Росія хотіла знищити Україну з того моменту, як Україна породила Росію - Оксана Сироїд

Блокада торгівлі на крові - це наслідок бездіяльності держави. Люди вийшли, щоб захистити Україну, - каже заступник голови Верховної Ради 40-річна Оксана Сироїд.

Замість того, щоб побудувати сильнішу енергетику тут, нарощувати видобуток вугілля на контрольованих територіях, ми навпаки - зменшували його, а збільшували постачання з окупованих районів. У цьому була бездіяльність держави. А ще були дії, спрямовані на збагачення конкретних людей. Ми знаємо їхні імена.

У нас розмивається відповідальність Росії за все. Фактично ця торгівля не дає українцям шансу бути інакшими. Люди відчувають загрозу від неї. Тому пішли це зупинити й показати нам, що там відбувається. І тепер бачимо: залізницею перевозять деревину, порох, запчастини до зброї. Українські й російські вагони ходять туди-сюди. Укрзалізниця підвозить озброєння, яке використовують проти українських солдатів. А жоден державний інститут не спроможний на це зреагувати. Це свідчить про те, що Міністерство з питань окупованих територій і Служба безпеки є частиною цієї системи. Бо вони захищають її.

Як тільки захопили частини Донеччини й Луганщини, Україна мала оголосити про це офіційно. Прийняти закон про те, що Росія окупувала такі-то наші землі в такий-то день. І що держава не здійснює там свої повноваження саме через окупацію. Це перше, що мало відбутися.

По-друге, треба було припинити торгівлю з цими територіями і з Росією. Торгуючи з окупованими землями, ми посилюємо агресорів, надаємо їм фінансові ресурси. Ці кошти вороги використовують на дві речі: на підтримання окупаційного режиму та на війну проти українців. Нашим людям дістаються крихти з цього столу.

Сьогодні розуміємо, чому реакція держави була інша. Бо є мета - затерти лінію зіткнення. Є бажання - звільнити РФ від відповідальності за окупацію українських земель. "Україна відмовиться від своєї претензії до Росії за окупацію", - це фактично говорить міністр із питань окупованих територій, його заступник. Вони зрікаються того, що Росія є окупантом і Кремль відповідатиме за це. Цим зраджують український народ, який ціною життя своїх дітей упродовж майже трьох років намагається втримати лінію оборони. Зараз її здають, говорячи, що там немає російських сил, немає окупації.

Воно вирішувалось. Тільки в протилежному напрямку. Наведу приклад: є Львівсько-Волинський вугільний басейн. Це шахти Червонограда й Сокаля на Львівщині. Їх заснували, щоб обслуговувати три електростанції Західенерго: Бурштинську, Ладижинську та Добротвірську. Також побудували збагачувальну фабрику. За часів Віктора Януковича її приватизували. За різною інформацією, це була група Наталії Королевської. Вони довели підприємство до банкрутства. Водночас знищили екологію регіону.

Згодом ДТЕК (компанія олігарха Ріната Ахметова. Заснована 2002 року. Є одним із лідерів паливно-енергетичного ринку України. - Gazeta.ua) приватизував три електростанції. Шахти залишилися самі. У приватизаційному договорі мали написати: 80 відсотків вугілля ці електростанції закуповуватимуть у шахт Червонограда і Сокаля. Але ДТЕК завозить його з окупованих територій. Ці три електростанції завжди працювали на газовій групі. А сьогодні нам розказують, що туди возять антрацит.

Вугілля з шахт Західного регіону коштує 1100 гривень за тонну. А вугілля з окупованих територій завозять за ціною "Роттердам +" - 1700 гривень. Гроші ДТЕКу платить держава. Реальна собівартість цього вугілля - до 500 гривень. У ціні електроенергії, яку ми з вами оплачуємо, закладена ціна "Роттердам +". Шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну, які продають державі вугілля за 1100 гривень, купують електроенергію, де закладена ціна 1700.

Як може бути інакше? Ця схема побудована ще за попередньої влади. На жаль, нинішні очільники замість того, щоб поламати схему, очолили її. Міністр з питань енергетики продовжує діяти в цьому напрямку. Шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну не мають грошей на деревину. Не можуть купити порох, бо це - товар подвійного призначення і його дуже складно зараз придбати. Зате деревина й порох безперешкодно потрапляють до окупованих районів.
Іде навмисне узалежнення України від ДТЕКу, від вугілля з окупованих територій.

З водопостачанням ситуація складна. Але від електромереж можна було відмежуватися. Проте в нас звикли тратити лише ті державні гроші, з яких можна взяти відкат. Це перша проблема. А друга - нас свідомо узалежнювали від окупованих територій. Це була державна політика.

Тепер інший бік медалі. Ми постачаємо воду та електрику на окуповані території. Вони мають тарифи у сім разів нижчі, ніж ми. Тамтешні жителі сплачують своїм так званим ДНР-ЛНР, а ті не платять за це Україні. І Україна мовчить. Нас переконують усі міжнародні організації, що не гуманно відключати воду та електрику. Добре. Давайте міняти: вугілля антрацитної групи на воду та електрику.

Вони є частиною цієї схеми. Після того як люди почали про це говорити, сполошилося тільки "міністерство капітуляції" (Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. - Gazeta.ua). Вони почали розказувати: "Маємо тішитись, що залежні від окупованих територій, що там нема Росії, і що, в принципі, це все - наша з вами вина". Це оксюморон. Міністерство з питань окупованих територій заперечує факт окупації. То для чого воно існує? Для того, щоб грошові потоки організовувати? Чи впроваджувати політику Росії в Україні?

