Демократичні вибори президента України "не по-дитячому" підбадьорили світовий політичний істеблішмент. Країна, яку важко збити зі шляху, оскільки вона сама не знає, куди йде, отримала лідера, якого після перемоги в президентських перегонах практично всі великі медіа назвали "клоуном". Це стало несподіванкою лише для Петра Порошенка, але не для країни-агресора Росії, яка чекала побачити на чолі України недосвідченого, підконтрольного, проросійського президента, готового на будь-яких умовах припинити військові дії на сході країни. Здавалося, що первісна риторика кандидата в президенти Зеленського такою і була. Ейфорія "непримиренного братнього" народу хвилями накривала медіа-простір, підігріваючи побоювання націонал-патріотичної частини українського політикуму відносно того, що маятник хитнеться в інший бік, і Україна втратить незалежність.

Оптимістично налаштована реваншистська частина бомонду, що тікала з Києва під гаслом "чемодан-вокзал-росія", з упакованими валізами чекає зворотного потягу, анонсує дати свого повернення і ділиться фантазіями про те, як вони вчинять з патріотично налаштованими громадянами України.

Всупереч очікуванням і прогнозам, після президентських виборів різкої зміни зовнішньополітичного вектору України не відбулося. Недавні заяви Кремля щодо "стриманого оптимізму" з приводу політики новообраного президента України — це "хороша міна при поганій грі". Виявилося, що при Порошенку, якого Росія вважала причиною всіх своїх поразок на геополітичному полі, запущені незворотні процеси, і це набагато серйозніша загроза для імперських планів і амбіцій Росії.

Всупереч побоюванням українських націонал-патріотів і очікуванням проросійських сил, новообраний президент Володимир Зеленський на зустрічі з президентом Європейської комісії Жан-Клодом Юнкером заявив про незмінність пріоритетів, закріплених в Конституції України, а саме: стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства ЄС і НАТО. Більш того, міжнародна спільнота з вуст президента України почула, що Росія — це країна-агресор. Те, що за п'ять років війни не зміг артикулювати Петро Порошенко, у Зеленського вийшло вимовити з першого разу. Окрім того, ще до своєї зустрічі з Путіним, який так і не зважився "безкоштовно" привітати новообраного президента України, Зеленський вже відправив йому меседж про те, що Донбас і Крим — це Україна.

Якби проблема повернення безроздільного впливу Росії на Україну полягала лише в особистості президента, можливо, Кремль не став би так нервувати. Історія пам'ятає "детонатор" Революції Гідності в Україні, коли чинний до грудня 2013 року президент Янукович, після зустрічі з Путіним за зачиненими дверима, різко розвернув зовнішньополітичний курс країни напередодні підписання угоди про асоціацію з ЄС.

Однак сьогодні абсолютно очевидно, що і новий парламент не стане явно реваншистським.

Максимум, на що може сподіватися Кремль і його прибічники у вигляді російських компаній, сателітів, банків, які здійснюють свою діяльність в Україні, - це 10% "Опозиційного блоку" і незначна кількість депутатів-мажоритарників. Мало того, що в парламент проходять явно прозахідний "Голос" і "Європейська стратегія", так і лідируюча у виборчих перегонах партія "Слуга народу", виходячи з аналізу списку, явно складається не з завзятих прихильників "русского мира". На сьогоднішній день реванш проросійських сил в законодавчому органі — це утопія.

Не можна скидати з рахунків і численні політичні структури на міжнародному, національному та місцевому рівнях, які теж не тільки зберігають стійкість, але і проявляють високу активність.

Росія веде з Україною багаторічну гібридну війну, але виявилося, що на цьому фронті проти агресора вдається не тільки встояти, але і завдати істотного удару. Для того, щоб захистити рідні землі, не завжди потрібні окопи, масований вогонь і рішення головнокомандувача. Сконцентрувавши всі зусилля на боротьбі з колишнім президентом Порошенко, Росія зазнає втрат там, де здавалося, їй вже вдалося "окопатися".

Ось тільки один приклад: досить потужна атака на гібридні війська країни-агресора здійснена Київською міською радою: набрало чинності прийняте рішення "Про встановлення заборони передачі майна і земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у власність або користування юридичним особам, у статутних капіталах яких є частина держави-агресора".

За цим довгим бюрократичним формулюванням стоїть жорстка позиція політичного бомонду Києва — позбавити можливості юридичних осіб, які перебувають у власності країни-агресора, а це, в першу чергу, російські державні банки, отримувати в користування столичну землю. А такі спроби були. Яскравим свідченням є ситуація зі спробою переоформити 3,4 га землі, на якій знаходиться ТЦ "Магеллан", на російський Сбербанк.

Тепер така "законна" схема зупинена, і сподіватися на підтримку колаборантів і реваншистів в парламенті або адміністрації президента, не видається можливим. В умовах гібридної війни подібні рішення не будуть поодинокими: тисячі маленьких точкових ударів, наступів і контрнаступів, зрештою, приведуть до великої перемоги.

Ухвалення Київрадою мораторію — це не тільки яскравий прояв існування антиросійського лобі, а й підтвердження послідовності й збереження зовнішньополітичного курсу незалежної України.

Очевидно, реваншистам доведеться розпаковувати валізи — напрям "Росія-вокзал-Україна" скасовується.

Зміна клімату в Україні не сприяє розвитку російського бізнесу. За прогнозами, буде ще більш спекотно.

×