджет потребує додаткових надходжень. Варто розуміти, що просто адміністративними мірами вивести економіку з тіні не вийде. Для цього потрібна реформа з покращення інвестиційного клімату та реальна боротьба з корупцією. Це тривалий процес.
У нас зараз - олігархічна економіка. Більшість провідних галузей - монополізовані. Як бути із цим?
- Це колосальна задача для антимонопольного комітету. Розвиток нормальної конкуренції може стимулювати зниження монополії на ринку. Та ця задача теж не вирішується сама по собі. Її можна вирішити тільки прибравши адміністративні бар'єри для ведення бізнесу
У яких сферах можемо зайняти найкращі позиції?
- У нас є чудовий потенціал і великі ресурси. Один з них - наша родюча земля. Маємо розвивати сільське господарство. Та це не означає, що будемо виробляти тільки зерно. Можемо його переробляти. Бо який для нас сенс бути сировинним додатком - для Європи чи ще когось? Можливо, треба подумати і завести для себе ГМО. Воно тільки звучить погано. Та якщо зробити нормальну систему контролю, а генетично модифіковане зерно кукурудзи пускати на виробництво біодизелю, то в чому проблема? Більш того, його не обов'язково в середині країни споживати. Є багато країн, які будуть нам за це вдячні.
Маємо хороші можливості в хімічній промисловості й машинобудуванні. Колосальний потенціал у розвитку медицини. Можемо розвивати фармацевтичну промисловість - та для усього цього потрібно вкладатися. Можна скільки завгодно сперечатися з приводу якості нашої освіти. Та за показником кількості молоді, яка вчиться в університетах, Україну можна порівняти із Францією. У нас є інтелектуальний ресурс, маємо його розвивати.
Також маємо можливості в аерокосмічній сфері. Навіть не обов'язково виробляти щось. Бо саме виробництво набагато дорожче обходиться за проектування. Можемо працювати у сфері послуг. Крім того, маємо колосальні невикористані ресурси України, як туристичного центру. Війна колись затихне. Зараз середній чек, який залишає іноземець в Україні, - 200 доларів. У сусідніх країнах, наприклад у Польщі, він вдвічі більший.
Якщо кожен з нас буде дивитися, де можна заробити гроші, і при цьому платити податки, ми цілком можемо стати процвітаючим "східноєвропейським тигром". Україна може стрибнути, варто тільки забрати паркан, який їй заважає. Прорив буде колосальний.
2 
8759
Коментарі
1