Якщо міністр з питань окупованих територій дає інтерв'ю російській газеті - це злочин. Злочин - в умовах війни спілкуватися з пропагандистським органом окупанта. І вони ще й намагаються нас переконати, що це - нормально. Бачимо цілеспрямовану політику затирання правди. Нас хочуть переконати, що нема війни. Щоб ми забули, що Москва окупувала нашу землю, загинули 10 тисяч наших людей, які захищали країну від ворога.

Фактично це є концепція про відновлення миру на Донбасі. Ми звільняємо Росію від відповідальності за розв'язання війни. Це означає, що наші діти й онуки платитимуть за відновлення інфраструктури Донбасу, яку знищила Росія. Доведеться виплатити компенсації всім, хто не отримував зарплати, пенсії - це все будуть "голоса Донбасса", які треба буде "услышать".

Тому що Росія дозволила ухвалити один закон, але не дозволяє прийняти інший. Москва керує світом та Україною стосовно цих рішень. Анексію Криму на світовому рівні визнали тільки після того, як це зробив Кремль.

Донбас не потрібен Росії. Їй треба вся Україна. Окупація частини Донеччини і Луганщини - це лише важіль впливу на прийняття рішень у Києві.

Тому що більшість людей у нашій владі залежні. Або від грошей, які заробляють на схемах, або від компромату з попереднього життя.

Мало би бути два напрямки роботи. Перший - стосовно територій. Треба визнати окупацію Росії, припинити торгівлю і все, що посилює економіку окупованих районів.
Другий напрямок - люди, які там проживають. Мали б відновити мовлення українських телеканалів на окупованих територіях. Забезпечити дистанційне навчання дітей. Гарантувати надання базових соціальних послуг на території України. Тобто робити все, щоб люди могли зберегти ідентичність і бажання повернутися в Україну.

Інформацію, яку відкрили з блокадою торгівлі з окупованими територіями, засвідчила вразливість державних інститутів. Їхню залежність від Росії. Такий закон якщо й ухвалять, то з великими складнощами.

Укрзалізниця працює там, бо це вигідно кільком особам. Тим паче, в її функціонуванні зацікавлена Росія. Тому що за наші гроші возить своє озброєння. Якщо завтра Москва захоче, то Укрзалізниця не працюватиме. Те саме стосується шахтарів.

Не треба думати, що коли платимо туди, допомагаємо нашим людям. Ми допомагаємо окупанту.

Що держава мала зробити? Забезпечити нормальні умови життя для людей, які виїхали з окупованих територій. Щоб вони могли знайти житло, роботу. Але тепер розуміємо, що в держави зовсім інше було на меті. Перше: заробляти, набивати гаманці в чорному офшорі, який зробили з ДНР-ЛНР. Друге: не дати можливостей притягнути до відповідальності Росію.

Мусимо знайти баланс. Має бути торговельна ізоляція. Треба зберегти зв'язки з людьми. Щоб вони згодом змогли інтегруватися в Україну.

Визнання факту окупації частини Донеччини і Луганщини. Мінські домовленості побудовані на подоланні конфлікту, якого не існує: внутрішнього протистояння в Україні. Проблему, що не існує, вирішити неможливо. Адже вона - не в Україні, а в Росії.

По-перше, інтереси України для будь-якої держави - третьорядні. Мають свої клопоти.

Друга проблема - великий вплив Москви на міжнародні інститути.

Третя - майже в кожній країні Євросоюзу є політична партія, яку фінансують з Росії. Крім того, економіка європейських держав сильно пов'язана з економікою РФ.

Недавно була у Франції. Тамтешні політики казали: "Невже вам так важко виконати Мінські домовленості? Наші фермери хочуть продавати картоплю в Росію". Або інші коментарі: "Ну, Україна - це таке. А от Росія - велика держава. Ми віримо в неї, хочемо повернутись до нормальних стосунків". Учора розповіли, що на виставці в Берліні міністра сільського господарства РФ вітали стоячи. Більшість хочуть повернутися до дружніх відносин із Москвою. А якщо її визнати кривавим агресором - як тоді продавати картоплю? Якщо ж це внутрішній конфлікт в Україні - ура! Значить, Росія тут ні до чого.

Чому Кремль розв'язав війну проти нас? Тому що ми почали ставати успішними. Ми зрозуміли, що це - наша держава, ми хочемо відповідального уряду, високих стандартів життя. Росія не мала іншого способу зупинити цей рух, окрім як збройною агресією.

Перед нами два шляхи: повернутися в Росію або встояти. Якщо встоїмо - дуже послабимо РФ. А це вплине на окуповані нею території. Не лише в Україні, а й у Молдові, Грузії. Але треба встояти.

Росія - наш вічний сусід і вічний ворог. Вона хотіла знищити Україну з того моменту, як Україна породила Росію. Якщо хочемо вижити й бути успішними - маємо стати отруйними для РФ. Тоді вона не поглине нас.

До Майдану шанси України як держави вижити наближалися до нуля. Сьогодні ж вони високі.

До спротиву колонізації. Маємо не лише стояти на лінії оборони, а й створювати щось у тилу.

Уже ненавиджу ці слова. Вони - прекрасні, але ми знецінили їх неправильним вживанням.

Головне - ми встояли. Вважаю, що сьогодні в українців є сила, якої не має жодна нація.

Війна - це величезна біда для людей. Але для країни це шанс зробити стрибок. На жаль, ми три роки не будуємо державні інститути. І це - велика драма.