3 липня 2012 року Верховна Рада України у другому читанні прийняла законопроект "Про основи державної мовної політики", авторами якого є Вадим Колесніченко і його колега по фракції Сергій Ківалов.
- Реакція на цей закон була неадекватно бурхливою. По суті справи закон лише легалізує реальну ситуацію з мовами, яка склалася за довгі роки, - зауважує психолог Олег Бахтіяров. - Адже в тих місцевостях, де панує російська, нічого не зміниться. Безумовно, прийняття закону - передвиборний крок ПР, яка досі свої передвиборні обіцянки не виконувала і шанси на збереження своїх позицій втрачала. Тепер же з'явився новий цементуючий аргумент. Але те, що завдяки саме цьому аргументу ПР може відновити втрачене, говорить про мовні реалії - щонайменше для половини населення України російська мова є цінністю.
Наскільки компліментарні між собою російський та український націоналізми?
- Певна взаємодія між українським та російським націоналізмом існує. Існує, наприклад, Російсько-український національний альянс (РУНА) Iгоря Гаркавенка. Цю органiзацiю навіть важко позиціонувати - російська вона чи українська? Звісно, особливої любові з обіймами нема, але розуміння один одного є. В свій час були контакти УНА-УНСО, коли організацію очолював Дмитро Корчинський, з росiйськими нацiоналiстичними формуваннями. Безумовно, протиріччя є, але вони часто відходять на задній план, коли українські та російські націоналісти починають розуміти, що належать до однієї породи - породи активних та ідеалістичних людей.
Чому на Сході Європи націоналізм прокинувся в 1990-х, коли розпадався СРСР, адже на Заході в цей час досить міцні інтеграційній тенденції?
- Люди, які брали участь у бойових діях, коли валився Радянський Союз, йшли на значний ризик. Бо на війні можуть вбити чи покалічити. Для того, щоб добровільно піти на такий ризик, треба мати сильний мотив. Виникає питання: що це за мотив? Ніхто ж не готовий віддати життя за цінності представницької демократії чи принципи вільного підприємництва. А от за національну чи релігійну ідею готові. І всі люди, які знаходились в Придністров'ї чи Абхазії на полі бою по обидва боки мали такі ідеї. До того ж, в СРСР будь-який націоналізм був, але пригнічувався силовим чи іншим шляхом i змiг вийти на поверхню тiльки, коли почалася криза Радянського Союзу.
У Західній Європі багато на що вплинула оцінка Другої світової війни. Націонал-соціалізм, хоч він був складним феноменом, але все ж будувався на націоналізмі. Він асоціювався зі стороною, яка програла. Тому всі расові та антропологічні теорії були витіснені на периферію суспільної свідомості. Для інтелектуального поля ідеологічно легітимним залишилися стандартні ліберальні, консервативні та ліві ідеї. Право-радикальних інтелектуалів в Європі не дуже багато у порівняні з Росіїєю та Україною. Тому, коли почався процес європейської інтеграції, не було кому виправдати спротив. Інтелектуалів, які були проти, можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Сьогодні можна багато почути про смерть національної держави чи навіть нації. Як ви до цього ставитесь?
- Нація - все таки живий організм. Вона може бути хворою, слабкою чи сильною і здоровою, але вона жива. Завжди виникають люди, які готові на дії заради нації. Я думаю, що процес проростання національних доктрин у нас і в Європі - питання часу. Спроби побудувати мультикультурне суспільство поки не вдаються, так само як і спроби асимілювати значні групи мігрантів в європейських країнах. Якщо так і далі йтиме, то виникне природна реакція в населення і її хтось спробує очолити в політичній та інтелектуальній площині.
Утім, подальша доля національних держав може бути різною. Вони можуть об'єднуватися в союзи, входити в iмперiї, але етноси як організми залишаться.
В якому становищі російський націоналізм в Росії?
- Треба роздiляти термiни "российский", що вiдноситься до держави, i "русский" як назва етносу. Треба сказати, что "русский" нацiоналiзм – найбiльш активна i найбiльш дискримiнована частина російського iдеологiчного спектру. Основна частина полiтв'язнiв, не менше 1000 (деякi правозахиснi органiзацiї кажуть про 3000) - це ув'язнені переважно по 282 статті, яку називають "русской". Значні зусилля репресивної машини держави направлені проти націоналістичних організацій. Не проходить місяця, як починається новий судовий процес. Причому переслідуються як радикальні, так і чисто інтелектуальні групи. Людям закидають навiть те, що вони провели "русскую пробежку", тому що вона була не просто пробіжкою, а саме "русской".
Чому так відбувається?
- В Росії є суттєві протиріччя між ідеологією влади, яка, при всій її риториці, намагається вписатись в світовий порядок і протидіє всьому, що цьому заважає, i тими, хто орієнтується на повернення Росiї статусу наддержави. Але наступний великий політичний етап ідеологічної ідентифікації влади в Росії буде саме націоналістичним. Ніякої іншої конструктивної ідеї наразі нема, а в нацiоналiстичному сегментi формуються новi ідеї i новi проекти. В цьому сегментi занадто багато активних людей і владі просто доведеться йти на зустріч.
