"Триває переломний момент війни" - Олег Жданов

Поки що єдиний – я б його назвав Луганський. Це стосується Сіверськодонецька, Попасної, Лиману, просування на Слов'янськ.

Вони застосовують тактику випаленої землі. Завдають вогневого ураження всіма засобами – особливо артилерією та авіацією. Поки або не вб'ють всіх захисників, або не змусять відійти з позицій. Тоді російські війська просуваються. Ми відходимо на черговий рубіж оборони. І ті починають знову. Це повільне просування – один-два кілометри за тиждень. Але утриматися так не виходить – у нас не вистачить військовослужбовців, щоб просто вмирати під вогнем російської артилерії.

 

На сьогодні це Херсон. Там була певна несподіванка. Ми намагалися на цьому напрямку провести контрнаступальні дії для поліпшення позицій і підготовки майбутнього плацдарму для наступу. Але під нашим вогневим впливом російські війська почали відходити. І ми вже на третій лінії оборони.

Ні, стійкість оборони залежить від мотивації особового складу захищати ці рубежі. Йти на самопожертву заради утримання цих рубежів оборони. Російські військові виявилися не готовими вмирати за український Херсон.

Росіяни змінили напрямок головного удару, але не поміняли стратегічні цілі війни. Але Путін усе ще мріє забрати нас у нову союзну державу.

Спочатку планували два головних удари – захоплення Києва та удар по Донеччині і Луганщині. Начебто звільнення цих областей до адміністративних кордонів. Головним же було захоплення Києва та призначення перехідного уряду, підписання політичної угоди щодо входження до Росії. Сьогодні цей план знову на порядку денному. За тиждень готується візит Путіна до Мінська. Навіть є інформація, що він може взяти у столицю Білорусі Януковича. І там оголосити останнього легітимним президентом. Можуть підписати угоду щодо відтворення Радянського Союзу чи союзу трьох держав.

Так, цілком. Вони посилюють протиповітряну оборону Білорусі. Ми ж розуміємо, що просто так це не робили б. Скоріше за все, це буде пов'язано з майбутніми бойовими діями з боку Білорусі проти України. Це може бути втручання у війну білоруських збройних сил – до чого змушує Лукашенка Путін. Можливо, Росія почне дії бойові малими силами. У той же Гомель повернулася російська тактична авіація, яка завдавала вогневих ударів. У Білорусі розташовані ракетні установки "Іскандер-М", які теж раніше завдавали ракетних ударів по території України. Щоб ми не могли завдати удар у відповідь або знищувати їхні літаки, розгортають додаткові засоби ППО.

Він зараз триває. Стався тоді, коли ми зупинили наступ російських військ майже по всіх напрямках. А закінчиться, коли Росія припинить спроби просування вглиб нашої території. Тоді почнемо підготовку до контекстуальної операції проти російських військ.

До кінця року ми цілком можемо завдати достатнє вогневе ураження російським військам, щоб звільнити більшість території країни у межах кордону 1991-го року. Є сумніви стосовно Криму, але не виключаю такої можливості. Це змусить керівництво Росії сідати за стіл переговорів і домовлятися про умови подальшого співіснування двох країн. Ми не можемо змінити, що в нас є суміжний кордон. А сама війна у такому перманентному стані, як було з 2014-го, може тривати роками. Доки не домовимося про умови співіснування. Єдина умова такого розвитку подій – своєчасні поставки зброї від країн-партнерів.

Лінія розмежування може перейти на наші кордони і далі буде збройний конфлікт низької інтенсивності. Це перманентна війна.

Цей варіант може відбуватися на нашому кордоні. Але навряд чи можливий. Якщо нам дадуть зброю у необхідній кількості і зможемо завдати поразки Росії на нашій території, так щоб вийти на кордони 1991-го, це обов'язково призведе до зміни політичної еліти в Російській Федерації та політичного курсу. А з ними ми вже домовлятимемося. Їхня еліта піде на поступки, щоб зняти санкції і врятувати країну. Війна на роки сьогодні не можлива. Може тривати, якщо Путін буде живий і при владі. Він пішов ва-банк і це його головна проблема. Шляхів відступу у нього немає. Тоді буде війна на виснаження – на роки.

Але треба враховувати позицію Заходу, який нас підтримує. Він не готовий вести війну на виснаження з Росією навіть руками наших Збройних сил.

Так. І не тільки за Донбас. Там вирішується питання, чи спроможні ми утримати наступ російських військ. Хоча навіть відступ на Донбасі не означатиме стратегічний програш у війні. Росія може взяти частину території на Донбасі, але в неї закінчиться наступальний потенціал. Тоді зможемо з часом, отримавши озброєння, повернути території аж до державного кордону. Сьогодні це вирішальна битва. Там визначається спроможність нас до оборони, а Росії – до наступу.

Потрібно угруповання військ десь у 50-70 тисяч. Повністю оснащені західним озброєнням. Це мінімум, щоб розпочати контрнаступ. Але все залежить від стану збройних сил РФ – чи запровадять воєнний стан, чи буде мобілізація, якими темпами формуватимуть резерви.

