Захисники Юлії Тимошенко стверджують, що вона отримала синці унаслідок побиття. Показали світу відповідні фото. Прокуратура навпаки переконує, що експертиза була сфальсифікована і припускає, що екс-прем'єр сама могла нанести собі травми.
— Синці — це проблема не медичних доказів, а проблема політична. Адже Тимошенко —політик, вважає політолог і директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.
Кому слід вірити у скандалі з імовірним побиттям Юлії Тимошенко — прокуратурі чи Ніні Карпачовій?
— Істина в політиці — це не те, що доведено, як доконаний факт, а те, про що говорять, у що вірять. Тому у політиці ключові слова — це довіра і легітимність, а не істина і докази. Експертиза може вплинути на недовіру до синця того чи іншого політика. Але якщо немає прозорості, якщо невизначена позиція влади, яку звинувачують у тому, що синці нанесли охоронці у тюрмі, якщо влада поводиться незрозуміло, то незважаючи на будь-які докази, виникає підозра, що щось не так. Якщо ви хочете у політиці вигравати, якщо вважаєте себе чистими, то треба тільки відкриватися. Будь-яка закритість і недосказаність одразу створюють підозру.
Тобто прості громадяни і західний світ вже не повірять прокурорам навіть, якщо побиття не було?
— Ніякі 100-відсоткові докази з прес-конференціями експертів після формування громадської думки як всередині країни, так і в Європі, вже не зможуть перекреслити перше враження. У політиці фактом є не сам факт, а його сприйняття, інтерпретація, його медіазація. Політика оперує не фактами, а враженнями, думками. Якщо ти запізнився, то ти або недолугий і не розумієшся на політиці, або не відчуваєш до кінця свою правоту.
У психологів є така аксіома — перше враження, перша реакція найбільш правильні. Якщо ви вважаєте, що Тимошенко симулянтка, то треба грати на випередження: допустити закордонних лікарів, опозиціонерів, незаангажованих людей.
Коли йде мова про медичні факти, що стосуються політика і політики, то домінує не медичний контент, а політичний контекст і підтекст. Медичний факт повністю колонізується політичними інтерпретаціями. Тому працюють закони політичного жанру, а не анатоміїі чи фізіології.
Яка сторона програє в інформаційному плані?
— Звичайно, влада. По-перше, Європа і Росія запропонували Тимошенко лікуватися у них. Це значить, що не довіряють українській владі, яка не може забезпечити незаангажоване, об'єктивне, кваліфіковане, неполітизоване лікування Тимошенко. За цим прагненням вилікувати Тимошенко стоїть підтвердження того, що ні в Москві, ні в Берліні не вірять, що влада не втручається у лікування екс-прем'єра, а заполітизована медицина зможе забезпечити дієве ефективне лікування. По-друге, на Заході Тимошенко сприймають як другого Нельсона Манделу, як дисидента, ще трошки і будуть порівнювати з академіком Сахаровим. Відтягування її лікування призвело до морально-політичної реабілітації Тимошенко у Європі і частково в Україні, і політичної реабілітації у Москві.
А Євро-2012, а саміт в Ялті? Це суцільний програш. Одна людина, перебуваючи у тюремній камері, на долю якої впали не тільки моральні, а й фізичні муки, змогла повністю переграти всю недолугу і нещиру державно-політичну машину в особі нинішньої влади і тільки посилила кризу влади. Коли її саджали, то думали, що вдасться стабілізувати політичну ситуацію. Однак ні. Можливо, опозиція ослабла, але і влада стала ще слабкішою.
Тимошенко з в'язниці продовжує керувати політичною ситуацією?
— Вона не просто керує політичним процесом. Ситуація з Тимошенко призводить до того, що програє країна, її репутація, її реноме. Однак винна не Тимошенко, а ті, хто створив ситуацію навколо неї. Як з точки зору ув'язнення, так і абсолютно непрофесійної поведінки щодо перебування в тюрмі. Якщо беретесь за таку справу, то треба все прораховувати. Треба вміти працювати із сучасними інструментами політики і розуміти, що з одного боку політика — це медійний спектакль, а з іншого боку моральні цінності і стандарти мають значення. У нас думають, що політика — це тільки бізнес і заробляння грошей, хижацька боротьба за владу, хто крутіший. А Європа показує, що політика поза мораллю і поза компетентним медіапредставленням неефективна. Без моралі нема чого робити у цьому світі. Без відношення до опонентів як до партнерів нема чого робити у політиці. Наприклад, Саркозі і Олланд. Перший чітко визнав поразку і на другий день удвох вже покладали квіти до пам'ятника.
Це ж звичайна європейська традиція.
— Правильно, якщо хочете бути європейцями, то робіть згідно з європейськими цінностями і традиціями. Якщо ви варвари, то нема чого робити у цьому світі, ви персони нон ґрата. Спочатку не будуть подавати руки, а потім не будуть впускати.
Як владі усе залагодити?
— Вже починають це робити — з боєм допустили німецького лікаря. Хіба не можна було це зробити раніше? Чому нам німці кажуть, як лікувати Тимошенко, а поляки підказують, що робити з нею, як зняти напругу між ЄС і Україною? Що не знають самі як поводитись? При цьому кажуть, що ми круті, суверенні. А що робити з цією закритістю? Або в ізоляцію, або прислухатись до порад.
Яка доля тепер може спіткати Ніну Карпачову?
— Це вже неважливо, вона зробила свою справу. Ще треба довести, що була фальсифікація. По-друге, навряд чи вона була. Щось таки трапилося, якщо є синці.
Але експертизу робили по фото, а не безпосередньо по тілесних ушкодженнях. Це не дуже правильно.
— А влада забезпечила експертизу по тілу? Тому в цій ситуації тільки фото є доказом. Влада не розуміє, що у світі завершується технологічна революція. На мобільний телефон можна все зняти і це стане фактом публічної політики. Це ж не середньовіччя, коли в замку Іф сидів граф Монте Крісто, коли нічого не було видно і не було відомо. Можна посадити в камеру, але відібрати камеру не зможуть. Такі девайси повністю нейтралізують камеру, у якій ув'язнюють людину. Можна забрати свободу у людини, але не можна забрати свободу у інформації.
Чому Ніна Карпачова взялася за цю справу? Вона шукає якусь вигоду для себе?
— Можливо, особисту вигоду з точки зору професійного виконання своїх обов'язків. Можливо, це жіноча солідарність, можливо, просто обурилась. Так тупо і цинічно усе роблять, тому це і могло спричинити у неї внутрішній індивідуальний бунт. А, можливо, у суспільстві щось міняється і вона не хотіла бути пішаком у цій грі. Розуміє, що через певний час, коли суспільство прокинеться, і настане моральне очищення, то з неї спитають: "А де був омбудсмен". Ми ж не Північна Корея, не Сирія, навіть не Білорусь, не Росія. Щось міняється, європеїзація проникає у суспільство. Починаємо розуміти, що мораль має значення. Однак цей процес ще не завершився, інакше б не було питання про якісь корисні мотиви. Це свідчить, що наша свідомість з патологіями. В Європі таких питань би не виникало, бо якщо ти омбудсмен, то захищаєш права людини і все. Якщо ти суддя КС, то керуєшся правом, а не вказівками з Адміністрації президента. Якщо ти політик, то керуєшся настановами виборців.
Такі речі важливі з точки зору історичної еволюції країни. Наприклад, як справа Дрейфуса. Це повчально. Коли усе закінчиться, то будемо іншою країною.
2 
8759
Коментарі
219