Перехід до більш націоналістичного політичного етапу в Росії буде супроводжуватись зміною облич в Кремлі?
- Безумовно, це буде зміна основного персонального складу найвищого керівництва держави, але i там є люди нацiоналiстичних поглядiв. Влада як така привносить в психологію людей, в тій чи іншій мірі, державницький погляд на речі. А звідси один крок до розуміння цінності не тільки держави, а й нації. Російський державник - потенційний націоналіст, а націоналіст - потенційний державник.
Занадто російська Росія це виклик для єдності федерації, в якій компактно мешкають інші етноси?
- Викликом єдності якраз є недостатньо російська Росія. Це може призвести до того, що завжди присутня розбіжність між державою Російська Федерація та росіянами як етносом перетвориться в антагонізм. Певні симптоми ми вже бачимо - поява "малого націоналізму" з його ідеєю відмови від Кавказу, з відомим і простим гаслом: "Хватит кормить Кавказ!" І мусульманські анклави всередині Федерації. Виходом є саме русифікація держави, але не неросійських народів. Сучасний російський націоналізм - явище, швидше, оборонне, ніж агресивне.
Яке тоді ваше ставлення до таких проектів Путіна як Євразійський Союз, ЄЕП, Митний Союз?
- У мене подвійне ставлення. Звичайно, реальне незалежне полiтичне iснування можливо тiльки для великих держав. Незалежна Україна це така ж iлюзiя як незалежна Чехiя чи Естонiя, або навiть Францiя. Як росiянин, я прихильник інтеграції Росії та України в якусь спільність. Я асоціюю себе і з Україною, і з Росією. Але з іншого боку, до цього часу не виникло ідеї нашого спільного існування. Не можна ж об'єднуватись, щоб більше їсти, щоб хтось будував собі нову яхту, а всі пенсіонери були задоволені пенсією. Об'єднуються не пенсiонери i мiльйонери, а нації. Євразійський союз чи Митний союз мають сенс лише при умовi Великого Проекту, проекту власної цивiлiзацiї. Але не можна побудувати міцний союз для того, щоб Ахметов чи Абрамович поклали собі в кишеню ще один мільярд.
А якщо нічого спільного так і не буде з'являтись?
- Якщо не з'явиться, то буде повільне або iнтенсивне розчинення в оточуючому середовищі. І тут в Україні дещо кращі передсмертні позиції. Вона з одного боку прикрита Російською Федерацією, з іншого — Європейський Союз. Проблеми можуть бути в Криму, але це поки що гіпотетично. У Росії ситуація гірша. З одного боку перенаселений Китай, який невеличкими кроками починає переварювати нас. Під боком також не такий чисельний, але енергійний ісламістський рух. Величезнi природнi скарби при зменшенні населення. А в Європі – наближення міграційної кризи на тлi кризи самої європейської ідеї. Але якщо прийде епоха великої турбулентності, то черга дійде і до України.
Добре, припустимо, що ідея з'явиться. А дієві люди під неї є?
- Активні люди, схильні до авантюр, є. Енергії вистачає, але не вистачає смислу, ідеї, проекту. Україна i Росія зараз потребують розвитку. Виникне ідея — збере цю енергію. Не з'явиться — все буде повільно опускатись. Але не забувайте - розвиток породжує ідеї, які завжди направлені проти існуючого режиму.
В Україні прем'єр-міністр родом з Калуги. Більш російську людину і в Кремлі важко знайти. В уряді і парламентській більшості дуже багато етнічних росіян. Чому ж їм не вдається будувати хороші відносини з Росією?
- Хороші відносини можуть бути тільки між сильними партнерами. Як себе поводить бiло-блакитна чи помаранчева еліта? Вони шукають зовнiшнього господаря. I не має нiякого значення, росiяни вони, чи українцi, чи якути, важливий лише оцей комплекс офiцiанта. Повернемось до iдеї фікс нашої еліти — вступу в ЄС. Так, безвізовий режим це добре, але це ж дріб'язок. Євросоюз — це досить жорсткі бюрократичні правила. Європа має свої правила — мультикультурність, права сексуальних меншин, квоти, які стимулюють одні сфери виробництва, а інші пригнічують. Наднаціональні бюрократичні структури стають більш домінантними, впроваджують свої стандарти. У будь-якому випадку влада перетікає від національної держави до наднаціональних органів. Жорсткість регулювання зростає. Якщо в Києві шукають господаря, то в Кремлі логічно виникає питання: якщо країна шукає кому вiддатись, то чим ми гірші за Брюссель? А Україна вагається — i не туди, i не сюди, i свого проекту немає. I як результат — незадоволенi всi. Повторю як мантру, яку спiваю вже бiльше двадцяти рокiв – тiльки свiй проект, тiльки щось нечуване i небачене врятує Україну i виправдає її незалежнiсть.
3 
8759
Коментарі
17