Я би не говорив, що є якісь сили самопроголошених республік. Всі військові приймають присягу РФ та підписують контракт з армією Росії. Британська розвідка про це мовчить. Другий момент – вони, як примусово мобілізовані, не мають навичок ведення бойових дій. Тому їх використовують як гарматне м'ясо.

Партизанський рух може порушити або повністю зірвати логістику забезпечення військ ворога на передовій. Якщо таке трапиться, то нам буде дуже легко завдавати вогневого ураження на лінії фронту. За часів Другої світової існував вислів, що партизанський рух знекровлює передній край.

Вже позбавили Росію очей та вух, фактично, контролю за більшістю акваторії Чорного моря. Яке є нашою економічною зоною. Єдине, що у росіян залишається − це засоби дистанційного ураження – ракети. Вони можуть дістати або судна в акваторії, або до нашого узбережжя. Але ми позбавили Росію 100-відсоткового контролю. Сьогодні акваторія перебуває під перехресним вогнем.

Як тільки три тижні тому почалися розмови, що ми отримаємо ракетні комплекси "Гарпун", російська чорноморська ескадра відійшла від нашого узбережжя на радіус ураження цього РК – майже 300 кілометрів. Єдина спроба увійти в цю зону – це буксир "Василь Бех", який йшов на острів Зміїний. І його знищили.

На нашу користь. Тому що має кілька переваг – воно більш технологічне, ефективніше у плані точності і скорострільності. У нас з'являється перевага. В основному отримуємо або легкі гаубиці причепні, типу М-777, або самохідні – які дають перевагу в мобільності.

Обсяги важкого озброєння обчислюються сотнями одиниць. Це змінив "Рамштайн-3" (засідання контактної групи з питань оборони України "Рамштайн-3" відбулося у Брюсселі 15 червня. Країни-учасниці домовилися про надання Україні необхідного озброєння для протистояння російській агресії.- Gazeta.ua), де вперше оприлюднили реальні цифри обсягів озброєння, що постачається в Україну. Якщо темпи будуть збережені або збільшені, то в нас є реальні шанси почати масштабне переозброєння ЗСУ на західні зразки.

Потрібно ще накопичувати. Єдиний ресурс, яким володіємо, це людський. Можемо створювати частини, з'єднання, резерви. Збираємо людей, а немає чим озброювати. Вісім років не поповнювали запаси. Постійно були корупційні скандали навколо Укроборонпрому та держоборонзамовлення. Згаяли час. Тому що основним виробником озброєння, яке в наших Збройних силах, є Росія. Яка має виробництва, що були за часів СРСР. Ми вісім років не могли наважитися вирішити питання – переходимо чи ні. Не змогли побудувати патронний завод під стандарт НАТО. Або купити ці боєприпаси.

Війна за нас все вирішила. Росія не постачатиме нам зброю, щоб із нами ж воювати. Єдиний шлях – це перехід на західне озброєння. У НАТО це розуміють. Тому на саміті зараз повинні оголосити про початок масштабного переходу Збройних сил України на західні зразки озброєння. Розуміють, що ми не можемо програти у цій війни – бо це Захід програє. Але вони живуть в умовах мирного часу. Люди не гинуть. Тому бюрократія працює у тому ж темпі. Ось в чому головна проблема. Ми фактично воюємо з коліс.

Мрія Путіна в тому, щоб НАТО напало на Росію. РФ не може собі дозволити постати агресором. Хоча таким є, веде криваву війну. Але на міжнародній арені хочуть показати себе білими й пухнастими. Тому Путін хоче змусити НАТО застосувати силу проти РФ. Головне, щоб пролунав перший постріл. І тоді РФ зможе сказати, що Альянс – агресор, який нападає на мирну Росію. НАТО собі цього не може дозволити. Але відповісти може. Це буде бліцкриг на користь НАТО. Путін це розуміє і грається, провокує. Проте воювати з Альянсом не стане. Як тільки пролунає перший постріл, Кремль зробить розголос на весь світ і запропонує перемовини щодо врегулювання конфлікту. Так хоче повернути собі легітимність світового лідера, а Росії – як супердержави. І весь світ повинен буде сісти з ним за стіл переговорів і враховувати позицію РФ.

Фактично ми не відчуваємо цих змін. Єдине, що змінилося, коли прийшов Дворніков (російський генерал Олександр Дворніков був командувачем військ РФ в Україні з квітня до червня. Відомий тим, що часто зловживав алкоголем і віддавав необдумані накази під час війни у Сирії. − Gazeta.ua) – то пішла тактика випаленої землі, яку він застосував ще з Чеченської війни. Вони були змушені перейти до такої тактики, бо по-іншому не зможуть продавити нашу оборону.

Постійними змінами військових керівників розбалансовують систему свого військового управління. Доки йде пертурбація у штабах, війська починають дезорієнтуватися у виконанні поставлених завдань. Таке ж саме було у Гітлера навесні 1945-го, коли він міняв фельдмаршалів кожного тижня. Намагався знайти того, хто змінив би хід кампанії максимально швидко. Те ж саме робить Путін.