Порошенко написав спогади про "Мінськ": головні тези

Виснажливий 19-годинний марафон із Путіним, холодним, жорстоким і глибоко ворожим до України "переговорником" – ніщо порівняно з тим потрясінням, яке випало перед тим пережити східноукраїнському місту (Краматорськ. - Gazeta.ua)… 64 поранених, 17 загиблих внаслідок російського ракетного обстрілу.

У душі Путіна, судячи з його поведінки, краматорська трагедія не зачепила жодної струни. Згодом Франсуа Олланд напише, як "багато разів Порошенко та Путін підвищували голос один на одного". Так, то була найжахливіша ніч у моєму житті. Однак вирішальна для того, щоб стриножити агресора.

Ключовим завданням "Мінська-2" для нас було зупинити наступ російських регулярних військ, запобігти оточення наших воїнів, зберегти життя тисяч людей, військових і цивільних.

Ми не прийняли жодних ультиматумів і завдяки підтримці наших німецьких і французьких партнерів домоглися рішення про припинення вогню без попередніх умов. Путін, нагадаю, наполягав, що в умовах нібито повного, за його даними, оточення близько 8 тисяч українських бійців саме він має диктувати ці умови: підняти білий прапор, залишити техніку і здатися в полон.

Ми чітко заявили, що оточення немає, а наші зброю не складуть. Але для того, щоб переконати у цьому усіх учасників зустрічі, на деякий час українська делегація перемістилася до окремого приміщення. Звідти через лінію закритого зв'язку комунікували з Генеральним штабом.

Врешті-решт отримали чітке повідомлення, що наші тримають оборону по лінії, визначеній у "Мінську" 19 вересня 2014-го, і оточення не допустять.

Путін тягнув час для того, щоб українські воїни були оточені та знищені, або, в кращому випадку – роззброєні та потрапили у полон. Це підтверджує у своїх мемуарах і Франсуа Олланд.

Французький лідер швидко зрозумів, що Путін хотів виграти час і відкласти припинення вогню на максимально можливий термін, аби дозволити своїм найманцям оточити українську армію іта завоювати додаткові позиції.

Врешті-решт cпільна жорстка позиція України, Німеччини та Франції призвела до того, що Москва погодилася-таки на припинення вогню з 15 лютого.

Тоді "четвірка" працювала в чіткому форматі "три й один", в якому Путін не зміг знайти жодної шпаринки, і ніхто не був слабкою ланкою.

Було врешті-решт узгоджено спільну декларацію "нормандської четвірки", вагомою позицією якої стало підтвердження "повної поваги суверенітету і територіальної цілісності України". А підпис Путіна під документом означав не що інше, як юридичине підтвердження очевидного факту: Росія – сторона конфлікту.

Путіну вистачило якихось десяти хвилин, щоб приструнити своїх маріонеток, які раптом почали робити вигляд, ніби не згодні з уже узгодженим лідерами четвірки проєктом.

Головне, що дали Україні Мінські угоди, – це дорогоцінний час. Час для системної розбудови армії. Час для того, щоб зосередитися на подоланні соціальної кризи, спричиненої війною, та перекритті доступу українських товарів на російський ринок.

Час для того, щоб зміцнити міжнародну коаліцію на підтримку України. Час, щоб обладнати й утримувати в робочому стані санкційний механізм проти Росії.