Рік Зеленського: спостерігаємо посилення впливу Авакова

За рік йому вдалося подарувати українцям надію і розтринькати її. Значна кількість невдач і прорахунків переслідували перший рік президентства Зеленського. Вдале користування інструментами комунікації допомогло йому зберегти досить серйозний рейтинг.

 

Зазвичай, коли політик обирається з високим рейтингом, він потім ним розраховується за непопулярні заходи. Це валюта. Він інвестує цю монету – народну довіру – у "ви ж мені повірили, це потрібно зробити". У нашій ситуації цього не вийшло. Рейтинг інвестували у його ж збереження. Це було розчарування для виборців Зеленського. Але це дуже важливо для української державності та демократії. Розчарування – це момент дорослішання нашої нації. У цьому позитив.

Виборці голосували не за конкретні обіцянки, а за надію. Цинічні люди кажуть – за картинку в телевізорі. Більш професійні говорять, що Зеленський зміг побудувати віртуальне дзеркало. У нього було умовно два виборці. Один – за вступ до НАТО, інший – категорично проти. Таке буває тільки, коли оминаєш гострі кути, кажеш те, що всі хочуть почути, грамотно працюєш з аудиторією. Тут важливо не переплутати: "жене - цветы, детям - мороженное". У кожного був свій Зеленський. У цього – європейський і НАТОвський. У іншого – "свій пацан".

Я мав відчуття, що його рейтинг не буде кришитися. А розвалиться водночас, як склянка, що впала. Але цього не відбулося. Шляхи прийняття рішень виглядають дуже схематично і спрощено: ми десь про щось домовилися. Коли хтось цим не задоволений – виходимо і заспокоюємо. З точки зору системи керування державою, це неправильно. Зусиллям команди і вподобанням Зеленського він виявився захищеним від негативу. Якщо відбувається щось позитивне – це йому. Якщо негативне – комусь іншому. Це майстерна маніпуляція інформаційними потоками, яка зберегла його рейтинг і рівень довіри. Він не виходив у негативі: "Де я – там перемога. Де перемога – там я".

 

У кадровій політиці. Вона викликає у людей жах. Коли під час епідемії міняють міністра охорони здоров'я – це говорить про помилки. Змінили Кабінет міністрів із молодих, не дуже професійних, але нових і чесних на незрозумілу публіку.

Ці історії показують, що ми добрі люди і готові прощати. А також на подрібненість і безсилля громадянського суспільства. Мене зачепила історія з "Какая разница?". Виявилося, коли ти звертаєш на це увагу, то ти – порохобот. Адже іншої платформи нема, з якої можна критикувати, пропонувати щось інше, обговорювати.
До історій із плівками ми звикли. Остання історія з братами Єрмаками дотягнулася до карантину, коли всі почали думати, як купити маску. Й історію Єрмаків "заграли". Вона обов'язково вистрілить у майбутньому, такі речі не зникають безслідно.

Люди запам'ятають, що Україна вийшла з карантину з меншою кількістю смертей, ніж в Італії. Запам'ятають, що вийшли з карантину з катастрофічною економікою. Що на Великдень обміняли полонених. Що нещодавно українського військового вбили. Але сьогодні суспільство не просто розділене, воно сидить по домівках. Спостерігаємо за картиною, яка посилює Авакова. Він видається міністром усього. Правління Зеленського запам'ятається нам посиленням ментівської вертикалі або й переворотом. Є таке побоювання.

Схильність до зачарування, яка приводить до розчарування. Виявилося, що Рябошапка, якого Зеленський називав "на 100% своєю людиною", назвав справу про вбивство Шеремета юридичним трешем і не передав до суду. Не передав назад до поліції справу Стерненка, бо є докази причетності поліції до замахів на активіста (4 травня торік на одеського активіста Сергія Стерненка напали поблизу його будинку двоє. У сутичці один нападник Іван Кузнецов отримав смертельне поранення в живіт ножем. Це був третій замах на активіста. Причетними нібито вважали місцевих поліцейський і владу. Слідство веде Служба безпеки України. — Gazeta.ua). Він виявився некомфортним. Потрібен результат, а він там юридичне щось розповідав. "Хто може дати результат?" Тут Венедіктова каже: "Я". "Давай, заходь, подивимось".
Ці зачарування-розчарування – це персональна риса президента, заручниками якої є ми всі і держава.

Чи є Зеленський зрадником? Беззаперечно, ні. Він відчуває себе українським президентом і готовий боротися за національні інтереси України, як він їх розуміє.
Перша особа – це зазвичай колективний продукт. Короля грає свита. Президент є верхівкою айсбергу. Внизу – його команда. Люди там різні. І ця вада давати прості відповіді на складні питання іде від того, що ніхто з них політикою не займався.

Коли один із боксерів весь час б'є, а інший ухиляється, то рано чи пізно переможе той, що б'є. З одного боку є розумна і принципова людина. З іншого – КДБіст, який усе життя займався вербуванням, для якого управління державою і зовнішня політика є спецоперацією. У такій ситуації виграє той, хто займається спецопераціями все свідоме життя.

Є інші ідеї: класичні пострадянські "закордоном нам допоможуть". Маємо спиратися на західних партнерів, слухати їхні поради. Інакше втратимо їхню підтримку і лишимося один на один із підступним ворогом. Але насправді маємо опиратися на міцну армію, згуртованих громадян, глибоку лінію оборони і розуміння стратегії перемоги. Потрібно усвідомлювати, що Меркель чи Макрон нам нічого не винні, нічого не обіцяли. Вони – наші союзники настільки, наскільки це відповідає їхнім інтересам та уявленню їхніх виборців про добре і погане. До того ж, пандемія сплутала карти усім. І Україна відходить на 18-й план. Ми мали не скаржитися, не показувати простріляний прапор на міжнародній арені. Захід хотів почути відповідь на питання: для чого ми їм потрібні? Ми мали говорити, що ми – потенційний ринок, виробник. Маємо усвідомити, що потрібно продемонструвати свою необхідність і корисність європейській системі безпеки та суспільній архітектурі.

Ситуація абсолютно неприродна. Кучма практикував падишахську манеру управління. Тоді прем'єри змінювалися, як білизна у повії. Люди незадоволені – падишах відправляє шовковий шнурок візирові і той вішається. Тоді змінили Конституцію. Класична історія Ющенка і Тимошенко, коли мали кволого президента і сильного прем'єра. Зараз усе відбулося конституційним шляхом. Президент мав монобільшість у парламенті. Мав сформований нею уряд. Є одна точка ухвалення рішень. Зібралися в Офісі президента голови гілок влади, перетерли і розійшлися по своїх центрах доводити волю президента. Це привіт із шоу-бізнесу. Коли є продюсер, режисер, сценарист, підтанцьовка. Це працює у шоу-бізнесі, який є антидемократичним.

Я сиджу вдома. Розумію, що у разі чого ніхто мене не врятує. Це відчуття не дуже комфортне. Влада має давати відчуття ясності. Це мінімум – не може допомогти, повинна сказати, що відбувається. Має бути ясність. Як знаки на дорозі: ти тут, туди – вокзал, туди – Хрещатик, туди – аеропорт. Влада має поставити знак "Підвищена ямкуватість". Тоді зрозуміло, що нема грошей на ремонт дороги і потрібно бути обережним. Це ясність. На це маємо право.

Жахливо. І вели себе так - "не треба йому допомагати, хай обісруться". І я за Зеленського не голосував. Але він – президент моєї країни. Його обрала українська нація. Давайте разом думати, що робити з тим президентом, якого маємо зараз. Україна в нас одна і президент один. Маємо працювати.